Страх імені Януковича, або націоналістична складова демократії

Івано-франківське яйце, пожбурене студентом у Віктора Януковича, зіграло фатальну роль в українській політиці. Цей феномен можна назвати не просто Українським Страхом, а страхом персональним – Страхом імені Януковича.

Політиками чи, вірніше, політиканами рухають не стільки амбіції, жадоба влади чи багатства, скільки звичайнісінький людський страх. Це як з валізою без ручки: важко нести, але годі кинути. Чи можете ви назвати політика чи, вірніше, політикана, який би добровільно відмовився від влади? Ба, більше! Навіть якщо в силу певних обставин (програних виборів) цей політик чи, вірніше, політикан сходить з політичної сцени, він робитиме усе можливе й неможливе, аби повернутися до влади, завоювати втрачені позиції, знову заявити про себе. Рушійною силою у цьому процесі є страх, навіть так: Страх з великої літери. І мова навіть не про той тваринний страх, який охополює політика чи, вірніше, політикана у зв’язку з невиконанням зобов’язань перед сильними світу цього, бо, зрештою, усі ці політики чи, вірніше, політикани, яких ми щодня бачимо на екранах телевізорів чи читаємо про них у газетах, є лише менеджерами, власне, сильних світу цього, виконавцями чужої волі. Страх за власне животіння притуплює звичайні людські якості, а моральні норми для такої людини стають атавізмом, непотрібним придатком.

Проте у таких політиків, вірніше, політиканів глибинною є природа іншого Страху, закладеного, мабуть, на генетичному рівні, переданому в спадок не лише від батьків, а й від дідів-прадідів. У сучасній українській політиці ми не бачимо потомственних політиків, бодай політиканів, як це є, скажімо, в інших країнах, – чогось на кшталт потомственних дипломатів. Не поталанило нашим політикам чи, вірніше, політиканам з генеалогічним деревом, бо їхні пращури не відрізнялись особливим талантом на ниві державотворення.

Звичайно, можна себе зробити потомственним козаком і навіть нащадком гетьмана на кшталт Ющенка, але ж згадаймо, що і гетьмани в українській історії були різні: одні життя віддали за неньку-Україну, а інші прогнулися перед московським загарбником. Не вина, а радше біда пращурів наших сучасних політиків чи, вірніше, політиканів, що вони не передали у спадок своїм нащадкам державницького мислення, оцього найбільшого скарбу в історії людства, а тому й стали ті гвинтиками у руках олігархів, які керують Україною. Вікторові Януковичу в президентській кампанії поталанило більше, бо на нього зробили ставку “правильні” олігархи. Але природа страху в Ющенка, Тимошенко, Тігіпка, Яценюка, Литвина чи в інших претендентів на президентську булаву та ж, що у Януковича, просто їм поталанило менше, але “правильні” олігархи остаточно їх не викреслили зі свого “чорного списку” й обов’язково використають за слушної нагоди. Як бувають весняні чи осінні загострення у психічно хворих людей, так і загострення страху, а, точніше, Страху з великої літери лякають наших політиків, а, вірніше, політиканів, змушують їх робити неадекватні кроки. Нам ще слід усвідомити причинно-наслідкові зв’язки між подіями у Киргизстані, загибеллю Леха Качинського і фактичною здачею Криму Віктором Януковичем. За день до загибелі польського президента Владімір Путін заявив, що Росія не має жодного стосунку до революційних подій у Киргизстані.

Повірити відставному полковникові КГБ, звичайно, можна, але тоді слід засумніватись у його професійних якостях. Так само можна засумніватись у природній загибелі Леха Качинського, знаючи, що він мав намір вимагати від Росії моральної компенсації за розстріляних енкаведистами польських офіцерів у Катині. Тому не видаватимуться дивними повідомлення, що польський літак буцімто чотири рази намагався приземлитися під Смоленськом (а насправді лише один раз), що росіяни спішно замінили ліхтарі на аеродромі, а сам аеродром, за свідченням експертів, належав до “печерних”, не передбачених для посадки літаків такого класу. Як би російський монстр не виряджався у рясу доброчесності, завжди актуальним залишається гасло Хвильового: “Геть від Москви!”. Підірвані будинки у Волгодонську і Москві, списані на чеченських терористів, дали змогу Владіміру Путіну стати президентом і розв’язати війну в Ічкерії. Будь-яке зближення з російським монстром є смертельно небезпечним, а від “дружніх” обіймів московитів можна задихнутись. У політиці немає нічого випадкового, і будь-яка хроніка подій при уважному розгляді дає цілісну картину причинно-наслідкових зв’язків. Якщо це все помножити на страх, отримаємо гримучу суміш буцімто неадекватних кроків політиків, вірніше, політиканів. Насправді все має своє пояснення і вписується в аморальні рамки поведінки таких політиків, вірніше, політиканів. Глибинний Страх, закладений у них на генетичному рівні, змушує їх мислити не по-державницьки, а так, як це потрібно окупантові.

