« Поезія – це коли два слова зустрічаються одне з одним уперше» Ю.Андрухович
Віра Чопик
Створивши рід людський, Господь дарував нам таланти. Кожному свій. Комусь легко дається рима, хтось проникливо здатен творити у прозі, інший має хист до малювання, а в чиїхось руках кусок глини може легко перетворитися на шедевр мистецтва. Проте не кожен, всупереч Божій настанові, плекає та примножує ці дари, піддаючись спокусі легшого життя − життя без наполегливої праці. Так, це доведена істина: всі великі люди, будь то славетні спортсмени чи геніальні музиканти, актори чи вчені, в один голос стверджують: талант – це тільки 1% складової успіху, а все решта − невтомна, наполеглива праця.
Однак, буває, людина, яка відчуває внутрішню потребу творити, пізніше боїться винести свої роботи на загальний осуд, або ще гірше – надто самокритично ставиться до себе, в результаті чого іскра дару Божого гасне в її душі. Щось подібне було в житті мешканця села Опаки, дяка сільської церкви Ігоря Сеньківа. Ще в дитинстві його думки виливалися на папері віршованими куплетами, однак сумніви придушили творчі пориви хлопця. Можливо цьому «посприяла» ще й рецензія із «Літературної газети», куди молодий Ігор відправляв свої рукописи.
Хлопцеві відписали, що вірші надзвичайно багаті емоційно, однак не довершені з точки зору класичних літературних канонів. Отож, отримавши таку відповідь, пан Ігор заховав своє перо в шухляду. Минали роки. Роки нелегкі, сповнені щоденної важкої праці, бо недарма ж кажуть, що в горах легко дихати, але важко жити. Та в шаленому калейдоскопі днів, що із плином літ крутиться дедалі з більшою швидкістю, бажання писати вірші відродилося в душі вже зрілого чоловіка, і в 56 років він впустив музу у свій дім. У цьому пан Ігор вбачає Божий знак. Недарма ж його перша збірка «Хресна дорога», яка нещодавно побачила світ у видавництві «Котермак -УЕЛФ» (м. Дрогобич), розпочинається «Євангелієм від Івана» − віршованим переспівом розділу Нового Завіту. Власне, прочитання цього розділу і надихнуло опачанина знову взятися за перо. Окрім «Євангелія», збірка об’єднала в собі поезію різнопланової тематики, сюжети із непростого життя горян, починаючи від повоєнних часів аж до наших днів.
Автор суворо сповідує засади християнської моралі та застерігає від гріховного падіння, закликає любити Бога і людей. Поруч з тим, вірші Ігоря Сеньківа зрозумілі, а, головне − рідні кожному опачанину. Недарма ж земляки пана Ігоря, щойно взявши в руки збірку поезій, відразу знаходять для себе щось до болю близьке та знайоме. Богу дяка, попри скрутний час, знайшлися в Опаці люди, які розуміють, що «талантам надо помагать», і завдяки їм вірші пана Ігоря побачили світ. Назва збірки «Хресна дорога» приурочена кальварії, яку ще 1926 р. в Опаці започаткував отець Микола Бень. (Хресна дорога відновлена в 2000 році і тепер щорічно проводиться через гору Верх від долішньої до горішньої церкви напередодні релігійного свята Воздвиження Чесного Хреста та є унікальним явищем на теренах Дрогобиччини – авт.).
Уселі належно відзначили появу книжки свого першого поета. В Опаківській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ст. дирекція в особі Ільницького Івана Миколайовича та заступника директора із виховної роботи Ільницької Лариси Степанівни з цього приводу організувала районний семінар за участю заступників директорів шкіл із виховної роботи, а також методиста з виховної роботи Дрогобицького районного відділу освіти Баранич Ярослави Олексіївни. Протягом години гості спілкувалися на тему виховання школярів, після чого відбулось посвячення шкільного музею, в якому завдяки зусиллям учнів та вчителів вдалося зібрати експонати історичної спадщини села. Освятили музей місцевий парох о. Іван Розлуцький та виходець із села о. Роман Кобетяк.
