Шануймося!

16 жовтня цього року, цебто два тижні тому, я захворів. Ще ніхто не знав, що у нас епідемія. Хворіли масово але ж то була не епідемія! Бо по телевізору про це ще не говорили.

Серед моїх знайомих, здається, у кожного в сім’ї хтось хворів або перехворів. У поліклініці не проштовхнешся і лікарні переповнені. Я тоді ще подумав: «Десь там в Гонконгу хтось чхнув – піднявся шухер на весь світ! Тут пів стотисячного міста лягло – і все нормально!»…

Ще два тижні тому у нас повигрібали з аптек все, що хоч віддалено нагадувало протизастудний препарат. Акурат саме тоді я й виявив, що твориться щось неймовірне. Відвідини аптеки ввели мене у стан легкої задуми – мені віддали чи не останній порошок від застуди і я, як і сотні моїх земляків, подибав до праці, щоб там пройти повний курс самолікування.

Отже, я пив якусь швидкорозчинну гидоту з ароматом лимона. Від цього аромату в’янув справжній лимон і залишався незмивний осад на стінках чашки, однак, я пив. Увечері слизову рота я допалив кінською дозою цибулі і виполоскав содою та йодом останні залишки недобитих мікробів з горла. Кодою дня стало півгодинне виколупування металевої кришечки в’єтнамського бальзаму «Зірочка» з металевої ж коробочки. Замордувавшись воювати з «Зірочкою» і, віддовбавши ледь не зубами, ту жирно-слизьку металеву кришечку, я втомлено впав у ліжко…

Зранку наочно видно було всі ознаки одужання – язик з білого став лимонно-жовтим і залишки ядучого порошку з ароматом, ідентичним натуральному, скрипіли на зубах, заглушаючи кашель. Голова важка, мов чавунний баняк і у грудях благородний присвист, наче в актора Ульянова, що грав «вора в законі» у фільмі «Антикіллер-2». Кашляв я теж красиво: глибоко вдихав, а потім, згинаючись вчетверо, надривно відхукував прямо в підлогу – в здоровому тілі і кашель здоровий! При цьому я приємно червонів до ліловості і очі вилізали з орбіт так, що контактні лінзи випадали…

Любі мої! Я все робив неправильно. Я самолікувався. Як і сотні моїх співвітчизників. Зараз я чудово розумію, що так робити більше не можна, однак, я нічим не ліпший від усіх інших – я також хрещуся, коли влупить грім і маю чудову звичку користуватись стратегічним прийомом «якось та воно й буде»…

Саме до двадцятого жовтня у моєму рідному місті одягли пов’язки продавці в магазинах. Саме до двадцятого жовтня ми увійшли у пік епідемії. Що характерно – пов’язки не викликали паніки, і населення, без особливого шуму, самоорганізувалося та стало захищатись від хвороби. І аптекарі, спокійно підвозили все нові та нові пачки протигрипозних препаратів. У магазинах та різних публічних організаціях стали частіше прибирати… Я вкотре подивувався спокою і логічності вжитих заходів. І спокійно одужав за кілька днів…

А за кілька днів, про епідемію сказав телевізор – я насторожився. Повторив Президент. Я відчув легке хвилювання. Сказала прем’єрка – я злякався. Коли рідна влада помітила аварію – ніщо не завадить їй зробити катастрофу!

Мене трішки вразило, що засоби масової інформації та органи державної влади, замість того, щоб внести ясність у процес ще більше заплутали його. Протиріччя та недомовки зробили свою чорну справу – породили сумніви і невідомість, а невідомість завжди породжує страх…

Скажіть, отой «свинячий грип» – про нього ніхто нічого у світі не знав? Не було інформації? Я плачу! Ще у червні виділяли 50 мільйонів бюджетних гривень, про які всім уже обридло говорити і пояснити використання їх не може жодна жива душа в МОЗ! Я кпив собі з того щасливого освоєння мільйонів на боротьбу зі «свинячим грипом» і, недаремно ж, кпив! У нас скільки фінансування не виділяй – все одно два рази в касу! Повірте, з такою боротьбою з епідемією стає просто страшно за себе.

