Нахабству перевізників – зась!

На необладнаній зупинці привітні водії ввічливо запрошують мене Їхати до Трускавця. Звісно ж. Поїхали. Ходиш поміж пустих сидінь і безнадійно шукаєш. Вже 7 років їжджу тими маршрутками, і 7 років безнадійно шукаю те одне сидіння, де б помістилися мої ноги (зріст в мене стандартний, 186 см.). Як завжди, мій прагматизм увінчався розчаруванням. Тож сів на будь- яке вузеньке місце і чекаю «пана касира».

«Пан касир» – легендарна людина. Його знають всі. Майже інкасатор. Його зовнішній вигляд просто відвертає. Старий, обдертий та брудний одяг. Людина з вічною нежиттю. Причому явні візуальні ознаки тієї нежиті «пан касир» не приховує на своєму об¬личчі. Вся ця огидна картина супроводжується відповідним запахом.

Але і це не вершина того «порядку», який панує на маршруті Львів – Трускавець. Я ще жодного разу не їхав у маршрутці, щоб не було якогось скандалу. Причому, скандал провокується зі сторони «пана касира». Завжди не дораховує гроші та підозрює людей в їх неоплаті (що й не дивно, бо середня освіта в нього навряд чи закінчена), зверхнє ставлення та неадекватні дії до всіх пасажирів, включаючи пенсіонерів, а особливо пільговиків. Як цей «пан» попав на таку «престижну роботу» – загадка велика. Можна все зрозуміти. Але це – складно. Людина працює в сфері послуг. Тим більше, в курортній зоні. Зрештою, порядку на цьому маршруті не було ніколи. Повний безлад з тарифами, які протягом одного дня могли змінюватись тричі (звісно ж з динамікою вгору), безлад з фіксованими відправленнями, яке не включає в себе 15- хвилинне прогрівання двигуна (на вулиці холодно ж, лише +28 С). А про комфорт я вже краще помовчу.

Окрема тема цього меседжу – водії. За свою практику неодноразово стикався з маршрутними скандалами. Нерідко водії хамили пасажирам, особливо пільговикам, які їздять безкоштовно… Завжди в подібних ситуаціях я займав нейтральну позицію, і навіть з певним розумінням ставився до водія. Бо розумію його нелегку роботу.

Але в суботу, 10 липня, я став свідком і безпосереднім учасником інциденту, який шокував всіх пасажирів і просто змушує бити на сполох. 10 липня 2010 року я вже звично для себе зійшов з поїзда і побіг до маршрутки. Яке ж було здивування, коли замість типової маршрутки «Еталон» з вузенькими сидіннями та відсутністю елементарної витяжки мене чекав, відносно, комфортабельний автобус «МАН». Крім того, що були просторі сидіння і мої ноги туди поміщалися, в цьому автобусі ще й був кондиціонер. Яке ж захоплення провели на мене ці чудо-блага цивілізації. Ну, думаю, Європа! Євро – 2012 таки бути! Поїхали.

Дорога після нічного поїзда виявилась, як завжди, сонною. Зрештою, не тільки в мене. А доїжджаючи до славнозвісної «Катюші», в автобусі почалась така типова для цього маршруту метушня… У кожного телефонні дзвінки в стилі «все, я доїжджаю, за 10 хв. буду», хтось фарбується, хтось розчісується. Але не тут то було. Дивним чином, та з незрозумілих причин, автобус звернув праворуч у напрямку Дрогобича. На людське обурення водій реагував впевненим видом та флегматичним мовчанням. Як виявилось, щоб швидше наповнити маршрутку, водій забрав 6-ох пасажирів з Дрогобича. Причому не попередивши про це інших пасажирів, які звично їхали та планували свій подальший робочий чи відпочинковий день. Ситуація в автобусі нагніталась. Але на рівні власних емоцій та звичайного обговорення ситуації. Лише мій сусід наважився підійти до водія, щоб вияснити в чому причина. Але на те водій з бувалою впевненістю та наказовим голосом відповів «Займіть своє місце і виконуйте обов’язки пасажира». Сусід виявився людиною неконфліктною і послухав самовпевненого водія. Я б так само зробив. А що тут вдієш?

За 30 хвилин ми зрештою добралися до кінцевої станції. Здавалось, конфлікт вичерпано. При виході з автобуса мій сусід ще раз підійшов до водія, щоб звернути увагу. Попросив наступного разу принаймі попереджувати пасажирів про зміни в маршруті слідування. До речі, зауваження це звучало досить ввічливо. Можливо, навіть занадто ввічливо. Та такою добродушністю водій скористався без вагань: «А хто ти такий, щоб я тебе попереджував. Шось не подобається? Якісь проблеми?». Пам’ятаю, ще в шкільні роки (90-ті) в нашому регіоні, серед підлітків були популярні «двіженія», «пастанови» і «стрелки». Так ось, манера спілкування водія мені дуже нагадала ті «двіженія». Кращий захист – напад, і водій привселюдно почав ображати мого сусіда, «наїжджаючи» на нього всією масою тіла. А тіло і статура в нього – дай Боже.

