Ольга Хомічак “Я не вірю в благородні помисли Миколи Гука”

Ось уже тривалий час триває справжня війна між міським головою Дрогобича Миколою Гуком і приватними підприємцями, які торгують у центральній частині міста. Мер конче хоче їх пересилити на ринок, що на вулиці Пилипа Орлика. Підприємці впираються і мають на те рацію: місця там не підготовлені для нормального ведення торгівлі.

Свою точку зору на ці події висловлює Ольга Хомічак, голова громадської організації “Підприємницька ініціатива”.

– Отже, що відбувається, пані Ольго?
– Ця історія розпочалася вже давно, два з половиною років тому. Підприємці, які залишилися в центральній частині міста, тобто з палатками, бо інші відійшли до інших, – хто до Курчика, хто до “Моноліта”, а ті, хто залишився, побачили, що влада не пропонує нам ніяких хороших місць, і директор ринку (на той час був п.Волошин) теж нічого не пропонує, – ми попросили владу надати нам земельні ділянки. Вони нам казали: дайте проект, ще щось. Ми за свої кошти у п.Чирки виробили проект, мали надію на щось краще. Навіть всі погодження зібрали, є 14 погоджень, що земля придатна, дійшли до сесії, але…

– Тобто ви розпочали, коли вже Микола Гук був міським головою Дрогобича?

– Так. Ми дійшли до сесії, але нам не вистачило двох голосів. Ми хотіли одну із земельних ділянок, яку ми розробили, що знаходиться навпроти синагоги. Ми ж тоді ще не знали, що “Джерела Карпат” будуть продавати те приміщення “Рукавичці”, що “Рукавичка” буде вести переговори про перехід через дорогу. Звичайно, ми як дрогобичани взнаємо про все останніми.

– Але вам якусь причину відмови назвали?

– Ні. Скільки ми не ходили, просили, протокол тієї сесії хотіли взяти, – а нам не давали. Документи, крім того, мають властивість пропадати. Мені сказали, щоб я написала листа на видачу протоколу, вдарила печатку організації. Мова йшла навіть не про протокол, а про витяг з протоколу. Ту ділянку нам не дали.

– Руки від цього не опускаються?

– Вірите, ми самі втомились від тих палаток. Ми втомилися від вантажників, які випивають, хамлять нам. Ми втомилися від продавців. Хороший продавець на вулиці торгувати не хоче. Ми втомилися від того, що оформляли на роботу випадкових людей, через місяць-два вона запила, її вже нема. А ви знаєте, скільки коштує це оформлення?

– І що було потім?

– Потім почали говорити про те, що гряде велике переселення підприємців. Але підприємці відмовились переходити. А та ділянка, про яку ми говорили, перейшла в інші руки. Самі розумієте, чому таке можливе у нашому місті. Але ми не образились, не склали руки. Ні – то ні, давайте щось друге думати. Просилися ми переходити частинами. Ось ми казали: одна частина іде в “Моноліт”, друга частина вже має свої магазини. Ми пропонували директорові ринку, чи комісії: пройдіть, перевірте робочі місця. У нас є люди, які мають по 3-4 місця в центральній частині міста. Це правильно? Це неправильно! А є люди, які мають одне-єдине місце, і з цього живуть. Ось це мене найбільше болить. Звичайно, ті, хто має 3-4 місця, оперують більшими грішми, вносять розбрат. Це позначається на нашій організації, на моїх колегах. Кажуть мені, що я, мовляв, нічого не зробила, а вони мають зв’язки, гроші. Звичайно, гроші роблять все.

– Микола Гук пропонує, щоб ви пішли на Пилипа Орлика.

– Так, пропонує, але ми не бачимо світла в кінці тунеля. Ми спочатку стояли на одному місці, а потім чемно перейшли на інше за один день, бо нам пообіцяли, що за рік-півтора нам або побудують той критий ринок, або нададуть якісь місця в центральній частині міста. Ще був варіант: дозволять поставити ролокасети в центральній частині міста – ось як тим підприємцям, що торгують квітами. Ми мали облагородити територію за свої кошти. Звичайно, ми і з цим погодилися. Але за два роки ми зрозуміли, що ніхто нічого не робить на ринку, не надає нам нових місць. А ще за два роки ми зрозуміли, що не потрібні в центральній частині міста. І тому ми почали боротися за своє виживання.

