Працючи над проблемою походження назв “Крупсько”, “Верин”, “Луб’яне”, “Демня”, “Розвадів” (села у Миколаєвському районі), я подумав: “А що можуть означати назви “Трускавець” і “Дрогобич”? Це завдання виявилося не надто складним.
Відомий словенський дослідник Матей Бор, який прочитав давні написи праслов’янською мовою, що збереглися на території Словенії, Північної Італії, Швейцарії та Австрії, вказував: “Перш, ніж зрозуміти значення слова, потрібно його прочитати”. Використовуючи методику Матея Бора, я поділив слово “Трускавець” на частини, які можуть щось означати – т-рус-к-авець.
Т – це давнє “той”, “та”. Рус – це зрозуміло, к – прикметниковий суфікс. Але що означає “авець”? Може те, що у слові “Дрогобич” частина “обич”? Скоріше всього, тут ми спостерігаємо явище беталізації, відоме мовознавцям, тобто перехід “б” у “в” (деякі слов’яни кажуть не бог, а вог).
Але що може означати це слово? Відповідь знаходжу у словацькій та чеській мовах. Обеч – село, населений пункт. Але чому саме “обеч”, що воно означає? Розкладаю це слово на частини: о – б – еч. Щоб зрозуміти, треба починати з кінця. Частина -еч – як у слов’янських назвах Тростянець, Махлінець, Лесковац, Ловеч та ін. Частина -б- це найдавніша форма дієслова бути (форми биті, бе, б). Частина о- як у словах обітєль, обійстя, обиватель. Слово “обеч” за походженням більш давнє, ніж слова “посад” і “село”. Але хто міг дати таку назву – “Та руска обеч”?
Щоб зрозуміти це, потрібно повернутися до розмови, яку вели хорвати і бойки, розпиваючи могорич після торгів у Торхові. Після другої чарки хорват запитує бойка: “Откуд си ти, брате?” А бойко відповідає: “З тої рускої обечи”, і вказує рукою у напрямі гір, на то місце, де зараз розташований Трускавець. А після третьої чарки вони попрощалися, бойко підійшов до коня, але не знає, як на нього сідати. Заходить то з одного боку, то з другого, пробує то заскочити, то залізти на коня. А хорват дивиться і сміється. А потім хорват допоміг бойкові сісти на коня і сказав: “Яхай!” (Так в українську мову увійшло слово “їхати”, а у хорватській мові слово “яхати” дотепер означає їхати саме на коні). І поїхав бойко у свою “руску обеч”.
Відомо, що прикметник “руський” додавався до назв українських сіл, щоб відрізнити їх від угорських, польських, словацьких та сербських. У сербській та хорватській мовах слова ”обеч”немає. Значить, носієм цього слова були русини (у вужчому значенні – бойки) – корінні мешканці Карпат. Раніше 3-го століття назва “Та руска обеч” не могла виникнути, бо передумовою її виникнення є існування двох народів на одній території. Звичайно усі назви, які починаються на об-, існують поза ареалом розселення хорватів. Можливо, з цього кореня Облазниця, Оброшин, Обертин, Беч (так західні слов’яни називають Відень), Печ (мадяризована форма русинської назви). Але коли виникла ця назва? На мою думку, наприкінці 3-го або у першій половині 4-го століття, коли ворожнеча між хорватами та русинами припинилася і почався довготривалий процес асиміляції, тобто формування народу, який вже в 11-у столітті називався русинами, пізніше галичанами, а ще пізніше українцями. Можливо, до появи хорватів на території теперішнього Трускавця було якесь поселення, мешканці якого з приходом хорватів повтікали у гори, а потім повернулися. Та це можуть підтвердити тільки археологічні розкопки. Таким чином, ми можемо тільки стверджувати, що Трускавець як населений пункт виник понад 1600 років тому, задовго до того, як князь Олег проголосив Київ “матір’ю міст руських”.
А звідки взялася назва “Дрогобич”? Та це простіше простого. Не треба шукати якийсь міфічний бич і стверджувати, що Дрогобич – другий бич, а просто подивитися на карту. Яким шляхом поверталися бойки з Самбірщини, де жили хорвати, у свою “руску обеч”? Та д(о)рог(ою на) обеч! Не через якийсь населений пункт, а саме дорогою, що може свідчити про те, що Дрогобич як населений пункт виник пізніше, ніж Трускавець, а саме у період, коли бойки почали активно освоювати території, які покинули хорвати на початку 7-го століття. Такою територією були, зокрема, землі, де тепер село Гаї Нижні. Як я вже говорив, тут дислокувався, говорячи сучасною мовою, прикордонний військовий загін хорватів. Коли прийшов наказ йти на Балкани, ці воїни посідали на коней і рушили через Карпати. Але як вони пройшли через “високі гори і стрімкі потоки”, та й ще перетягнули свої обози, якщо монголи не змогли пройти? А провели їх бойки, які хоч і дружно вже жили зі своїми сусідами, але охоче їх позбулися.
Як ми бачимо, проблема не виявилася надзвичайно складною. Та якщо хтось хоче заперечити все сказане вище, нехай доведе, що бойки і хорвати не пили могорич у Торхові.
Євген МЕЛЬНИК,
викладач слов’янських мов і
літератури, перекладач, директор
етнографічного музею галицьких
німців, село Гаї Нижні