Мене обурила така ситуація і я вирішив словесно підтримати сусіда. Думав, люди теж підключаться і докажуть водієві, що він був не зовсім правий…Треба було бачити перестрашені вирази пасажирів, особливо тих, хто вперше приїхав відпочивати на курорт. Але як виявилось, водій без вагань почав застосовувати свої «блатні прийомчики» і до мене. Нависання всією масою тіла зі словами «Синок, що тобі не подобається?». Я намагався йому сказати щось про «Закон про пасажирські перевезення», шляховий лист, фіксований маршрут слідування та інші речі, в яких я поверхнево обізнаний. Та у відповідь крізь мати я отримав пропозицію піти за автобус, подалі від людей, і там він би мені розповів про причину відхилення від маршруту. Судячи з сили його руки, яка тримала мою руку та манери поведінки, я зрозумів, що розмова вийшла б «глибокозмістовною» та «дружелюбною». Не люблю такі розмови, тому старався якомога сильніше пручатися. Згодом лише один мужчина втрутився в нашу розмову….

Та, зрештою, суть не в тому. Бійки не було. Я її уник. Не те щоби перелякався, просто підключив здоровий глузд. Та й шанси в мене, чесно кажучи, були не великі. Зі словами у спину: \”Синок, я тебе ще знайду, я крутіший за тебе\” (пряма мова), я покинув автовокзал і пішов додому. І вже не такий був фантастичний той Трускавець. І люди наші, на Західній Україні, не такі вже й привітні та гостинні мені видавались. Шкода тих підприємців та бізнесменів, які витрачають великі кошти на будівництво готелів, вілл. На їх рекламу, підняття сервісу, щоб побільше туристів залучити до міста. Адже всі ті намагання, панове бізнесмени, зводить нанівець один дуже «крутий» водій автобуса.

Зізнаюсь, я після інциденту не відразу пішов додому. Заглянув ще в диспечерську вокзалу, щоб взяти ще повну інформацію про мого «любого» перевізника. Там я і зустрів ще 5 попутників, які, до речі, вимагали тієї ж інформації. Обговоривши по гарячих слідах всю ситуацію, ми вирішили хоч якось, та й діяти. Перший наш крок – дана стаття. Ні. Не стаття. Крик душі. В силу своєї професії, я наслуханий, який хаос панує навколо цього бізнесу… Я переконаний в одному- на такому маршруті повинні працювати не тільки кваліфіковані водії, але й помірковані, виховані люди. Суть не в добровільній зміні схеми руху (хоча це серйозне порушення), суть в людському відношенні до пасажирів. Я, звісно, взяв підписи тих пятьох пасажирів даного рейсу для листа-звернення в територіальне управління Головавтотрансінспекції у Львівській області, в обласний тендерний комітет та мерії м.Трускавця. Основною вимогою буде недопущення такого «шофера» обслуговувати пасажирів на будь-якому маршруті. Відразу хочу сказати, що нас не задовольнять відповіді даних інстанцій типового характеру(провели, заслухали, обговорили, оголосили…).

Якщо цей водій з’явиться на маршруті, звертатися будемо у вищі інстанції, представляючи копії даної статті і заяв у вище згадані органи влади. А все вищенаписане – не помста. Тим більше, не спосіб самоствердитись. Це патріотизм до рідного краю, до рідного міста. Хочеться, щоб ми були не «дикими бандерівцями», а чудовим привітним і гостинним краєм. Бо, зрештою, такі ми і є!

Для інформації:

автобус «МАN»;

державний реєстраційний номер ВС 65-03 АА;

водій: Мирон Ж.

Автостанція Трускавець; приналежність автобуса: ТОВ\”Транс-Екіпаж\”

P.S. Журналісти «ДТ» навідались на трускавецький автовокзал, щоб розібратися на місці. Виконуючий обов’язки директора автостанції Петро Лехуш підтвердив : «Так, тут у нас цього водія всі знають. Він їздить від фірми Йосипа Дяківа «Транс-Екіпаж». Може накричати на пасажирів, образити, обізвати матом. Через нього ми навіть мусили позбутися касира – писав на неї у різні інстанції. Кажуть, він колишній міліціонер – тому чується так привільно…» Втім, всьому приходить кінець. І нахабству теж. Сподіваємось, Й. Дяків зробить належні висновки.

Автор: Юрій ГОЛУБІНКА

Джерело: Джерела Трускавця

Leave a Reply