Ось перейдемо ми на Пилипа Орлика. Уявіть таку ситуацію. Є незавершене будівництво, а біля нього – земельна ділянка, там функціонує ринок. Але ж він ніде не зареєстрований! На нього немає жодних документів! Це страшна справа! Це корупція! Лише ринок, який є у центральній частині міста, має відповідні документи. А тепер уявіть, що пан Гук чи ще хтось захоче продати той кусник землі біля незавершеного будівництва. Це все! Тебе продадуть разом з усім, чим ти торгуєш! Але якщо тебе продали, то приходить господар і каже: “Ви можете стояти і будуватись разом зі мною, і брати цю територію собі в оренду, а можете не погоджуватися з цим”. Добре, ми погодились, дали нам в оренду на десять років, а потім цю землю перепродали іншому, з’являється новий господар, зрівнює цю ділянку бульдозером з землею – що нам робити? Ніхто не задумується про майбутнє людей. Думають лише про сьогоднішній день, думають про “відкати”, думають про все що хочеш, тільки не про людей. Звичайно, що таке для нашого мера якісь там сто підприємців? Ну, і їхні сім’ї. Це ніщо порівняно з тим, скільки є у Дрогобичі людей

А ще він виступає щодня по телебаченню, на радіо, інтерв’ю з ним друкують газети. І всюди він каже: “Я зроблю центр чистим”. Іде звичайне зомбування людей. Люди вже не думають, якою є справді ситуація, а у всіх бідах звинувачувають підприємців: мовляв, ті підприємці такі-сякі. Нещодавно Гук сказав буквально наступне: чого ви слухаєте тих підприємців, дивіться, які вони ходять повбирані? Оце таке вітання перед святами? Але ж ніхто не знає, як ми їздимо за товаром, скільки людей вже порозбивалось. Та й чи легко цілий день стояти на свіжому повітрі й торгувати?

– Якою є позиція міліції в цій ситуації, адже Гук постійно апелює до неї, щоб очистила центр міста від підприємців?

– Коли був начальником Дрогобицького міського відділу міліції Денис Гусашвілі, у нас великих проблем не було. Тепер керує Мирон Заріцький. Ми мали з ним розмову, він не сказав ні “так”, ні “ні”. Але сказав, що буде виконувати розпорядження. Ми його розуміємо, бо він має роботу і змушений виконувати накази. Але я казала йому, щоб він підійшов і подивився на тих людей, які торгують. Чимало з них мають документи, всі необхідні дозволи і ліцензії. А разом з тим у центрі торгують ті, хто таких документів не має. Їх чомусь не рухають. В центрі це справді жах, неможливо пройти, але страждають насамперед підприємці, які працюють чесно, роками сплачують ринковий збір. А там сидять усі кому не ліньки. А перед новорічними і різдвяними святами просто на очах виросли нові торгові точки. Хто до цього має стосунок? Я не знаю і не хочу знати, але, мабуть, і міліція повинна наводити тут лад, принаймні прислухатися до нас, підприємців.

– А як судові рішення?

– Ми виграли суд у Дрогобичі. Але від самого початку зробили велику помилку, коли всі разом об’єднались і погодились розглядати одну спільну справу. Це справді була важка справа, забирала багато часу, та й адвокатам треба було платити. Нашою справою займався підприємець Алимов. Він є головою спілки тих людей, які торгують з машин на вулиці Шолом Алейхема. Власне, всі ці скандали почалися з вулиці Шолом Алейхема, пішли заборони санітарного лікаря, розпорядження Миколи Гука. Люди писали скарги, що машини заїжджають о третій-четвертій годині ночі, неможливо заснути, дуже брудно на тій території й таке інше. Саме тоді п.Оксана Гривнак, наш санітарний лікар, дала розпорядження закрити той ринок, що дало підстави для дій Миколи Гука. Дійсно, там був жах, я особисто бачила, що там твориться. Але міська рада подала апеляцію до обласного суду. Пан Алимов відмовився продовжувати судову тяганину, наскільки я знаю. Нам відомо, що він про все вже домовився з міським головою. Микола Гук вже другу сесію вибиває з міських депутатів місце навпроти магазину “Океан”, власне, для людей Алимова, які ведуть торгівлю з машин. Депутати не погоджуються. Правда, в газетах було подано так, ніби з цим не погоджується власник “Океану” Роман Гамаль. Але справа в тім, що коли ми просили земельну ділянку, то Микола Гук казав нам обійти всі комісії, земельну в тім числі, й таке інше, навіть щодо ділянки на Пилипа Орлика – і тоді буде рішення. А тут без жодних комісій він тупо пхає, бо треба вигнати підприємців з центра міста. Можливо, це і добре, бо на вулиці Шолом Алейхема було би чисто, і нам би трошечки дали спокою, але ж не можна проблеми одних підприємців вирішувати за рахунок інших. Я не вірю в благородні помисли Миколи Гука, я думаю, що він просто поставив перед собою мету – очистити центр міста від підприємців, і з допомогою будь-яких методів він це зробить. Тому ми не хочемо йти на Пилипа Орлика. Але, що найцікавіше, ми погоджуємося туди йти за однієї умови: якщо ми станемо інвесторами облаштування там робочих місць. Ми сказали, що зробимо все, як має бути, ніхто не буде ображений. Лише будуть ображеними ті, хто має по 3-5 місць, бо то їм урветься, від сили будуть мати одне місце, і то під знаком питання – бо треба між усіма розподілити місця. Звичайно, на цю нашу пропозицію відреагували своєрідно: пішов великий тиск на людей.