Меншовартість страхопуда, хай навіть і звуть його Президентом України, здатна загнати увесь народ у новітнє ярмо. Здача Криму Росії (перший етап – продовження до 2042 року оренди Чорноморського флоту) задумувалась давно, але сталася саме після подій у Киргизстані й загибелі польського президента. Можна говорити про збіг обставин, а можна – про закономірність подій, логічний вислід яких простежується у всій діяльності Віктора Януковича. Дамоклів меч Помаранчевої революції-2, скільки би він не говорив, що Майдан більше не повториться, розуміння того, що як і Лех Качинський, він може стати політичною жертвою, якщо піде “проти” Росії, – нависли над Віктором Януковичем. Насправді усі ці донецькі бандити з зеківським минулим, які окупували Верховну Раду України і навіть посадили свого висуванця у президентське крісло, є великими боягузами. Пам’ятаємо, як чимало з них ховалося по закордонах після Помаранчевої революції. Тепер, аби вижити у сучасних умовах, вони готові й через труп рідної матері переступити, не те що здати суверенітет України, кинути його до ніг московського окупанта.

Демократія у нинішніх умовах – підла штука. “Демократично” Віктор Янукович став президентом з усіма сумними наслідками, що з цього випливають. “Демократично” він захопив усю вертикаль влади і здійснюватиме “реформи” задля захисту олігархів – як українських, так і російських, які долучилися до його обрання президентом. Адже зниження ціни на російський газ автоматично означало би й зниження тарифів для населення, але цього не станеться, а в недалекому майбутньому ціни для пересічного українця навіть будуть підвищені. Однозначно ж виграють ті самі олігархи зі своїми металургійними та хімічними підприємствами.

У рамках нинішньої “демократії” позбутися януковичів з їхнім успадкованим страхом практично неможливо. Вони окупували Україну всерйоз і надовго. Сподіватися, що коли на зміну їм прийдуть юшенки, тимошенки, тігіпки, яценюки, литвини чи хто там ще – і все зміниться на краще, теж не варто, бо ці люди служать іншим або й тим самим олігархам, мають такий самий успадкований страх меншовартості. Майдан зокрема і Помаранчева революція загалом не були, власне, демократичними. Стихійні націоналісти виступили проти несправедливості, проте відсутність, власне, націоналістичної еліти, а не тієї, яку ми сором’язливо називаємо національно-демократичною, хоча насправді вона у значній мірі є ліберально-космополітичною, – відсутність націоналістичної еліти зіграла злий жарт з революціонерами і борцями за справедливість. “Недемократично” обраний президентом Ющенко мав усі підстави стати гарантом демократії без лапок, якби, власне, розвивав націоналістичну складову революційного поступу, а не вдався до ліберально-космополітичного кермування державою в ручному режимі.

За великим рахунком, меншовартість Ющенка, який на відміну від Леха Качинського не наважився виставити Росії моральні претензії за той же Голодомор, попри його гучні заяви про національні й націоналістичні преференції, нічим не відрізняється від меншовартості Януковича, який затіяв небезпечну гру між США і Росією, ризикуючи тим, що Україну ці два монстри можуть просто розчавити.

Страх імені Ющенка замінений Страхом імені Януковича, а може змінитися Страхом імені Тимошенко. Демократія в Україні у сучасному вигляді, не підкріплена націоналістичною складовою, може і вже починає вироджуватися в свій антипод, який характеризується авторитаризмом, авантюризмом і волюнтаризмом. Лише націоналістична складова будь-якої демократії здатна захистити саму демократію від політиків, вірніше, політиканів, яких несусвітній Страх жене до самознищення. За великим рахунком, від того, що Янукович, чи Ющенко, чи Тимошенко, чи хтось інший за списком з їхньої когорти страхопудів не буде при владі, – не є смертельним для українців. Біда в тому, що їх ніким замінити, бо у нас немає націоналістичної еліти, а та, яка сховалась за національно-демократичними прапорами чи вважає себе націоналістичною, насправді теж вражена вірусом меншовартості, підточеного Страхом з великої літери. І все ж не все так погано у нашому домі.

Підростає бандерівське покоління, яке має стійкий імунітет до меншовартості, а вірус Страху не передався йому по генах. Державницьке мислення цього бандерівського покоління ще не обтяжене досвідом, але більшовизм тягнибоків їм не загрожує. Вони охоплені великою Любов’ю до людей, а не ненавистю до тих, хто мислить не так, як вони. Вони вірять у Бога, а не просто ходять до церкви, бо так треба.

За ними майбутнє – і на зміну страхам усіляких там януковичів прийде вселенська Любов націоналістів до поневолених українського і російського народів, якими керуватимуть не ліберально-космополітичні карлики, а велети Духу і Моралі.

Анатолій ВЛАСЮК, редактор газети “Тустань” м.Борислав Львівської області www.tustan.io.ua e-mail:vlasjuktustan@rambler.ru моб. тел. 067-3678019 24-25 квітня 2010 року


Leave a Reply