Завод… зникає частинами або “методи оновлення”

В часи кризи всі основні підприємства Дрогобича працюють з перебоями, іноді змушені проводити скорочення, відправляти працівників у відпустки за власний рахунок, але всі намагаються витримати і вижити. Така думка була і про потужне колись підприємство ВАТ “Дрогобицький машинобудівний завод”, який колись називався завод газової апаратури.

Але про це, що підприємство фактично “дихає на ладан”, стало відомо лише недавно завдяки працівникам підприємства, яким набридло уже мовчати.

ШИЛА В МІШКУ НЕ СХОВАЄШ.

453859323150749761В понеділок більше сотні працівників ВАТ “Дрогобицький машинобудівний завод”, стурбовані як власною долею так і долею свого підприємства, прийшли зранку до стін заводу. До такого кроку їх змусили попередження, що з 22 квітня вони будуть скорочені в зв’язку з реорганізацією або ліквідацією структурних підрозділів. На думку працівників, один з головних співвласників заводу і виконуючий обов’язки генерального директора Олег Попов свідомо йде на ліквідацію підприємства: обладнання заводу розрізається і продається на металолом, його вивозять вагонами і вантажними автомобілями часто без усяких документів, знімається плитка. Працівників на територію навіть не хочуть пускати. Свої вимоги – припинити розкрадання підприємства, погасити заборгованість з заробітної плати, скасувати накази про скорочення працівники передали в. о. гендиректора (особисто зустрітися не змогли, бо він поїхав кататися на лижах в Буковель), оголосили про страйк і великою колоною вирушили шукати розуміння в органах влади і силових структурах.
Міський голова Дрогобича Микола Гук невідкладно зустрівся з працівниками. Вони вручили меру звернення трудового колективу і пожалілися, що рішення на заводі керівництво приймає без відома профспілки, ради трудового колективу. Завод пропадає частинами, станки вивозять у невідомому напрямку. Майно знищується, невідновно втрачаються виробничі потужності. На прохідній охорона пускає лише окремих осіб, задіяних на виробництві, заборгованість з зарплати сягає трьох місяців, якщо колись кількість працівників становила дві тисячі, то зараз їх менше двох сотень, та й ці через два місяці втратять роботу.

ПРАЦІВНИКИ ЗНАХОДЯТЬ СОЮЗНИКІВ

7180630331730428532– Я не можу втручатися в роботу приватного підприємства, але як міський голова, не можу бути байдужим, що потужне підприємство, яке поповнювало міський бюджет, гине, а мешканці міста втрачають роботу, – зазначив Микола Петрович. Він пообіцяв про ситуацію, що склалася, повідомити силові і контролюючі органи, Львівську облдержадміністрацію, постаратися поговорити з власником, поставити питання машинобудівного заводу на сесію міської ради.
– З вами чинять за сценарієм Львівського автобусного заводу. Не можна це так залишати, мусимо не допустити цього! – сказала у виступі перед працівниками депутат міської ради Віра Байса.
А далі делегація працівників вирушила в міліцію, СБУ, прокуратуру, де також передали свої звернення. Як стверджує один з делегатів Іван Котик, всюди їх зустрічали з розумінням.
– Справді, ситуація непроста, і ми повинні бути на боці людей. Для цього постараємося перевірити правомірність дій керівництва заводу. Жаль, що справа дістала розголосу аж тепер, бо, виявляється, така ситуація на підприємстві вже тривалий час, – сказав нашому кореспонденту начальник Дрогобицького міськвідділу міліції Мирон Заріцький.
Цікаво було спостерігати, як збирали гроші на бензин, щоб відвезти звернення в інспекцію праці у Львів. Люди, що тривалий час не отримували зарплати, кидали в шапку хто гривню, хто дві, хто міг – більше, і за декілька хвилин назбирали… 180 гривень.

ЧИ ЛИЖІ НЕ ЇДУТЬ?..

