Реформа ЖКГ: економічна потреба чи політична доцільність?

Основною причиною, яка стала на перешкоді впровадження концесійної форми управління у галузі утримання та експлуатації житлового фонду Борислава, переважна більшість місцевих політиків називає факт, що концесіонерами ставали колишні керівники житлово-експлуатаційних контор.

Як стверджує більшість противників реформування ЖКГ, концесія у системі утримання та експлуатації житла міста нічого не змінювала – будинки по суті залишалися в управлінні тих же житлово-експлуатаційних контор, якими керуватимуть ті ж керівники, які довели місцеву господарку до банкрутства. А впроваджувати концесію хіба для того, щоб ЖЕКи стали приватними підприємствами і називалися по-іншому — ПП «Комфорт», ПП «Бескид», ПП «Тванк» – не вартувало.

Усе ж залишалося без змін. Насправді, причини занепаду комунальної сфери значно глибші, і концесія повинна була стати тим першим кроком, який мав би вдихнути у комунальне господарство свіжий струмінь повітря, врятувати його від повного занепаду. Не хочу вдаватися у дискусію, але сам факт, що під час розгляду питання сесією міської ради не було ухвалено жодного рішення, наштовхує на думку, що багато народних обранців не розуміли, про що, власне, йдеться. Відсутність розуміння, що таке сьогоднішнє житлово-комунальне господарство, які механізми його життєдіяльності і яким воно має бути, притаманне не лише депутатському корпусу Бориславської міської ради. Це, – як зазначив лідер «Комунального фронту України» Віталій Яковенко, – хронічна хвороба політиків практично усіх рівнів. І це нерозуміння породжує страх у багатьох людей перед реальними кроками зі зміни структури і відносин у галузі.

Як наслідок, мешканці багатоповерхових будівель вимушені вислуховувати лише популістські заяви і порожні обіцянки комунального раю у майбутньому, які не підкріплені жодними реальними пропозиціями. А усі ініціативи у комунальній сфері останніх років носять косметичний характер і не мають жодного стосунку до реального реформування цієї життєво важливої галузі міського господарства. До розряду таких псевдоініціатив можна віднести ідею створення у Бориславі єдиного житлово-експлуатаційного підприємства. Складно сказати, кому саме належить ідея створення одного ЖЕКу, але очевидним є факт, що саме вона стала основною причиною відмови у проведенні глибокої реформи ЖКГ у місті.

Спробуємо з’ясувати, у чому полягає різниця між реформою та реорганізацією. Реформа – це поступове перетворення, поліпшення чи створення нового ефективного механізму виробничих відносин, здатного задовольняти потреби суспільства. Реорганізація, на відміну від реформи, передбачає лише перебудову чи зміну структури форми організації підприємства або ж зміну його управління структурою. Вона не зачіпає виробничих відносин, а виражається в різних формах: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Ніхто сьогодні не заперечує, що ЖКГ міста є рудиментом соціалістичної епохи й у нинішньому вигляді не може забезпечити зростаючі потреби населення. Житлово-комунальне господарство продовжує працювати за старими радянськими підходами, коли населення оплачувало лише 5% від витрат на комунальні послуги. Експлуатація, капітальний ремонт і будівництво нових об’єктів за радянських часів дотувалися з Держбюджету. Ця система почала давати збої на початку 90-х років минулого століття, і сьогодні фактично не працює. Звідси і ті величезні борги комунальних підприємств міста, які їх постійно тягнуть на дно і з якими наші комунальники ніколи не розрахуються. Але найприкріше, що радянська система залишила нам у спадок соціальний підхід до тарифоутворення, які для комунальних підприємств міста стали постійним джерелом нарощування боргів.

Заступник міського голови Геннадій Корконішко не приховує, що реформа ЖКГ – одне із найскладніших завдань перед громадою міста. Тут потрібні і політична воля депутатського корпусу, і мужність керівництва, і підтримка та розуміння громадян, які повинні усвідомлювати, що тимчасові труднощі, пов’язані з підвищенням тарифів та посиленням контролю за комунальними платежами, з часом принесуть їм користь. Люди повинні зрозуміти, що якщо ЖКГ не буде реформоване, то рано чи пізно місто чекає комунальна катастрофа. Ринкові умови господарювання, на переконання пана Геннадія, вимагають запровадження сучасної системи управління. ЖЕКи – це вчорашній день. Поки у нас не буде реальних власників житла в багатоквартирних будинках, поки не запрацює ринок послуг з експлуатації житла, ефекту від реформування ЖКГ не буде. У законодавстві України виписано механізм створення ОСББ, і вони створюються, хоча не так швидко, як хотілося б. У країнах колишнього соцтабору цей процес стимулювала держава. При приватизації квартир власників зобов’язували створювати юридичну особу, яка нестиме у подальшому відповідальність за утримання будинків та прибудинкових територій. У нас же просто роздали безкоштовно людям квартири. А горища, сходові майданчики, підвали чиї, хто їх власник? Уже сьогодні назріла необхідність закінчити формалізацію прав і власності на все, що знаходиться за межами квартири, щоб їх власники стали співвласниками всього багатоквартирного будинку і несли сукупну відповідальність за його утримання. Тоді і кондомініуми швидше почнуть створюватися, і мешканці візьмуть на себе відповідальність за вміст будинку та своєчасну оплату комунальних послуг.

