Кому постати бюстами у нішах?

Думка встановити у чотирьох круглих нішах на фасаді головного корпусу Дрогобицького педагогічного університету ім.І.Франка бюсти визначних діячів української культури та духовності виникла в автора цих рядків ще декілька років тому.

Принагідно ми поділилися нею з дрогобицьким і львівським скульпторами як можливими авторами бюстів, відтак – з проректором педуніверситету Юрієм Львовичем Кишакевичем. Кожний з них без жодних зауваг охоче став нашим однодумцем. Поступово думка набула повноправного звучання, і потрібний був лише привід для її втілення в життя. Наша чергова принагідна зустріч і розмова з Юрієм Львовичем заторкнула, зокрема, й тему відзначення восени 2010 р. 70-річчя відкриття в Дрогобичі педуніверситету. Тоді ми повернулися до питання встановлення бюстів. Наш співрозмовник щиро подякував і пообіцяв дати йому хід. Що й зроблено.

Зараз питання зводиться до одного: чиї бюсти займуть почесне місце в чотирьох високих нішах? Серед викладачів і студентів університету розповсюджено анкету, яка стане, очевидно, поважною основою для вибору чотирьох визначних осіб. Не залишилися осторонь обговорення кандидатур громадськість і преса Дрогобича. І це добре, бо вони мають можливість і повинні висловити свої міркування з важливого аспекту культурного життя міста.

Першою пресовою публікацією на цю тему стала розлога й добре аргументована стаття Олега Багана «Що ж культурно об’єднує наш регіон? Кілька слів до актуальної теми» (газета «Галицька Зоря» від 26 лютого 2010 р.).

Повторювати її головні тези і висновки нема потреби. Крім однієї. Дрогобицький педуніверситет, хочеться цього комусь чи ні, є і завжди буде все-таки регіональним навчальним закладом, який своєрідно об’єднує великий масив споконвічних західних українських земель, частина яких волею історичних обставин опинилася поза кордонами незалежної Української держави.

А раз так, то в особі тих чотирьох діячів, чиї бюсти прикрасять головний корпус університету, має бути втілена саме ця обставина. Психологічний стереотип і мимовільний потяг до перетворення Дрогобича ледве не на культурний центр України, яким він, однак, не є і, мабуть, ніколи не стане, з неодмінним штампуванням кількох незаперечних всеукраїнського і світового, мірила величин викликає хіба що подивування. Нині ми вже не повинні блукати межи трьох сосен, як на початку національного відродження, а бачити за ними густий ліс. Тобто й інші потужні постаті, які підпирали цих колосів. Адже якраз у розмаїтті, а не в одноманітності – наше багатство і наша слава.

Справді, запропоновані Олегом Баганом кандидатури Анатоля Вахнянина, Омеляна Огоновського, Юліяна Романчука, Степана Томашівського своїм вагомим і навіть видатним вкладом у розвій Галичини як складової частини України цілком заслужили честі бути увічненими своїми бюстами в наразі порожніх нішах. Та перелік відомих осіб на цьому не вичерпується.

Очевидно, до нього треба долучити прізвища Юрія Дрогобича та Івана Франка як уродженців Дрогобиччини, а також галичанина, священика, композитора, автора мелодії державного славня «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького, уродженця Самбірщини, письменника, громадсько-культурного діяча Андрія Чайковського, на чиїх історичних творах виховалося ціле покоління борців за волю України, уродженця Самбора, світової слави театрального режисера Леся Курбаса, уродженця Стрийщини, відомого архітектора, громадсько-культурного діяча Василя Нагірного, уродженця Жидачівщини, відомого педагога, мовознавця, літературознавця і редактора Омеляна Партицького, інших.

Добре, що обговорення кандидатур набуває в місті потрібного резонансу. Слід сподіватися, що осторонь не залишаться й політичні та громадські організації, які теж захочуть сказати своє слово. Позаяк університет, нагадуємо, знаходиться в Дрогобичі, а не в Львові чи Києві, де повноправно керує найнята громадою міська влада, то й кінцеве рішення як підсумок громадського обговорення має бути за нею. Але рішення не закулісне, а відкрите й прозоре, до того ж обмежене певним терміном.

Таке, як свого часу – рішення щодо авторства і місця пам’ятника Тарасові Шевченкові в Дрогобичі. Тоді були палкі дискусії, зате в підсумку виграла загальна справа. Віримо, що так буде й цього разу.

Роман ПАСТУХ, член Національних Спілок письменників і журналістів України, краєзнавець

Джерело: Галицька Зоря

Leave a Reply