Люди в масках

Люди в марлевих пов’язках на вулицях Києва, Львова чи Тернополя – це вже буденність сучасного українського життя. На вулицях, у транспорті, в офісах – розмови лише про грип. Епідемії бували на Україні і раніше, але ніколи ще грип так не лякав людей, ніколи ще не множилося таку кількість чуток про те, що відбувається …

Це не просто грип, це паніка, що підігрівається засобами масової інформації і політиками. Саме політики, а не лікарі, стали головними ньюсмейкерами, описуючи жахи наступаючого на Україну грипу. Саме вони використовують будь-який привід, щоб нагадати про власну ефективності і неефективності конкурента. А так як на Україні зараз немає просто президента, просто прем’єр-міністра, просто лідера опозиції, а є кандидати в президенти, то взаємні звинувачення множаться.

Із зверненнями до нації виступають всі – ніби мова йде не про необхідність вживати елементарні заходи для боротьби з епідемією, а про військові дії, в яких кожен – головнокомандуючий. У той час як в українських аптеках відчувається брак елементарних марлевих пов’язок, політики почепили на себе маски лицемірною турботи про здоров’я потенційного виборця.

Виборцю допомагають все. Президент вводить міністра охорони здоров’я та головного санітарного лікаря країни до складу Ради національної безпеки і оборони. Прем’єр-міністр особисто зустрічає літак з новими упаковками “Таміфлю”. Лідер опозиції посилає на захід країни автобуси з медикаментами. Але якщо б політики думали не про виборців, а про громадян, вони діяли б куди більш своєчасно.

На Україні практично не було протигрипозної вакцинації. Не тільки проти так званого “свинячого” грипу (зрозуміло, що від нього вакцина просто не встигла дійти), а й від звичайного, сезонного. В аптеках України вакцини не продаються. Рекомендації лікарів різняться, так що керівники підприємств, що відповідають за вакцинацію співробітників, вважають за краще не зачіпатися з протигрипозними заходами, щоб не наживати проблем. На Україні не виявилося ні достатньої кількості тестів для визначення природи захворювання, ні достатньої кількості медикаментів, ні достатньої кількості апаратів для штучного вентилювання легенів. Як в таких умовах протистояти епідемії?

Чому ж політики взяли на себе функції лікарів?

Хтось скаже, що це передвиборча кампанія. Але я побоююся, що все набагато гірше. Це некомпетентне управління країною.

У 2004 році, коли під демократичними гаслами проривалися до влади Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, мені вже доводилося висловлювати непопулярну в колах екзальтованої громадськості думку. Ці люди – не демократи, і про тих, що зібралися на помаранчевому Майдані прихильників вони думали менше всього. Демократичні гасла і для Тимошенко, і для Ющенка були лише засобом для повернення до влади, з якої їх витіснили більш вдалі і вмілі конкуренти. Ці люди – погані менеджери, і якщо вони не змінять систему, то не зможуть ефективно керувати державою. Але змінити систему вони не захочуть, тому що сформувалися як політики і чиновники на Україні, скроєної під Леоніда Кучму. Іншої країни вони не знають і знати не хочуть. І маски демократів їм не допоможуть.

Віталій Портников
http://vokintrop.livejournal.com

Leave a Reply