Начальник КП «ЖЕК № 2» Петро Стефанишин стверджує, що соціалістичні підходи до утримання та експлуатації житла породжують абсурдні ситуації, коли мешканці при нарахуванні 13, 38 грн. на місяць нагромаджують борги майже 2 тис. грн. і водночас вимагають від підприємства відремонтувати покрівлю та сходи, замінити газову плиту. Подібних випадків можна навести чимало. Міський житловий фонд – це в основному будинки старої забудови, які потребують капітального ремонту. А коштів для цього у міста немає. Щодо реформи житлово-комунального господарства, пан Петро дивиться на неї, як на один зі способів порятунку громадського майна від конфіскації. Фактично усе майно керованого ним підприємства перебуває під арештом і виконавча служба розпочала його продаж через аукціон. Не краща ситуація в інших комунальних підприємств міста – ЖЕК № 1 та № 2, комбінату комунальних підприємств та КП «Благоустрій». Зрозуміло, за таких обставин міська влада вимушена шукати такі форми господарювання, які б дали можливість врятувати громадське майно від розпродажу та забезпечували б ефективну роботу підприємств і не лише у галузі утримання та експлуатації житла. Ніхто не заперечує, продовжує пан Петро, що ідеальною формою утримання та експлуатації житла є кондомініуми. Але оскільки мешканці бориславських багатоповерхівок не виявляють ініціативи стати повноцінними власниками своїх будинків, то міська влада запропонувала відмовитись від атрибутів соціалізму – ЖЕКів та перейти на концесійну форму утримання житла.

За задумом, концесія – це лише перший крок до створення на ринку житлово-комунальних послуг конкурентного середовища. Вона замість збанкрутілих «жеків» виводила на ринок житлово-експлуатаційних послуг Борислава три чистих від боргових зобов’язань підприємств, змінювала виробничу культуру взаємостосунків надавача та споживача послуг, а головне – неефективну систему оподаткування підприємств. Після переходу на концесійну форму утримання житла кошти від сплати податків надходитимуть не у державну казну, як це маємо зараз, а до міського бюджету. Орієнтовно від зміни системи оподаткування міський бюджет щорічно отримуватиме 500 тис. грн., які можна буде скеровувати у цю ж галузь. Якщо б, наголосив у розмові начальник другого ЖЕКу Петро Стефанишин, депутати не зволікали із запровадженням концесії, то за рахунок власних ресурсів можна було б відремонтувати у місті всі ліфти. Як не прикро про це говорити, навколоконцесійні депутатські інтриги обійшлися міській громаді у півтори мільйона гривень.

Уже сама процедура прийняття рішення щодо відмови у запровадженні у ЖКГ міста концесії виглядала дивною. Суд засудив бездіяльність депутатського корпусу щодо впровадження у ЖКГ міста концесії та зобов’язав депутатів Бориславської міської ради не відмахуватись від проблеми, а прийняти узгоджене рішення. Позаяк аргументів для відмови бракувало, то народні обранці спочатку сказали концесії «ні», а вже потім шукали вагомі причини. Рішення сесії про відмову у запровадженні концесії у системі утримання та експлуатації житла базується на двох пунктах: відсутності погодження податківців та оцінки майна, яке передається у концесію. Перший аргумент, на думку фахівців у галузі господарського права, абсурдний уже тому, що Закон «Про концесію» не передбачає зміни власника майна, а відтак погоджувати із податковою нічого не потрібно: майно як було, так і залишається у власності громади. Щодо оцінки майна і визначення розмірів концесійних платежів, то вони, як мені пояснили спеціалісти, також не можуть бути підставою для відмови, оскільки не є функцією переможців конкурсу, а функцією влади. Виглядає на те, що депутатський корпус не стільки прагнув зупинити реформи у ЖКГ міста, скільки намагався виграти час. Житлово-комунальні питання уже давно набули в Україні статусу політичних. Отже, важливим є не те. як живеться сьогодні людям, а швидше страх, щоб хтось із майбутніх конкурентів не записав у свій актив успішне впровадження системи концесійного утримання житла. Не слід забувати, що найважливішим напрямком реформи ЖКГ є забезпечення беззбиткової роботи комунальних підприємств. Підприємства житлово-комунальної галузі міста повинні працювати так само, як і інші підприємства – без збитків. Жодне підприємство не продаватиме свою продукцію нижче собівартості, інакше воно збанкрутує. Комунальна послуга – той же товар. Сьогодні тарифи на житлово-комунальні послуги не покривають витрати підприємств. Інвестиції в ЖКГ не йдуть, у бюджеті грошей також немає. За таких умов мешканці не можуть розраховувати на отримання якісних комунальних послуг. Проте чомусь, коли мова заходить за економічно обґрунтовані тарифи на комунальні послуги, гору бере політика. Зрозуміло, жодна політична сила не хоче втрачати своїх прихильників. Але при такому підході потрібно закладати в бюджеті засоби на компенсацію різниці між реальними витратами і тарифами, щоб підприємства могли нормально працювати: вчасно ремонтувати і замінювати устаткування, платити гідну зарплату. Якщо у бюджеті коштів на подібну компенсацію немає, слід запроваджувати такі механізми, які давали б змогу підприємствам житлово-комунальної галузі міста працювати, не створюючи загроз для громади.

Петро Магур

газета «Нафтовик Борислава»

Джерело: Трускавецький высник

Leave a Reply