Дзвонить, наприклад, до мене вчора товариш і передає привіт з блокадного Івано-Франківська. Каже, що над містом літає літачок і щось сіє зверху на голови. «Вовчику, мені, ти знаєш, не страшний грип, а страшне те, що вони сіють… Бо то явно не вітаміни!» Питання до нашого всеперемагаючого начальства – а не можна людей проінформувати про всі заходи, що проводяться? А не можна сказати, що воно літає та сіється? Щоб народ простору для фантазії мав менше? Нє, не можна. Воно не по-нашому буде. Нам треба героїзму, сакральної тайни у діях начальства. Більше незрозумілості – так страшніше. Так переконливіше в телевізорі виглядаєш…

Спасителі нації у різних іпостасях так дістали, що хочеться врятуватись від них самих. Наслухавшись істерик «наживо», починаєш вірити у бактеріологічну війну та різні диверсії. А, як на мене, все значно простіше. Осінь цього року довго була лагідно–теплою з різким – в один день! – переходом до холодної погоди. Про імунітет більшості люду говорити шкода. При тому рівні стресу, що його переживаємо ми, при тому рівні харчування та відновлення, що обумовлений нашими статками, не доводиться говорити про якусь особливу відпірність організму.

Додайте до всього ще те, що роблю і я і, впевнений, більшість з вас, дорогі мої читачі – активне самолікуваня і перенесення хвороби «на ногах». І це не зовсім тому, що ми такі безпечні. Для більшості з нас, в час кризи, та робота, яка є – це єдине джерело доходу, втратити який дуже легко. Тому й ідуть, кашляючи, люди до праці. Тому й не беруть «лікарняного» до моменту, поки не впадуть. Бо, в часи нашого дикого капіталізму, дійсна довідка тільки з моргу, а підставою для «лікарняного» є або ганрена, або агонія… В цих умовах, навіть звичайний грип є небезпечною хворобою, не кажучи вже про якийсь його особливий штам.

Не зважаючи на те, що епідемія, скажімо, «грипу» таки дійсно є і вона сильніша ніж щороку, не бачу підстав про волання з усіх гучномовців про страшну біду. Виділення чергових мільйонів на придбання «Таміфлю» і особисте розвантаження його в аеропорту прем’єркою разом з міністом закордонних справ, викликає в мене приступ люті. А слабо по маленьких районних лікарнях проїхатись особисто та глянути в якому вони стані?! Якщо вже пішла така пиятика, з особистою участю в порятунку нації – проїдьтесь по тих страшнючих лікарнях. Поцікавтесь, за які гроші виживають лікарі в райцентрах. Богатирьова може ще сто разів прийти на прямі ефіри з важливими ініціативами президента але ні їй особисто, як медику у владі, ні її безпосередньому шефу, нічого сказати з приводу охорони здоров’я гарячекоханої нації. Нація, всупереч зусиллям її наділених владою представників, успішно виживає.

Що ж, приготуймося до подальшої боротьби. В процес включилась влада і епідемія відійшла на другий план. Ситуація стала зрозумілою. Можна, врешті-решт розслабитись: виних успішно знайдуть. На даний момент, на цю роль прекрасно пасують аптекарі. З істинно радянським підходом, аптекарям заборонили підіймати ціни на препарати. Те, що зафіксовані Верховною Радою реалізаційні ціни, менші від закупівельних нікого не колише. Дуже своєчасними є також і перевірки аптек. Так, начеб-то, аптекарі ховають препарати від населення під прилавками! Боже, які жирні жнива починаються в контролюючих наших органів! Як добре останнім часом! Як не криза, то епідемія! Ще б повені для повного щастя! Ох, я вже чую цей ультразвук від шелесту купюр. І у цьому загальнодержавному УЗД дуже добре буде видно, котрим свиням не шкодить навіть «свинячий» грип…

А нам своє робить. Шануймося! Це те, що ми найкраще можемо зробити один для одного.

Джерело: http://durdom.in.ua

Leave a Reply