Зміни в європейській практиці ціноутворення природного газу та їх можливі наслідки для України

У результаті світової економічної кризи на європейському газовому ринку відбулися певні зміни в балансі попиту та пропозиції, і дуже ймовірно, що ці зміни в майбутньому безпосереднім чином позначаться і на принципах ціноутворення природного газу.

Це, у свою чергу, матиме далекосяжні наслідки для всього пострадянського простору, де і продавці, і покупці цього товару прагнуть до того, щоб ціна імпортованого газу була прив’язана до ціни на газ для європейських споживачів.Внаслідок спаду промислового виробництва європейські держави знизили обсяги споживання природного газу, тоді як обсяг пропозиції не змінився і навіть має тенденцію до зростання, у тому числі і за рахунок зростання пропозиції скрапленого газу.

Збільшення пропозиції за одночасного зниження попиту на певний товар зазвичай повинно приводити до зниження ціни на цей товар. Проте на газовому ринку ситуація дещо інша.

Справа в тому, що основні постачальники природного газу на світовий ринок, насамперед Росія, Норвегія та Алжир, здійснюють поставки на основі довгострокових контрактів, де ціна на газ прив’язана до середньої ціни на певні види нафтопродуктів за попередні шість або дев’ять місяців.

Та, крім довгострокових контрактів, відносно невеликі обсяги природного газу можна придбати і на звичайній біржі, де його ціна залежатиме від співвідношення попиту і пропозиції на момент купівлі (так звані спотові контракти, тобто короткострокові). Отже, цього року на віртуальних газових біржах NBP (Великобританія), TTF (Нідерланди) і NCG (Німеччина) природний газ продавався за ціною приблизно вдвічі нижчою від тієї, яку закладено в довгострокових контрактах.

Якщо пропозиція природного газу і надалі перевищуватиме попит, а ціна поставки за довгостроковими контрактами так само значно відрізнятиметься від ринкової ціни на момент купівлі, то існуючі ще з 70-х років минулого століття принципи формування ціни на природний газ залежно від ціни на нафту не витримують критики.

У зв’язку з цим уже в найближчому майбутньому можна з упевненістю прогнозувати відхід від традиційної схеми ціноутворення, за якої ціна на природний газ жорстко прив’язана до ціни на нафту. За нашими прогнозами, це може статися вже протягом найближчих двох років, але не пізніше 2014 року.

Під час газових переговорів на початку 2009 року Київ і Москва домовилися про те, що ціна природного газу для України має піднятися до загальноєвропейського рівня за вирахуванням додаткової вартості транспортування. Тобто, іншими словами, Україна має одержувати російський газ за такою самою ціною, як і європейські споживачі. Саме цей принцип ціноутворення закладено у підписаному в січні «Газпромом» і «Нафтогазом України» газовому контракті. Відповідно до умов документа, ціна на російський газ для України переглядається кожні три місяці залежно від середньої ціни на мазут і газойль, яка склалася за попередні дев’ять місяців.

Проте, враховуючи труднощі з формуванням європейської ціни на газ, невдовзі може постати питання про формування ціни на газ і для України. Тобто, якщо Київ одержуватиме газ за ціною не нижчою від його чистої експортної вартості для європейських споживачів, то яким має бути початковий рівень, на який слід спиратися при визначенні експортної ціни газу для України?

На сьогодні існує три групи причин, які роблять необхідним і неминучим перехід до нової системи ціноутворення природного газу.

Перший комплекс причин пов’язаний із нинішнім механізмом ціноутворення. Спочатку логіка прив’язки ціни на природний газ до ціни на деякі види нафтопродуктів була зумовлена тим, що ці нафтопродукти (а саме — мазут і газойль) можуть використовуватися як замінники природного газу в таких галузях, як житлово-комунальне господарство, сфера обслуговування, промисловість та електроенергетика.

Проте за останні 20 років найбільші європейські споживачі природного газу значною мірою втратили свої можливості з використання газу замість мазуту і дизельного палива, і навпаки. Це пов’язано з тим, що сфера застосування нафтопродуктів сьогодні обмежується тільки обслуговуванням потреб автомобільних перевезень і транспортної індустрії.

