Орден “За мужність” будь-кому не дають

ЛЕВ ГРИЦАК: “Боже, дай мені розум і душевний спокій прийняти те, що я змінити не можу, мужність – змінити те, що можу, і мудрість – відрізнити одне від іншого”.

За ідеєю, виборча кампанія за посаду міського голови Трускавця мала би розпочатися після президентських перегонів. Однак у місті-курорті своєрідні змагання між імовірними кандидатами на мера тривають ще з минулого року.

Втретє зайняти головний кабінет у міській раді має намір Лев Грицак. Опоненти відчувають його силу, а тому не гребують жодними засобами, аби вивести його з рівноваги, публікуючи неперевірені факти або розповсюджуючи брудні плітки.

Чому Лев Грицак вирішив знову балотуватися на міського голову Трускавця? Що для себе нинішній мер вважає неприйнятним у методах опонентів? Чи потрібний містові-курорту пам’ятник Степанові Бандері – і який саме? Хто би міг стати наступником Лева Грицака і чи є така людина? Чи існує в Трускавці свобода слова? Що вдалося зробити нинішньому мерові та які у нього плани на майбутнє? Чи потрібно мати мужність на посаді міського голови? Як ставиться до смерті трускавецький мер і яку молитву найчастіше промовляє?

Про це і не тільки – в ексклюзивному інтерв’ю Лева Грицака.

“МЕТОДИ МОЇХ ОПОНЕНТІВ РОЗ’ЄДНУЮТЬ ГРОМАДУ”

– Леве Ярославовичу, скажіть, будь ласка, Ви для себе вже остаточно визначилися, що будете балотуватися на міського голову Трускавця?

– Так, визначився остаточно. Хоча до цього часу був один момент, що я вирішив не йти на наступний термін і навіть обіцяв підтримку одному з кандидатів. Але потім побачив, якими методами працюють мої опоненти, які вони ставлять цілі… Для мене ці методи виявилися деструктивними, бо вони роз’єднують громаду, а ці люди відбирають, хочуть відібрати майно від одних для того, щоби взяти собі.

– Чимало суперечок виникло після заяви одного з Ваших імовірних суперників на виборах міського голови щодо встановлення у Трускавці пам’ятника Степанові Бандері. Ця тема стала особливо актуальною після присвоєння Провідникові ОУН звання Героя України.

– Ви абсолютно праві. Зараз для багатьох несподівано виникло питання встановлення пам’ятника Степанові Бандері у Трускавці. Всі знають, що є багаторічні напрацювання міської ради. Ми прийняли рішення зробити монументальну композицію, яка би уславлювала величний шлях українського народу до незалежності – а це багато етапів, багато постатей, багато подій. Взагалі Трускавець як місто-курорт набирає статусу міжнародного значення. Ми не можемо ставити якусь гіпсову скульптуру чи гіпсове погруддя для того тільки, щоби поставити. Ми мусимо вийти на відповідний художній рівень, відповідну якість матеріалів, це має бути дорога споруда, це має бути цілий комплекс, який би прикрашав площу, де збирається найбільше відпочиваючих і мешканців. І, крім того, цей пам’ятник мав би помирити різні воюючі сторони в Другій світовій війні, тому що треба відзначити і одних, і інших, їхню роль, тому що і одні, й інші мають великі заслуги перед сьогоднішнім поколінням, і це потрібно пам’ятати.

– Це наша історія, і її не треба переписувати.

– Абсолютно правильно. Перед цим треба схилити голову, бути вдячним тим, хто ще живий. І, головне, слід дивитися в майбутнє. Не знаючи історії, не шануючи історії, не можна розбудувати хорошого майбутнього. І, власне, я побачив, що пропонується зараз поставити якийсь дешевий пам’ятник, причому на тому місці, де вже розпочаті будови, фактично закладений фундамент нашого пам’ятника. Мовляв, коли будуть гроші, тимчасовий пам’ятник треба забрати, перенести, подарувати комусь і так далі. Це значить, що на цей рік вже не треба виділяти грошей на продовження будівництва. Хай цей пам’ятник буде будуватися не один рік, не два, не три, нехай п’ять років, але якщо він збудується, то це вже буде дійсно пам’ятник, який достойний нашого міста-курорту, а не якась там гіпсова скульптура. Треба, щоби про цей пам’ятник заговорила вся Україна, а не сміялися з Трускавця.

“Ми намагаємося зробити все якісно, придумуємо таке, чого нема в Україні”

– А що це за історія з дитячим майданчиком, який обгородили використаними скатами?

