Приватизовують вже й провулки (частина 2)

Продовження. У попередній частині цього матеріалу в минулому номері нашої газети ми розповіли, як в 2004 році сесія міської ради Дрогобича у двох своїх ухвалах виділила земельну ділянку під адресою вул. Воїнів УПА, 1 для Летнянчина Б.П. Будинок і ділянка з такою адресою вже існують, насправді місцеві мешканці зрозуміли, що йдеться про… частину провулку Марусі Чурай.

Депутати схаменулися і в 2005 році відмінили ці свої ухвали. Але власник подав у суд, суд відмінив останню ухвалу сесії, відновивши законність попередніх ухвал. Пан Летнянчин отримав „зелене світло”, приватизував ділянку, а потім її продав. Тепер новий власник попереджує сусідів, що буде споруджувати житловий будинок. Мешканці в шоці, адже більшість з них мають вихід на цю приватизовану частину провулку. Виявилося також, що всю цю оборудку від людей приховували, згоди в них ніхто не питав, межі земель ніхто не узгоджував, хоч це обов’язково при приватизації спірних ділянок.

“ЩО МОЖНА ВОЄВОДІ”…

Як таке могло пройти всупереч Земельному кодексу та Генплану? З цим питанням ми звернулися до депутата міської ради і головного архітектора Дрогобича Михайла Винницького. Він розповів:
– Провулка по суті тут немає і ніколи не було. Він починається далі. Свого часу тут земельну ділянку хотіли надати Миколі Миколайовичу Летнянчину. Зараз він депутат, а тоді працював в ратуші. Йому ділянку виділили. Він почав виробляти документи, але люди не хотіли його туди пускати, бо собі повідгороджували частинки території. Коли люди взнали, що він робить документи – понаписували заяви, і всі рішення про надання землі Летнянчину сесія міської ради відмінила. Потім Летнянчин ту земельну ділянку через суд відновлює у власності, тобто скасовує останнє рішення сесії. Ми про це нічого не знаємо. Він землю приватизовує і продає новому власнику. Потім до мене приходить людина і каже, що має документи і хоче там будувати. Коли я виїхав на місце подивитися, зрозумів, що мова йде про ту саму землю. Він приніс мені проект, я відмовився проект підписувати, поки питання не буде вирішено. Я запропонував, щоб він спершу домовився з людьми, інакше про жодне будівництво не може бути мови. І хтось буде ставити питання про відміну цих всіх рішень. Тоді можливість апеляції ми втратили, і рішення суду набрало юридичної сили.

Але тепер мешканці самі можуть подати окремий позов?

– Я не думаю. Про це має бути окреме рішення влади. Це більше земельне питання. Як ця ділянка пройшла приватизацію, як оформлялися державні акти? Дадуть відповідь, що оформляли на підставі рішення суду.

– Але як взагалі могло на сесії пройти перше рішення про приватизацію землі?

– З цим проблем не було. Вільна земельна ділянка. Якось воно проскочило тоді. Так сталося… Але люди підняли шум, і рішення відмінили.

– Коли раніше люди зверталися, щоб приватизувати собі ділянки, їм відповіли, що це провулок і зелена зона, передбачена Генпланом…

– Як я вже казав, провулком це по суті не є. Летнянчин був депутатом, тож так воно й сталося. Ми знали, що буде проблема, бо якщо люди відгородили собі частину території, користувалися нею, то практика показує, що відібрати її в них практично нереально. Я буду говорити з новим власником. Може він відмовиться, може якось зуміє домовитися з людьми.

– А як трапилося, що суд прийняв таке сумнівне рішення?

– Летнянчин не сам подавав у суд. Ходять чутки, що за ним стояв покійний Остап Чайківський, – закінчив архітектор.

Як бачимо, Михайло Петрович вважає, що міська рада приймала незаконне рішення, бо власником землі мав бути депутат, чи посадова особа. При цьому він вважає це нормальним. Буде добре, якщо пан Винницький справді відмовиться підписувати проект будівництва, але вельми сумнівно, що він тут ні при чому, бо щоб сесія приймала рішення про відведення земельної ділянки, повинно бути погодження архітектури. І сумнівно, що мова не йде про провулок, бо як так може бути, що будинки з адресами пров. Марусі Чурай, 2 і Марусі Чурай, 4 є а провулку там нема, а є, десь через дорогу.

ПРИ ЧОМУ ТУТ ДЕПУТАТ?

Тобто маємо справу таки з приватизацією частини провулка.
І люди говорили, і потім доводилося чути з уст головного архітектора, що землю відвели якомусь депутату, чи його родичу – ветерану війни в Афганістані. Невже мова йде про депутата, голову бюджетної депутатської комісії і начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій Дрогобицької міської ради Миколу Летнянчина? Зветаємося до нього самого:

Миколо Миколайовичу, чи є у Вас якийсь родич або однофамілець з ініціалами Б. П.?

– Є Летнянчин Богдан Павлович.

– Це Ваш однофамілець, чи родич?

– Ні, не родич.

– Я питаю з приводу провулку Марусі Чурай…

– Я знаю ту історію. Навіть виступав з цього приводу на радіо. Тому Богдану Павловичу, як афганцю, дали ту територію. На двох сесіях все пройшло, але потім почали шум люди, і сесія відмінила свої рішення. Ну і все. Але він надав інформацію людям, які вирішили, що можуть оскаржити останнє рішення в суді. Це тривало кілька років, потім ні з того ні з сього виплило рішення суду. Я до того не маю жодного відношення. Він написав, йому землю дали, потім її забрали. Він звернувся до людей, люди виграли той суд. Я так зрозумів, що з цим був пов’язаний покійний Чайківський, який через суди це все провів. Які там зараз стосунки, я не знаю.

– А взагалі Ви тоді були депутатом?

– Ні, коли приймалось початкове рішення, я був керуючим справами.

– Чому ж Вас до цієї справи прив’язали?

– Мабуть тому, що моє прізвище теж Летнянчин. Якби я тут це робив, то ходив би, добивався, вчиняв якісь дії, зустрічався з людьми… А так я взагалі тут ні при чому, – ще раз запевнив Микола Миколайович.
Якщо справді Микола Летнянчин ні при чому, виходить, що або ним прикриваються, щоб приховати якісь інші впливи, або просто співпадіння з прізвищем стало додатковим фактором, що допоміг депутатам прийняти незаконне рішення.

То як таке рішення могло бути прийняте? Хто за цим насправді стоїть? Яку роль відіграв покійний кримінальний авторитет а потім бізнесмен Остап Чайківський? Відповіді на всі ці питання ми постараємося знайти в продовженні цього матеріалу у наступному номері “Джерел Трускавця”.

Далі буде…

Орест ЛЕЩИШИН

Джерело: Джерела Трускавця


Leave a Reply