Дані статистики свідчать про те, що під час екстремально холодної зими 2005—2006 років, коли на ринках деяких європейських держав відчувався значний дефіцит природного газу, на використання нафтопродуктів змогли перейти лише окремі промислові споживачі в Німеччині та кілька електростанцій в Іспанії. Тобто збережені на сьогодні у найбільших європейських країнах можливості з використання нафтопродуктів замість природного газу і навпаки покривають менш як 5% від їх загальної енергетичної потреби.

Якщо в 70-х роках минулого століття ціни на природний газ і нафту були приблизно однаковими через те, що потреби в газі можна було з успіхом поповнювати за рахунок нафтопродуктів, і навпаки, то сьогодні цю можливість втратили більшість великих споживачів, на частку яких припадає близько 75% європейського газового ринку. Тому можна говорити про те, що нинішня формула ціноутворення з прив’язкою ціни природного газу до ціни мазуту і газойлю більше не відповідає ринковим реаліям. Проте саме така формула збереглася і використовується до наших днів, тому що вона цілком влаштовує і постачальників, і споживачів, особливо з огляду на відсутність реальних альтернативних механізмів ціноутворення.

Великі постачальники природного газу вже неодноразово намагалися здійснювати скоординовану політику на ринку. Наприклад, у 2001 році було створено Форум країн — експортерів газу, а в 2008 році Росія, Іран і Катар уклали «троїстий газовий союз». Ці спроби викликали в середовищі споживачів побоювання, що у разі скасування цінової в’язки нафта—газ експортери намагатимуться впровадити механізми ціноутворення, аналогічні тим, які застосовуються сьогодні в рамках Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК).

До таких спроб, безумовно, вдаватимуться. Та при цьому всім слід враховувати посилення конкуренції на світовому газовому ринку, особливо в його північноамериканському сегменті, а також той факт, що регіональні ринки, донедавна чітко відділені одне від одного, будуть певною мірою пов’язані поставками скрапленого газу, який, на відміну від трубопровідного, можна відносно легко транспортувати з одного континенту на інший.

В основі другого комплексу причин, які диктують необхідність переходу на нові принципи ціноутворення на європейському газовому ринку, лежать наслідки світової фінансової кризи і пов’язаного з цим економічного спаду.

У 2009 році обсяг європейського ринку природного газу, за різними оцінками, скоротився в середньому приблизно на 8% (хоча для різних країн відхилення від цього показника можуть бути дуже значними). Обсяги імпорту газу за цей же період упали ще більше. Так, за перші шість місяців 2009 року обсяг газових поставок найбільшим європейським споживачам скоротився на 12,4% порівняно з аналогічним періодом минулого року. При цьому наймасштабніше падіння відбулося в сфері імпорту газу країнами СНД, де відповідний показник сягнув 30,6%.

З цього випливає, що європейські споживачі купили менше газу в цілому і насамперед мінімізували імпорт з Росії. Однією з причин такої ситуації став зрив графіка газових поставок у січні цього року. Та ще більшою мірою на ситуацію вплинула можливість придбання природного газу з альтернативних джерел і за вигіднішою ціною (зокрема, через газові біржі або так звані спотові ринки, де ціна диктується балансом попиту і пропозиції на конкретний момент часу), а також прагнення споживачів відкласти закупівлі газу за довгостроковими контрактами на другу половину року.

Відповідно до умов довгострокових контрактів, європейські покупці зобов’язані відібрати визначений мінімальний обсяг законтрактованого газу (зазвичай це 80% від заздалегідь узгодженого обсягу контракту) або заплатити неустойку в розмірі повної вартості недопоставленого газу.

У вересні з’явилися повідомлення про те, що найбільші імпортери російського газу в Німеччині, Туреччині та Італії звернулися до «Газпрому» з проханням про відстрочку платежів за недобір раніше обумовленого обсягу газу і, крім того, запропонували відкоригувати вартість поставок з урахуванням ціни, яка склалася на спотовому ринку. Водночас стало відомо про те, що окремим споживачам газу неросійського походження вдалося домогтися коригування цінових параметрів відповідних контрактів і одержати більше газу за ціною, наближеною до ціни спотового ринку.

