Наталія Городинська: «Без спорту не уявляю свого життя»

Проблема «чим зайнятися молоді» в статтях висвітлювалася неодноразово.  Сьогодні мова піде про спорт.  Приводом для написання цієї статті послужив яскравий здобуток відомої дрогобичанки, майстра спорту з кік-боксингу, багаторазової призерки чемпіонату Європи та світу, п’ятикратної чемпіонки України Наталії Городинської на Чемпіонаті Світу з рукопашного бою  в Голландії (м. Дальсфен).

Там вихованка спортивно-оздоровчого центру «Еней» виборола срібло за версією «ката» (безконтактний рукопашний бій, демонстрація вміння працювати зі зброєю).

competitors

Андрій Шевчук, Наталя Городинська, Віталій Плеханов

У змаганнях брало участь 18 країн світу (Польща, Німеччина, Росія, Канада, Греція, Великобританія, Італія, Чехія, Франція, Угорщина, Норвегія, США, Бельгія, Йорданія, Литва, Швейцарія, Україна, Нідерланди), з’явилось понад 250 учасників. Чемпіонат пройшов на високому рівні. Змагатись доводилось з багаторазовими чемпіонами світу та Європи, майстрами міжнародного класу.

З огляду на це, заслугу Наталі Городинської важко переоцінити. Після повернення в Дрогобич, дівчина завітала до нас в редакцію, щоб поділитися своїми враженнями з нашими читачами.

Наталіє, мені відомо, що в якийсь період Ви перестали брати участь у змаганнях і повністю присвятили себе навчанню та тренерській  роботі. Чим викликане Ваше повернення в спорт?

Відразу ж зазначу, що із спортом я ніколи не розлучалася, він в моєму житті присутній завжди, і без цього я себе навіть не уявляю. Однак, коли навчалася в університеті, мені на все не вистачало часу, тож довелося відмовитись від поїздок на спортивні змагання на цілих три роки. Але щойно я закінчила навчання у ВНЗ, відразу ж взялася до серйозних тренувань і буквально за півроку підготувалася настільки, що отримала місце в складі Національної Збірної України.

Крім Вас із наших земляків ще хтось потрапив у команду Збірної України?

Так, це Віталій Плеханов, який став бронзовим призером Чемпіонату Світу та ще один вихованець «Енею» Андрій Шевчук, який на чемпіонаті теж здобув хороші результати. Загалом, у склад Національної Збірної України увійшли 22 спортсмени. Збірна команда з рукопашного бою версії ІВF виборола 6 бронзових, 3 срібних і 11 золотих медалей.

Важко далася Вам ця медаль чи, може,  пригадаєте перемоги, які здобувалися більшими зусиллями?

Кожен здобуток по-своєму важкий і потребує чималих фізичних, вольових та психологічних зусиль, тому не можна порівнювати, що ця медаль далася легко, а ця важче.  На цьому чемпіонаті я вперше виступала в розділі «ката», відкрила для себе багато нового. Мені це дуже цікаво, тому що раніше я спеціалізувалася виключно  на кік-боксингу.

Скільки часу займають Ваші тренування? Що таїть за собою «зворотний бік медалі»?

Кожен день по 1,5- 2 години серйозної підготовки. Це професійний, а не оздоровчий спорт. Тут важко уникнути травм. Тому без жертв не обійтись. Однак, коли стоїш на п’єдесталі, − все це відходить на другий план. У такі моменти мене охоплює  радість, і я усвідомлюю, що піднялася ще на рівень вище, і недаремно потрачено стільки зусиль та енергії.

Що плануєте найближчим часом?

Готуюся до Чемпіонату Європи з рукопашного бою, який відбудеться у жовтні  2010 року в м. Києві.

Розкажіть, будь-ласка, про Вашу тренерську діяльність. Хто займається у Ваших групах, чи мають ваші підопічні вже якісь значні здобутки у спорті?

Я навчаю дітей кік-боксингу в спортивно-оздоровчому центрі «Еней». Тренування провожу з  дітьми віком від 5 років по півтора години три рази в тиждень. Серед моїх вихованців вже є  чемпіони України серед дітей та кандидати в майстри  і майстри спорту. Кожні змагання своїх підопічних переживаю в якійсь мірі навіть більш емоційно, аніж особисті, тут особливо загострюється почуття відповідальності за результати їхніх виступів.

Отже, Ви маєте значні здобутки у професійному спорті. Успішно  займаєтеся тренерською роботою. Знаю, університет Ви закінчили на «червоний диплом» і були старостою групи. Очевидно, у всіх починаннях Ви –  успішна людина. Як Вам вдається все це поєднувати і всюди бути на висоті?

У першу чергу, всім цим досягненням я завдячую наполегливій праці та непохитній волі. Йду максималістом по житті і в кожному завданні ставлю собі найвищу планку. Це дається нелегко. Доводиться дуже багато працювати. Та кожен раз, коли мета досягнута, я переконуюся, що працювала недаремно.

Що б Ви порадили молодим людям, Вашим ровесникам,  які  почувають себе самотніми і нереалізованими у сучасному світі? Хотілося б почути відповідь, яка пов’язана не тільки із спортом.

Головне – це бажання. Звісно, не всі можуть бути спортсменами. Однак, якщо є велике бажання, навіть люди із не  надто обіцяючими фізичними даними добиваються великих результатів. Скажу навіть більше: часто до мене приходять діти, які за 2-3 місяці досягають більше, аніж інші за 2 роки. Але якщо такі діти відвідують заняття на догоду батькам, то в майбутньому їм не допомагає навіть той потенціал, що заклала в них природа. Проте ті, що мають гірші фізичні дані, завдяки наполегливості та систематичній праці над собою, як правило, досягають хороших результатів.

Для тих же, кого не цікавить спорт,  у нашому місті є безліч способів з користю провести свій вільний час. Скажімо, зайнятися благочинною діяльністю, музикою, танцями чи знайти собі інше цікаве заняття. Батькам раджу відводити своїх дітей у найрізноманітніші гуртки та секції. Підвалини кожного захоплення закладаються ще в дитинстві. Якщо дитина не може сама визначитися, треба їй допомогти, щоб не згас вогник зацікавленості в її очах. Під час пошуку навіть найбільш апатична особа зможе знайти для себе щось по душі.

Якщо молода людина, окрім навчання, зовсім нічим не цікавиться, то це, здебільшого, переростає у щоденне відвідування кафе-барів. Таке «хобі», як правило, нічого хорошого в майбутньому не віщує.

Наталя, дякуємо Вам за цікаву розмову. Сподіваємося, Ваш приклад надихне багатьох хлопців та дівчат шукати свій шлях, своє призначення в житті. А Вам бажаємо нових здобутків та підкорення нових вершин!

Віра Чопик

Leave a Reply