– Мова, до речі, йде про того самого чоловіка, який, мабуть, буде балотуватися на міського голову і про ідею якого щодо встановлення пам’ятника Степанові Бандері я щойно говорив. Робить він дитячий майданчик. Ніби ідея благородна. Я розумію, що перед виборами хоче прихилити мешканців будинку на свій бік. Але роблять огорожу із використаних скатів. В нього десь там є майстерня з ремонту автомобілів. Він не шукає місця, як і де утилізувати скати, тому що це є предмети, які були у вжитку і які підлягають утилізації. За це треба платити.

– Це ж шкідливо і небезпечно.

– Так, це небезпечно. Це канцерогенні речовини. Так от, знайшли застосування, на дитячому майданчику закопали скати і ніби відгородили той майданчик від іншої території.

– Мабуть, це все-таки не рівень для Трускавця, як, зрештою, для будь-якого міста.

– Ми намагаємося зробити все якісно, придумуємо таке, чого нема в Україні. Зверніть увагу, в центрі, на перехрестках є парапети, на яких вивішена реклама. Нема в Україні такого, ще не придумали. Ми над цим довго працювали, художники працювали, думали, за які кошти це зробити, встановити, намалювали порошковою фарбою за найсучаснішими технологіями. Дивіться, скільки років вони стоять, і їх не потрібно малювати. І люди приїжджають і кажуть: “О, так у вас цікаве місто, благоустрій і так далі”. То тут ми вертаємося до минулого століття. Ще де-не-де можна побачити такі огорожі з відпрацьованих шин на сільських стадіонах. То що: ми таким чином будемо вертатися до минулого?

– Це, мабуть, пов’язано з виборчою кампанією?

– Звичайно, це пов’язано і з виборчою кампанією, але це говорить і про рівень бачення людини.

– Нема стратегічного мислення?

– Людина по-своєму бачить перспективи Трускавця і його благоустрою. Ось в чому справа. Якщо такі люди прийдуть до влади, то пропаде те все добре, що на сьогодні напрацьоване. А напрацювали ми досить багато. Колись говорили, що не треба нам алюмінієвих опор, не треба нам автомобільних розв’язок, не потрібно нам фонтанів. Але місто Трускавець зайняло відповідну нішу з благоустрою – і це зрозуміли в області, в Україні, люди сюди їдуть, дивуються, фотографуються. Ми маємо економію коштів на електрозабезпеченні, зокрема, на освітленні, тому що поставили електрозберігаючі лампи, диференційовані лічильники, які в нічний час споживають електроенергію по нижчому тарифу.

– Цій темі була присвячена міжнародна конференція, яка пройшла у Трускавці.

– Так. Розумієте, тому я й вирішив балотуватися, щоб не знищили всього доброго, що зроблено. Ось цей останній приклад – по пам’ятнику, чому я так довго на цьому зупинився, – говорить про деструкцію, яка може виникнути, якщо ці люди прийдуть до влади. Ще в жовтні місяці минулого року цей же чоловік (а трускавчани здогадуються, про кого йде мова) писав у газеті, що до національних питань і до питань мови звертаються тільки перед виборами, і сам же він це робить перед виборами, не думаючи про наслідки. Я впевнений, що це така недалекість цих людей. А, може, і на зло щось хочуть зробити, знищити все те, що зробив Грицак. У мене такі випадки в житті були, – це однозначно було би наслідком, якщо вони прийдуть до влади, це буде знищення того всього хорошого, тому що воно потребує підтримки, навіть той сам благоустрій, заасфальтовані вулиці треба ремонтувати, все зроблене потребує підтримки. А взяти той же фонтан при в’їзді в місто. Якби я постійно не звертав увагу, постійно не давав наганяю житлово-комунальному господарству, то той фонтан давно би вже не працював. А, крім того, є ще невирішене питання водопостачання, – на жаль, криза трохи затримує його вирішення, хоча ми вже дуже багато зробили, багато вклали. Хотілося би завершити питання щодо розвитку території біля питтєвого озера, і не тільки біля питтєвого, а й біля бориславського. Воно не робиться так, як би хотілося нам в один рік, в два, три, чотири роки, воно потребує ще свого часу, а, тим більше, криза нам зараз трохи все затримала.

“ Я відчуваю, що в мене ще є достатньо сил і енергії продовжити розпочату справу”

– Якщо Ви хочете бути мером, то чи вважаєте, що за вісім років керівництва Трускавцем Вам не вдалося все-таки виховати наступника? Немає таких людей, хоча би однієї людини, яка могла би Вас замінити? Чи про це ще рано говорити? Можливо, через 12 років така людина знайдеться?