Усе це свідчить про те, що перехід від цінової прив’язки газу і нафти до інших механізмів ціноутворення фактично вже розпочався.

І, нарешті, третій комплекс причин стосується майбутнього газового ринку.

Якщо попит на природний газ на європейському ринку швидко відновиться до рівня 2008 року і якщо з ринку зникнуть альтернативні джерела поставок (в основному скрапленого газу), то ринкові позиції покупців газу сильно ослабнуть, а маржа між ціною поставки за довгостроковими контрактами і цінами спотового ринку знову скоротиться до мінімуму. У такому разі механізм формування ціни на природний газ навряд чи зміниться. Та, з іншого боку, є всі підстави говорити про те, що події розвиватимуться за зовсім іншим сценарієм.

1. Наслідки світової економічної кризи, а також зміни на енергетичному ринку такі, що обсяг європейського газового ринку зможе повернутися до рівня 2008 року не раніше 2012 року. Тобто ринкова кон’юнктура залишиться сприятливою для покупця протягом ще як мінімум двох-трьох років.

2. Перевищення пропозиції над попитом на газовому ринку США (унаслідок несподівано успішної розробки нетрадиційних газових ресурсів) і збільшення обсягів імпорту скрапленого природного газу з Катару дають можливість сподіватися на значне збільшення вже протягом кількох найближчих місяців поставок скрапленого газу і на європейський ринок.

3. Стрімке зростання на території континентальної Європи спотових ринків, що традиційно мали обмежену ліквідність і займали дуже невеликий сегмент газового ринку.

Все вищеописане дає підстави вважати, що перехід до формування цін на природний газ на основі ринкових конкурентних механізмів без прив’язки до нафтових котирувань — це не спонтанне явище, а логічний стратегічний напрям розвитку газового ринку.

Проте на цьому шляху виникнуть певні перешкоди, які необхідно буде враховувати. На європейському ринку, як і раніше, домінуватиме не скраплений, а трубопровідний газ, більша частина якого поставлятиметься в рамках довгострокових контрактів, а Росія залишиться основним газовим постачальником європейського ринку.

Відсутність формального зв’язку між цінами на нафту і природний газ зовсім не означатиме відсутності між ними фактичного зв’язку. У майбутньому ця зв’язка може відновитися, але станеться це не в результаті якихось формальних договірних відносин, а внаслідок зміни кон’юнктури ринку (наприклад зміни співвідношення між попитом і пропозицією або виникнення дефіциту пропозиції).

Однак поки пропозиція перевищуватиме реальний попит на ринку, збережеться і тиск, який штовхає газові ціни вниз, і саме це буде головним аргументом на користь зміни принципів формування ціни на природний газ. Це означає, що основним чинником ціноутворення стане ринкова конкуренція між різними постачальниками, тобто те, що ми спостерігаємо сьогодні на європейських газових біржах або, говорячи іншими словами, спотових ринках.

Природно, що постачальники газу усіма силами опиратимуться таким змінам, координуючи свої зусилля через Форум країн — експортерів газу або інші подібні структури.

У результаті переходу до ринкових механізмів ціноутворення ціни стануть більш гнучкими, але водночас і більш чутливими до коливань попиту і пропозиції.

Ці зміни матимуть величезне значення не тільки для Росії як головного постачальника газу на європейський ринок, а й для України і Білорусі, які є найбільшими імпортерами природного газу на пострадянському просторі. Обидві ці країни впевнено рухаються до європейської ціни на газ (хоча у Києва це виходить набагато швидше, ніж у Мінська). У довгостроковій перспективі Україна прагнутиме до інтеграції свого ринку в європейський.

З цього погляду важливо, щоб Україна уважно відстежувала європейську динаміку ціноутворення, зокрема в контексті зміни ситуації на спотовому ринку і відходу від жорсткої прив’язки до ціни на нафту.