231045591122072328Наступного дня з самого ранку люди зібралися біля прохідної заводу – чекали власника Олега Попова, а його все не було. “Може, лижі не їдуть – відлига ж,” – жартували працівники. Була можливість докладніше розпитати людей про ситуацію на підприємстві. За їх словами є три основних власники – пани Попов, Яворський і Кіхта (або їхні дружини). Є ще кілька дрібних акціонерів, які не здали своїх акцій. Перші два мають однакову кількість акцій, але Попов виконує обов’язки генерального директора, тому, по суті і є керівником. Підприємство взяло кредит на 2 мільйони гривень, заклавши одне з приміщень заводу. Створена приватна фірма “ЛТД ДМЗ”, яка виступає посередником між замовниками і підприємством, хоча завод має власний відділ збуту. “Як наша продукція може бути рентабельною, якщо посередник накручує ціну?” – справедливо запитує Іван Котик. Як стверджує голова ради трудового колективу Андрій Сенів, скорочувати збираються всіх працівників, правда, ще не всі отримали повідомлення. Співвласників на підприємство не допускають, все роблять, щоб збори не відбулися.
– Жаль, що пропадає такий завод, який працював на нафтову і газову промисловість. Нас знали в Росії, Туркменістані, В’єтнамі, багатьох інших країнах, і скарг чи зауважень на нашу продукцію не було. І вся проблема, що три основні співвласники не можуть зібратися і домовитися. Зборів акціонерів не було вже п’ять років. А щодо вивезення майна, то справді вивозиться і продається непотрібний металолом, щоб продавали діючі станки – я такого не знаю, розповів нашому кореспонденту заступник генерального директора по виробництву Валерій Сорока.
Але його слова спростовують працівники, які стверджують, що продаються важкі токарні верстати КЗТС і верстати глибокого свердління (до 12 метрів) РТ.

ЛАСКАВО ПРОСИМО!..

Поки ми розмовляли, під’їхав директор „ЛТД ДМЗ” Олександр Лендоренко.
– Порозмовляйте з журналістом! – звернулися до нього працівники.
Правда, пан Олександр підійшов, представився і запросив на розмову до себе в кабінет. Однак біля прохідної наші дороги розминулися – він опинився з внутрішнього боку, я – з зовнішнього.
– Ой, нема начальника охорони. Він буде – я скажу, щоб вас пропустив до мене, – заявив директор і пішов. Не розумію, чому не можна було порозмовляти прямо на прохідній, якщо було таке бажання.
– Я сторонніх не маю права пропускати! – заявив начальник охорони на вимогу людей мене пропустити взяти інтерв’ю. Тож “щире запрошення” вийшло невикористаним. Як кажуть у народі “Ласкаво просимо мимо наших воріт борщу посьорбати!”.

ЯК ПРАЦІВНИКИ СТАЛИ РЕЙДЕРАМИ

Але люди таки дочекалися пана Попова. Розмова почалася зі звинувачень, причому звинувачував… власник:
– Все, що тут відбувається, це рейдерська атака. Скільки вам заплатили, що ви тут стоїте і таке робите? – запитав він.
Олег Попов також сказав, що майно заводу продається, щоб \”виплатити зарплату” і пообіцяв дати відповідь на вимоги працівників через три дні.
– Чи потрібен вам взагалі трудовий колектив? – пролунало запитання.
– Ні! – цинічно відповів молодий власник людям, багато з яких пропрацювали на заводі більше, ніж він сам має років.

А ЩО ДАЛІ?

Чужі власники, створення фірми-посередника, заборгованість по зарплаті, скорочення – справді доволі знайомі симптоми розвалу підприємства, які ми мали нещастя спостерігати з ЛАЗом. Навіть сам факт продажу майна ні про що хороше не свідчить. Це допустимо, якщо мета – оновлення виробництва, тобто закупівля за виручені гроші нового сучасного виробничого обладнання. Цього наразі немає. Гірше, але теж можливо на крайній випадок – проїдання виручених коштів. Виплата боргів хоча б з зарплати. І цього нема. Зате є звільнення колективу. Можливо, не буде працівників і легше буде розпродати все до кінця? Взагалі, як може власник робити кроки, що ведуть до розвалу підприємства? „Порізати, продати і чемодани в руки”, – припускають працівники. Можливо, все поміняли б збори акціонерів, які повинні відбутися 18 березня. Але люди вважають, що керівництво заводу зробить усе, щоб збори не відбулися. Крім того, залишається майже місяць, за який багато чого може трапитись.
Акції протесту продовжуються. Щоб заводу не чекала доля ЛАЗу, “Галолу” та ін., не лише працівники але й громада і влада повинні зробити все, щоб не дати знищити колись процвітаюче підприємство і не дозволити вигнати працівників на вулицю.

Орест ЛЕЩИШИН

Джерело: Джерела Трускавця

Leave a Reply