– Іншими словами, якщо я Вас правильно зрозумів, Микола Гук розділив підприємців: з одними домовляється, з іншими воює. Не хоче, щоб ви всі були єдиною силою?

– Так і є. Поки ми вели боротьбу, він казав: ви пишіть заяви, хто хоче, – будете підприємцями. І на Пилипа Орлика люди писали заяви, і вже за тиждень ставали там підприємцями, вже мають контейнери і вже там торгують. Тут він кричить, що у нас підприємців забагато, і він не може з нами дати раду, що ми вже роками, по десять і більше років, торгуємо. А, з іншого боку, дає можливість іншим займатися підприємницькою діяльністю, аби нас витіснити. Це правильна політика? Хіба таким має бути міський голова, господар міста? Та ви мені вибачте…

– Ваші надії на 2009 рік, що ця проблема буде розв’язана, не виправдались?

– Перед кожними святами, перед кожним Новим роком ми думаємо, що новий рік принесе нам все-таки краще життя. Я вважаю, що всі ці мрії, надії, сподівання не тільки підприємців, а й усіх дрогобичан, на жаль, 2009 року не збулися. Можливо, наступний рік буде більш успішним?

– Які Ваші прогнози на 2010 рік? Де будете здійснювати підприємницьку діяльність – в центрі міста чи на Пилипа Орлика? Чи, можливо, є ще якийсь інший варіант – скажімо, переселять вас усіх на Самбірську?

– Знаєте, відповідальний працівник ратуші п.Росоха нещодавно дав у газеті повідомлення про те, що є місця для підприємців – два на “Чагарях”, два на “Матадорі”, два в центральній частині міста, два – на м’ясному ринку. Ми не полінувались і перевірили ці дані. Нічого подібного немає! Можливо, це для нас цих місць немає? Я взагалі не розумію, для чого було створювати в центральній частині міста місця для підприємців з тими палатками? Кому це свого часу було вигідним? Ми ж просто так не стали, правда? Значить, комусь у той час ми несли золоті яйця? Тепер ці золоті яйця вже нікому не потрібні. А знаєте, чому не потрібні? Бо ми відмовилися давати (Ольга Хомічак робить характерний жест, який означає давання грошей – А.В.). Коли я стала головою спілки нашої, то у нас було чоловік десять, що мали свідоцтва і платили патент. Ми все узаконили. Мабуть, допустили велику помилку, бо тепер нас виганяють із центру міста. Ми готові перейти на торгівлю іншими видами товару – будемо квіти продавати чи сувеніри. Але це за умови, що нас залишать у центральній частині міста. Але ж нас не збираються залишати, а хочуть наші місця віддати іншим. Ми ж казали, давайте зараз на цих місцях ми за свої кошти поставимо збірні конструкції, а коли ви побудуєте ринок, бодай такий, як у Стрию, то ми тоді збираємось і переходимо. Побудуватися не дають. Дайте нам частину ринку на Пилипа Орлика – ми самі побудуємо. Важко нам буде, бо це раніше спокійно можна було піти в банк, взяти кредит, а зараз малому бізнесу кредити не дають, ми ще попередні не сплатили. Але якось би потрошки, частками, ми би це розбудували і перейшли сюди торгувати, бо то не дуже таке страшне, як його малюють. Це малюють ті, хто хоче через другі, треті руки донести громаді, що це дороге будівництво. А ми їздили в Стрий, консультувалися і дізналися, що це можна зробити набагато дешевше, ніж нам сьогодні кажуть, – оце будівництво нового ринку.

– Закінчаться свята – і Гук знову вас усіх буде виганяти…

– Розумієте, ми навіть не відчуваємо святкого настрою. Ми не знаємо, що нас завтра чекає. Вірите? Гук, правда, обіцяв, що з першого січня вже не буде жодної палатки, але якось ще дав нам попрацювати на свята. Але після свят точно буде нас гнати.

– Якщо таке станеться, як будете захищатися?

– Тільки через суди. Якщо до мене підійде будь-який міліціонер, я йому покажу своє свідоцтво, всі патенти, які я сплачую за всі шість з половиною останніх років, всі бронювання місць, ринкові збори. Так, скажіть, за що я платила такі гроші? Якщо міліція скаже забиратися геть, запропоную їм описати мій весь товар і забрати його. І від кожного окремого підприємця буде судова справа. Нас таких буде чоловік до п’ятдесяти. Решта не мають відповідних документів, тому можуть очистити центр. Ви побачите, що центр буде сяяти. Можливо, аж тоді Гук опам’ятається, підійде до нас, і ми будемо говорити. Ми не вороги ні владі, ні Дрогобичу, ні громаді, ні самі собі.

Анатолій ВЛАСЮК


Leave a Reply