Ознайомившись з думкою експертів з Оксфорда, «ДТ» поцікавилося поглядом на проблему ціноутворення директора енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайла ГОНЧАРА. От як він прокоментував ситуацію:

— Прив’язка ціни на газ до ціни на нафту історично сформувалася з часів домінування нафти і продуктів її переробки в енергобалансах промислово розвинених країн. Ситуація з використанням первинних енергоресурсів карбоно-гідрокарбонної групи (вугілля, нафта, газ) для виробництва енергії та енергоспоживання зазнала трансформації з часів кризи 1973 року. Експерти з Оксфордського Центру енергетичних досліджень це добре демонструють у своїх працях, що знайшло відображення і в цій статті.

Газові кризи 2006-го і 2009 року стали своєрідними детонаторами тектонічних зсувів на газовому ринку Європи. Не секрет, що стратегія Росії щодо експорту газу в поточному десятилітті полягала не тільки у використанні цінової прив’язки газу до нафти і нафтопродуктів, а й була орієнтована на ескалацію ціни з метою максимізації виручки. Експортні ціни на російський газ зростали випереджальними темпами порівняно з цінами на нафту. Ескалація хороша на короткостроковий період, але як довгострокова стратегія вона несе дуже серйозні ризики. Що й можна було спостерігати. Газова криза 2009 року, спровокована Росією, цінова негнучкість «Газпрому», на відміну від норвезьких і північноафриканських постачальників, призводять до серйозних наслідків. Однак це відбувається на ринку Європейського Союзу, який загалом має диверсифіковану систему поставок газу та значною мірою конкурентне середовище завдяки багаторічним зусиллям Європейської комісії, спрямованим на лібералізацію енергетичних ринків.

Україна опиняється у більш складній ситуації, оскільки за 18 років не реалізовано жодного великого проекту зі зниження газоспоживання, розвитку власного газовидобутку, диверсифікації. Те, що називається газовим ринком, таким насправді не є. «Газпром» змушений буде піти на поступки своїм європейським споживачам, тому що розуміє, що ЄС має альтернативу. Прецеденти тихої і непублічної корекції «Газпромом» своїх договорів із європейськими споживачами вже мали місце в минулому. Наприклад, у 2003—2004 роках, коли на вимогу ЄК у довгострокових контрактах були переглянуті статті про заборону реекспорту газу як такі, що суперечать принципу конкуренції.

Та це в ЄС. У випадку України і тих країн СНД, у яких немає диверсифікації газових поставок (Білорусь, Молдова), «Газпром» прагнутиме максимально довго зберігати прив’язку ціни на газ до ціни на нафту, оскільки це збільшує його доходи. Більш того, поставки в ці країни, і насамперед в Україну, будуть своєрідним частковим компенсатором недоодержуваних на ринку ЄС доходів російського монополіста. У поточному році ця тенденція проявилася дуже яскраво, і українська сторона неспроможна хоч щось зробити для зміни ситуації. Напучування президентської сторони і небажання прем’єрської переглянути контракти в московських кабінетах викликають не більш ніж посмішку.

Однак це не означає, що нічого не треба робити. Наші британського колеги показують підстави і тенденції, на яких могли б базуватися, серед іншого, українські вимоги не щодо перегляду, а щодо юридичного приведення чинних контрактів у відповідність із сучасними реаліями газового ринку. Цей процес тривалий. Але приєднання України до Договору про енергетичне співтовариство має стимулювати переформатування українського газового сектора відповідно до базових директив ЄС в енергетичному секторі і посилити правові позиції країни в діалозі з монополістом. І діяти тут треба не шляхом човникових поїздок до Москви окремих менеджерів і політиків, а системно і консолідовано, заручившись підтримкою європейської сторони.

Автори: Джонатан СТЕРН, Саймон ПІРАНІ (Джонатан СТЕРН, начальник відділу природного газу при Оксфордському інституті енергетичних досліджень, професор, Саймон ПІРАНІ, старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень)

Джерело: Дзеркало тижня

Leave a Reply