У вітальній промові о. Іван підкреслив, настільки важливим є збереження для прийдешніх поколінь зібраних експонатів. «Щоб мати гідне майбутнє, ми неодмінно повинні знати і берегти нашу історію. Такий музей служитиме своєрідним містком між минулим і прийдешнім, єднатиме поколоління», – резюмував о. Іван. Опісля учні та вчителі історії провели для присутніх екскурс в минуле села, яке веде свій відлік ще з ХІV ст. (перша писемна згадка датується 1349 роком).
Цікаво, що за однією з версій походження назви села, слово «опака» із тюркської дослівно перекладається як «який чудовий край». Схиляюсь до думки, що ця версія найбільше з-поміж решти відповідає дійсності, бо красу Опаки із всіма її горами, долинами, зворами, лісами і полями у кожну пору року годі передати словами. Тож не дивно, що в часи національно-визвольних змагань опачани мужньо піднімалися боронити рідний край – за волю України в лавах УПА полягло 36 сільчан, ще кільком судилися поневіряння в сибірських таборах.
В Опаці їх знають поіменно завдяки старанням колишнього вчителя сільської школи, сьогодні вже покійного Чопика Володимира Миколайовича, який відтворив та склав переліки не тільки українських повстанців, але і січових стрільців (11 чоловік), список репресованих органами НКВС та КДБ і вивезених у сибірські табори (55 сімей), безвинно вбитих органами НКВС (16 чоловік), а також записав та впорядкував цінні власні спогади та спогади старожилів про життя сільської громади впродовж 19 ст., якими користувалися в своїх доповідях екскурсоводи музею.
Після церемонії освячення всі перейшли в актовий зал, де і відбулася основна частина заходу – презентація поезії Ігоря Сеньківа.
Найталановитіші учні школи декламували вірші пана Ігоря, окремі з яких поклав на музику вчитель Мар’ян Багрій. Кожен вірш, кожна пісня торкалися живого, підкочуючи до горла важкий комок. Та й справді, теми що порушувалися, не можуть не хвилювати: це і біль за долю України, спогади про босоноге дитинство, ніжна посмішка матері та стримана лагідність батька, пошуки сенсу життя і, нарешті, його усвідомлення – життя із Богом у душі та любов’ю в серці.
Несподіваним відкриттям для присутніх стало те, що в Опаці Ігор Сеньків хоч і перший поет, однак не єдиний. Юна талановита дев’ятикласниця Наталя Сушко просто вразила своєю не по-дитячому філософською поезією, яка у авторському виконанні заставляла тремтіти всі фібри душі, дивувала висотою польоту думки та глобальністю мислення юного дарування. Думаю, ця дівчина ще дасть про себе чути – сила її таланту відразу ж закохала у себе всіх присутніх. Навіть чоловіки не залишилися байдужими. Як пізніше зазначив Ярослав Шуст, якому колись судилося працювати в Опаківській школі, такого напливу емоцій він сам від себе не сподівався. Та й пан Ігор ледве стримував в цей день хвилювання, особливо після того, як Наталя Сушко посвятила йому свої віршовані рядки.
У кінці презентації вітальне слово взяла Ярослава Баранич. Очевидно, опацькі самородки її теж надихнули на ліричну ноту, тож доповідачка продекламувала учням «Пісеньку із варіаціями» Ліни Костенко як настанову для подальшого життя. Методист з виховної роботи Ярослава Олексіївна висловила думку, що діти, які вивчають рідну історію, звичаї та обряди, шанують українську символіку, прикладаються до культурного життя школи, обов’язково виростуть національно свідомими громадянами, патріотами своєї держави. Дякуючи за емоційно багатий прийом, гостя побажала опачанам й надалі високо тримати планку.
Віра ЧОПИК
Фото автора
