Дрогобицька міжрайонна прокуратура передала до Дрогобицького міськрайонного суду справу про вбивство Вадима Шестакова.

Слідство тривало майже два роки. Прокуратура встановила, що міліціонер перевищив службове становище і застрелив дрогобицького юнака. З іншого боку, потерпілого в цій справі колегу Вадима Шестакова, якому прострелили дві ноги, звинувачують у нападі на міліціонера й теж шиють кримінальну справу. Прокуратура вважає, що таким чином зробила правильні висновки й вибрала золоту середину. Однак багато що у цій справі насторожує.

Насамперед прокуратура робить висновок, що покійний Вадим Шестаков і його колега були п’яними. Натомість чимало людей – і “Тустань” відразу після трагічного інциденту про це написала – стверджують, що хлопці не вживали того дня алкогольні напої. Більше того, п’яними були міліціонери, і це бачило чимало свідків не лише на вулиці, а й у лікарні. Інакше як пояснити їхню жорстокість і неадекватність у поводженні зі зброєю? Міліціонерів, крім усього іншого, вчать ще й навичок контактного бою. Маючи кийки, вони могли легко упоратися з двома юнаками, а не вбивати одного й калічити іншого.

Мабуть, якби Вадим Шестаков був живий, він теж би постав на лаві підсудних з колегою. Але, видається, тоді би не звинувачували міліціонерів у перевищенні ними службового становища. Чесно кажучи, я сумнівався, що прокуратура взагалі доведе цю справу до кінця і визнає міліціонера винним. Звісно, останнє слово за судом, і ще не знати, як обернеться справа. Я би не хотів, щоби все виглядало як протистояння між прокуратурою і міліцією (а це часто буває!), а щоб суд дійсно докопався до істини і виніс справедливе рішення.

Проблема з дрогобицькими міліціонерами виникла не на порожньому місці. Зневага і ненависть до неї тягнуться десятиліттями. Сотні покалічених ментами людей могли би багато розказати, як їх катували, вибивали зізнання, змушували зізнаватися у злочинах, яких вони не скоювали. Нехай таких садистів не було багато, але саме вони, а не чесні міліціонери визначали обличчя дрогобицької міліції.

Друга біда дрогобицької міліції полягає в тому, що її начальство не лише не реєструє всі злочини, а й намагається відбілити своїх підлеглих. Сміття із хати можна не виносити лише стосовно взаємин у сім’ї, бо соромно. А щодо зловживань у міліції не повинно бути соромно, адже мова йде про порушення закону, про загрозу здоров’ю і самому життю дрогобичан.

Велике значення має те, наскільки моральною постаттю є перший керівник. “Тустань” неодноразово писала про, м’яко кажучи, аморальні вчинки начальника Дрогобицького міського відділу підполковника міліції Дениса Гусашвілі, який впер-то не відповідав на інформаційні за-пити газети і щодо сумнівного з фінансового боку проживання у готелі, і щодо неправдивої інформації, на-даної публічно в зв’язку з убивством Вадима Шестакова. Сподіваюся, що суд зверне на це увагу і винесе окрему ухвалу щодо пана Гусашвілі.

Історія з убивством дрогобицького юнака нічого не навчила міліціонерів і їхніх керівників. Вони й далі продовжують пиячити в публічних місцях і у формі, займаються по-борами у тих же “забігайлівках”, не гребуючи нічим. А те, що у центрі Дрогобича не можуть багато років поспіль виловити торговців підробленим алкоголем чи спиртом, – про що свідчить? А що залишається робити непрофесіоналам у міліцейській формі, якщо їхній начальник живе явно не на зарплату?

А зв’язки наших міліціонерів зі злочинним світом, їхні спільні посиденьки у ресторанах? Про це ходять легенди, які не додають честі тим, хто мав би нас захистити від бандитів.

Влада теж не має впливу на міліцію, натомість змушуючи її виконувати невластиву функцію – наприклад, розганяти вуличну торгівлю, однозначно розписуючись у власному безсиллі щодо створення належних умов підприємцям і підставляючи людей у погонах.

Те, що п’яні менти застрелили юнака і двічі прострелили ноги його колезі, коли він від них утікав, не на-вчило й громаду, яка мала би вимагати усунення від посади такого начальника міліції, підлеглі якого завтра можуть убити будь-кого, і ще й будуть патякати, що вони праві. Це не пізно зробити і після рішення суду.

Говорячи про дрогобицьких міліціонерів, я не хочу наводити тінь на порядних людей, які працюють у цій структурі. Але мушу сказати: з їхньої мовчазної згоди творяться усі ці неподобства. Вони знають набагато більше і про цю, і про інші справи, але мовчать, аби спокійно до-працювати до пенсії. Не дай, Боже, щоб завтра біда трапилася з вашими дітьми. Але якщо ви сьогодні не зупините злочинця у погонах, нехай він і ваш колега, завтра він скоїть ще більш зухвалий злочин – не виключено, що й проти ваших родичів.

Насамкінець хотів би сказати про засоби масової інформації. Жодна дрогобицька газета, крім “Тустані”, чи місцевий Інтернет-сайт не подали двох точок зору щодо вбивства Вадима Шестакова. Була висвітлена лише позиція Дениса Гусашвілі. Якщо й далі робота дрогобицької міліції висвітлюватиметься лише у райдужних барвах, ми ніколи не зможемо очистити міський відділ від тих, хто заплямував себе негідними вчинками.

Вадим Шестаков спочиває на дрогобицькому цвинтарі. Свого часу від міліціянтів постраждав його брат, що спричинило розлади у його здоров’ї. Тоді ту справу не довели до кінця. Невже від рук садистів у погонах повинен загинути ще хтось із сім’ї Шестакових, аби нарешті ми зупинили цю вовчу зграю убивць і костоломів?

Судити треба не сержанта, який убив дрогобицького юнака, а всю правоохоронну систему, яка не захищає нас.

Анатолій ВЛАСЮК
Джерело: Тустань