– Питання ставите “на засипку”. Є, звичайно, серед заявлених претендентів хороші люди, але якщо вони орієнтуються в одній справі, то не орієнтуються в іншій. Можливо, хтось має несумісні риси або такі, які не зовсім підходять для цієї посади. Інший чоловік міг би робити, але він не хоче іти на цю посаду. На сьогодні серед тих претендентів, які заявляють про свої наміри йти на цю посаду, я не бачу такого, який міг би продовжити ті всі позитивні речі, які були зроблені протягом багатьох років. Безсумнівно, є такі люди, але вони зараз займають інші посади, і, мабуть, сюди повертатися не захочуть.

– А що вдома Вам кажуть? Не запитують: “Навіщо тобі ця морока знову?”.

– Дружина проти того, щоби я продовжував, але, зрештою, є голова сім’ї (сміється), є господар у хаті. Я звик сам приймати рішення. Але я не бачу…

– … кому би Ви могли передати керівництво містом?

– Навіть не це. Я відчуваю, що в мене ще є достатньо сил і енергії продовжити розпочату справу і завершити її, і робити не в напрямку закопування зношених старих автомобільних шин.

“Я ПОДАВ ПОЗОВ ДО СУДУ НА ГАЗЕТУ “ДЖЕРЕЛА ТРУСКАВЦЯ”

– Тепер ще такий пласт питань. Мабуть, вони будуть гострими для Вас. Якщо занадто гострі, маєте право не відповідати. Зокрема, мене як журналіста цікавить проблема свободи слова. Чи є у Трускавці свобода слова?

– Є. Якось я читав газету “Трускавецькурорт”, і там було дуже гарно написано. Суть зводиться до того, що не можна вважати ущемленням свободи слова, якщо людину не запросили на нараду.

– Ви маєте на увазі випадок з газетою “Джерела Трускавця”?

– Так. Саме про це я і кажу. Для того щоб упорядкувати присутність на нарадах людей, службовців міськвиконкому і керівників організацій міста, було видане розпорядження. По виконкому я вибрав керівників тих відділень, які зобов’язані бути, я в наказовому порядку це розпорядження написав. По керівниках підприємств міста я не маю права за своїми повноваженнями зобов’язати їх бути присутніми, то я їх запрошував. Так само запрошував і засоби масової інформації. Усіх я не міг запросити. Наприклад, я не запрошував обласні газети, які присутні в Трускавці, і не всі місцеві засоби масової інформації. Вас як редактора газети “Тустань” не запросив, хоча це регіональне видання, і ви пишете про Дрогобич, Трускавець, Борислав, Стебник, Дрогобицький район. Але якщо я вас не запросив, то ви ж не пишете, що це ущемлення свободи слова. В тім числі й не запросив “Джерела Трускавця”. Це не є порушення закону, як вони хотіли показати. Зрозуміло, для чого вони це роблять.

– І все-таки від багатьох чув таку думку. Мовляв, є один олігарх – Козир, який має свою газету, і є другий олігарх – Грицак, який має свою газету. Один у рамках своєї свободи слова виступає, і ви в рамках своєї свободи слова виступаєте. Чи не хотіли би Ви – я не кажу, йти на якесь примирення, бо тут вже суперечка серйозна, – щоб інтерв’ю з Вами опублікували “Джерела Трускавця”, а пан Козир щоб дав інтерв’ю газеті “Франкова Криниця Підгір’я”? Можливий такий варіант?

– В принципі можливий, але у нас не складається інтерв’ю з “Джерелами Трускавця”, тому що вони перекручують факти і безсоромно подають це у викривленому світлі, будь-яку інформацію вони схильні перекручувати. Я навіть подав позов до суду на них. Нема сенсу, мені здається, це робити, тому що такого позитивного результату, про який ви думаєте, не буде. Це вже я знаю з досвіду, тому що це залежить від людей, які керують цією газетою, від їхньої совісті і так далі.

“ми вивели Трускавець на суттєво вищий рівень культури, зокрема, по інфраструктурі”

– Що за час керівництва містом Вам вдалося найбільше зробити?

– Я дуже радий, що ми вивели Трускавець на суттєво вищий рівень культури, зокрема, по інфраструктурі. Світ довідався про Трускавець. У нас проходили міжнародні економічні форуми, міжнародні фестивалі, і ця робота буде продовжуватись і надалі, і, власне, ми створили вже ту інфраструктуру, яка дозволяє такі форуми проводити. А це визнання Трускавця, це є реклама Трускавця, відповідно це є наповнення наших санаторіїв, готелів, а, значить, робота для трускавчан, зарплата, підвищення їхнього рівня життя, абсолютно кожного мешканця Трускавця.

– А що Вам ще не вдалося зробити і Ви би хотіли втілити ці ідеї в життя?

– Найбільша проблема, яка зараз ще до кінця не розв’язана, – це завершення програми водопостачання Трускавця, ми над нею працюємо, не так все швидко робиться, як нам би хотілося і як ми це планували, але дуже багато вже вкладено і зараз робиться, я думаю, що найближчими місяцями результати будуть.

