Принаймні так вважають парафіяни і священнослужителі Руської Православної Церкви Московського Патріархату.

Приводом для таких категоричних суджень послужила молодіжна акція неформальної організації “Інше місто”. Юнаки і юнки намалювали на асфальті визначні пам’ятки Дрогобича, причому своєрідне полотно розтягнулося від міського стадіону аж до Гірки.

Своєрідний фест від молоді був присвячений приїзду до Дрогобича футбольного функціонера із УЄФА, який оглядав готовність стадіону до Євро-2012. Не знаю, чи вразив зарубіжного гостя стадіон, але він залишився задоволеним від малюнків на асфальті, відзначивши креативність дрогобицької молоді. Саме такі неформальні заходи на кшталт європей-ських більше приваблюють, ніж казенні заходи, присвячені тій чи іншій події.

Натомість дрогобицькі православні московського патріархату виступили категорично проти цієї акції. Про це і не тільки мова йшла на “круглому столі”, який відбувся минулого четверга, 5 серпня.

Ведучий зустрічі Володимир Пограничний закликав присутніх до толерантності, чого, зрештою, у значній мірі й вдалося досягти, хоча лунали протилежні думки, а емоції аж зашкалювали.

На думку однієї з організаторок акції Олесі Сікори, це добра акція, яка засвідчила про талановитість нашої молоді. Хоча були й інші думки, зокрема принижено-побутова: краще би зробили дорожню розмітку. Проте, за словами мисткині, парафіяни і священнослужителі РПЦ сприйняли цей захід у штики й організували процесію, замальовуючи хрести на асфальті. Втім, “жертвами” їхнього фанатизму стали й віконні перехрестя і навіть антени, які хоч чимось нагадували зображення хреста. На думку прихильників цієї церкви, це святотатство, бо по намальованих хрестах їздять машини, топчуться люди. Ба, більше! Ці люди вважають, що є єдиною канонічною церквою в Україні, а тому на всі подібні акції потрібне їхнє благословення.

Втім, отець Юрій, який представляв УГКЦ (православні владики не змогли прийти на зустріч), схвалив акцію і, звертаючись до молоді, сказав: “Мене тішить те, що ви робите”. На його думку, з богословської точки зору наруги нема. Дрогобич, зображений у вигляді кардіограми, – відображення життя міста. Діти, наголосив священик, показали, що місто є християнським і живе молитвою.

Голова жидівської громади Йосиф Карпін вважає, що сакральні зображення на землі є спірним питанням, хоча й висловив думку, що молодь не є байдужою до проблем міста, і в цих починаннях їх треба підтримувати.

Мирослав Маринович наголосив на тому, що теж не вбачає наруги над намальованими на асфальті хрестами, адже в церквах є орнаменти, на яких зображені хрести, а ми ходимо по них і не вбачаємо у цьому нічого гріховного. Він вважає, що за акцією молоді не було чогось аморального, що могло би зневажити християн. Більше того, Церква не має авторського права на сакральні зображення. Проблема, на його думку, полягає в іншому. Секулярний режим (відокремлення Церкви від держави) грубо й агресивно відсуває релігійність. Можна собі уявити, що було би, якби релігія РПЦ стала державною релігією, тоді би настав кінець духовному життю. Мирослав Маринович також переконаний, що це патріарше (читай: Кірілла) замовлення. РПЦ була готова на провокації з боку дрогобицької молоді, яка захищала свої малюнки на асфальті. Він закликав молодь бути обережною у виборі тактики, бо “Галичина потребует крови канонической церкви”.

Фактично солідаризувалась з РПЦ вчителька християнської етики Марія Гушовата, яка висловила думку християн про неприпустимість топтання по хрестах. Аналогічну думку висловив і Мирослав Глубіш, а Святослав Сурма, похваливши молодь за акцію, зробив докір дорослим, які не спрямували її у потрібне русло. Ба, більше! Молодих активістів закликали радитись зі старшими, перш ніж проводити подібні акції. Цікаво, з ким радились і у кого питали дозволу ці “старші”, коли виходили на майдани під час помаранчевої революції?

Як завжди категоричним був Любомир Сікора, який закликав подати в суд на РПЦ, а заодно зажадав, аби вона вибачилась за події 1946 року й сумні наслідки після цього.

Молодих підтримали Роман Курчик і Олег Яводчак, який пожалкував, що не був присутній на акції, бо також щось би намалював. Він запропонував надати приміщення “Іншому місту”, в якому, щоправда, необхідно зробити ремонт. Наталія Походжай зауважила, що серед художників були діти різних національностей, які разом з батьками ходять до церков різних конфесій, але між ними, на відміну від дорослих, не було жодних розбіжностей.

На думку активістів “Іншого міста”, вони не вчинили нічого аморального, адже йшли з добром у серці.

Ця акція, завдяки несприйняттю її з боку РПЦ, була висвітлена у багатьох засобах масової інформації не тільки в Україні, а й за кордоном. Дрогобичани не лише не піддались на провокації й показали свою толерантність, а й гучно заявили про відстоювання власної гідності на рідній землі.

Р.S. В акції “Іншого міста” активну участь взяв Микола Гук, хоча, як на мене, він не вписується у формат концепції. Шкода, якщо молодь заполітизують…

Анатолій ВЛАСЮК