“ДУМАЮ, ЩО ЛЮДЯМ ВИСТАЧИТЬ МУДРОСТІ”

– Леве Ярославовичу! Ви мали проблеми зі здоров’ям, будемо так казати. Люди запитують: чи зможете Ви працювати на повну силу? Адже тут і ненормований робочий день, і субота, і неділя, і свята… Як Ви себе почуваєте?

– (Сміється). Як вам сказати? Звичайно, що зможу працювати. Якби я чув, що не зможу, то я би не йшов. Розумієте, в мене запитували, чи не боюся я, що можу загинути в авіакатастрофі, адже літаю на гелікоптері, а до цього літав на літаку, ризикую життям? І дійсно, в мене дуже багато було випадків, коли я ризикував життям, але, Богу дякувати, мені вдавалося вийти зі скрутних ситуацій. Ось чомусь у мене є внутрішнє переконання, що від авіакатастрофи я не помру. Проте в мене нема переконання, що я не закінчу життя в результаті якогось серцево-судинного захворювання. І, власне, цей випадок, який у мене був, став підтвердженням оцієї моєї думки. Але так чи інакше смерті не треба боятися, треба намагатися робити все, що можеш, бути корисним людям, віддавати всі свої сили для досягнення мети. А відносно здоров’я, то хочу сказати, що я вже відновився, я і літаю, і на полюванні беру ті самі гірські вершини, що я брав до хвороби. Доводиться деколи і сто грамів випити. Так що зі здоров’ям у мене все в порядку.

– А що тоді було, коли Ви потрапили до лікарні? Перехвилювались, хтось Вас вивів із рівноваги?

– Звичайно, те, що тоді зі мною трапилося, стало наслідком одного психологічного фактору. Була дуже важка сесія, я не зумів просто взяти себе у руки. Привели на сесію групу людей, і вони почали мене ображати. Ображати тим, що я нічого не зробив для міста. Я не переживав за те питання, яке вони ставили, це саме по собі вирішилося. А, власне, люди прийшли, щоби образити, можливо, це був спеціальний задум, щоб принизити мене, щоби я не звертав увагу на щось інше. Я тоді втягнувся в цей конфлікт. Мені треба було просто посміятися. Знаю, як це треба робити, але… Я чомусь дуже глибоко сприйняв це до серця. І це, мабуть, був вирішальний фактор, який призвів до серцевого нападу. Зараз у мене, власне, я вважаю, виробився імунітет до подібного, тому що треба життя по-філософськи сприймати і відзрізняти одне від другого з тим, щоб не перейматися такими провокаціями. Ось бачите, тут на столі переді мною є така молитва, мені добрі люди принесли, я дуже часто її промовляю: “Боже, дай мені розум і душевний спокій прийняти те, що я змінити не можу, мужність – змінити те, що можу, і мудрість – відрізнити одне від іншого”. Тому зараз у мене зовсім інша філософія життя. Я маю мету, і цієї мети добиваюся.

– Свого часу Вас нагородили орденом “За мужність”. На мою думку, щоби бути мером Трускавця, теж треба мати мужність. Трускавець – це “солодкий пиріг” для бізнесменів, бандитів і влади. Як Вам вдається розв’язувати ці проблеми?

– Ви знаєте, мужність повинна, мабуть, бути однією з рис мера. Доводиться часто приймати рішення, які я би відніс до розряду небезпечних. Бувають рішення небезпечні для життя, щоб не ввійти у конфлікт із законом, з правоохороними органами. Я пам’ятаю, на попередніх виборах мої опоненти ходили з охороною. Я ж ходив без охорони. Теж приймав рішення, брати мені охорону чи ні, хоча в мене була інформація з достовірних джерел, що є небезпека, що щодо мене мої опоненти можуть застосувати фізичний варіант. Зараз теж мене питають, чому я ходжу без охорони. (Сміється). Насамперед, треба мати фінанси на це, а, крім того, охорона не допоможе, якщо хтось намірений щось погане зробити. Є інші способи убезпечити себе. А мужність потрібна і для того, щоби приймати, можливо, деколи непопулярні рішення, які в кінцевому рахунку дадуть результат.

– Леве Ярославовичу, як Ви відчуваєте, якою буде ось ця передвиборча кампанія? Ви вже пережили дві кампанії. На мою думку, перша була найлегшою, друга – важчою. Третя буде найважчою?

– Я погоджуюся з вашою оцінкою. Нинішня кампанія буде важкою. Але думаю, що людям вистачить мудрості.

Анатолій ВЛАСЮК

Leave a Reply