О. Радзієвський: “Порядний християнин не може просто споглядати збоку на біду, яка коїться в нього на очах”

Ім’я Олексія Радзієвського завжди на слуху: при владі він чи ні. Особливо зростає роль таких особистостей під час кризових моментів у житті людей. Здається, Дрогобич і Стебник нині в такій кризі, що вже гірше й бути не може. Чи здатний хтось подолати це, повернути нашим краянам віру в життя? Про це і не тільки у своїх відповідях на запитання нашої газети розмірковує Олексій Васильович Радзієвський.

“ТРЕБА РІЗКО ПОКЛАСТИ КРАЙ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ, ЗЛОЧИННІЙ ХАЛАТНОСТІ, НЕУВАЖНОСТІ ДО ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ З БОКУ ВЛАДИ”

– Олексію Васильовичу, яке враження від нинішнього Дрогобича?

– Враження сумне. Я навіть за самих песимістичних прогнозів не чекав такої глибини падіння міської господарки. Це вже навіть не драма, це трагедія людей, які живуть в тому чи іншому будинку. Я провів декілька зустрічей як народний депутат України п’ятого скликання з мешканцями будинків мікрорайону на вулиці Володимира Великого. Що мене здивувало? Є речі, які повинні щодня виконуватись без нагадувань і тиску, це звичайні проблеми. Вони чомусь не розв’язуються. І складається таке враження, що людині немає до кого звернутись. Але ж давайте подивимось об’єктивно. Від цього мікрорайону є певний депутат міської ради. Якщо на подвір’ях в цих будинках є на сьогоднішній день сто діточок маленьких, які не мають де приткнутися, і зовсім не облаштоване подвір’я, нічого немає на подвір’ї, лише бур’ян, то виникає запитання: чому депутат міської ради не бив на сполох, чому він не наполягав і не впливав на дії влади, чому, врешті-решт, він не звернувся в суд на владу по статті за злочинну бездіяльність і халатне виконання своїх службових обов’язків? У під’їзд зайти неможливо, в під’їзді чорні хмари комарів, а це значить – повна антисанітарія, яка загрожує здоров’ю і безпеці життя людей, що живуть у тому будинку. Як можна на таке не реагувати, цього не бачити? Це говорить про те, що влада відвернулася від людей, і вона займається своїми меркантильними інтересами, проблемами. І я думаю, що в цьому напрямку влада Дрогобича діє доволі “успішно”. Лише пересічному громадянину від цього не легше.

– Чи не здивував Вас той факт, що на зустрічі з Вами приходять люди з інших мікрорайонів?

– Хай приходять. Але серед них є такі, які, очевидно, приходять за чиєюсь вказівкою, щоби відстоювати дії сьогоднішньої влади. Це їхнє, безумовно, право. Але мене як громадянина це дуже сильно дивує. Мені хочеться задати питання: шановні, ви чиї інтереси відстоюєте? І чого ви приїхали з іншого кінця міста для того, щоби агітувати і підтримувати бездіяльність сьогоднішньої влади стосовно людей? Це взагалі парадокс, це свідчення морального падіння, деградації і якогось такого зацікавленого провінціалізму, в який ця ж влада перетворює Дрогобич. Я думаю, що вони вирішили зубами триматись за свої крісла і будуть все робити, щоби зберегти за собою посади, в якийсь спосіб одурманити, обманути людей. Але треба розраховувати на здоровий глузд громади, яка повинна зробити висновки. Тому мова йде не про Радзієвського. На цю проблему треба дивитися глибше і ширше, масштабніше. Треба різко покласти край бездіяльності, злочинній халатності, неуважності до життя людей з боку влади. І потрібні люди, які би мислили сучасними критеріями, категоріями, які не були би заангажовані на використання влади в своїх меркантильних цілях, які би не за страх, а за совість йшли би до влади для того, щоби прислужитися інтересам людей. Ось такі враження.

“СКІЛЬКИ РОКІВ МОЖНА ЧЕСАТИ ЯЗИКОМ З ПРИВОДУ БУДІВНИЦТВА СМІТТЄПЕРЕРОБНОГО ЗАВОДУ?”

Раніше бюджет поповнювався за рахунок потужних підприємств, які працювали в місті. Зараз цього немає. Багато підприємств стоять, а до власників, як кажуть, годі достукатися. Влада на цьому спекулює: мовляв, немає коштів у бюджеті. Як вийти з цього зачарованого кола? Чи можна, якщо немає таких підприємств, які дають левову частку коштів у бюджет, якимось іншим чином наповнити цей бюджет і за рахунок цього розв’язати ці проблеми?

– Питання дуже цікаве і грамотно, професійно сформульоване. Ви недалекі від тієї жорсткої істини, що дійсно дуже актуально стоїть питання, а чим наповнювати бюджет, дохідну частину бюджету, і які джерела можуть бути при тій ситуації, до якої довели сьогоднішні можновладці? Я безумовно не зможу зараз дати вичерпну відповідь, але окремі штрихи, окремі дуже важливі фактори хочу назвати, відповідаючи на ваше запитання. Перш за все, коли я розмовляю з людьми на своїх зустрічах, у мене виникає питання: а що зробила влада для того, щоби привернути увагу власника підприємства до недопустимості такого рівня управління приватизованим підприємством? У відповідності з діючою Конституцією, яка прийнята в 1996 році, органам місцевого самоврядування держава делегувала надзвичайно широкі повноваження організаційного характеру, юридичного і політичного плану. Виникає запитання: як три оцих фактори використовує сьогоднішня влада? До кого вона зверталася? На кого вона від імені громади подала в суд з цих власників? Нагадаю шановним читачам про те, що кожного разу при приватизації будь-якого об’єкта складаються відповідні юридичні угоди, в яких передбачається подальша експлуатація того чи іншого підприємства. Це означає, що між власником і державою чітко обумовлюються подальші правила гри. І поза всяким сумнівом, одним із основних пунктів таких угод є збереження профілю діяльності підприємства, забезпечення працівників роботою, заробітною платою, її вчасною виплатою. Важливими залишаються також питання соціального захисту кожного працівника. Влада мусить подивитись, як виконуються ці питання, передбачені юридичною угодою. І там є також пункт, що якщо всі питання не вирішуються власником, то тоді виникає можливість щодо реприватизації – з надією на те, що прийде ефективний власник. Таких дій влади я не бачу. Про це всі мовчать, хоча долотний, автокрановий, машинобудівний заводи практично сьогодні не працюють і не забезпечують для цього умови. Отут повинна займатися влада. І це, до речі, також злочинна бездіяльність влади, яка підпадає під певні юридичні статті. За це треба відповідати у відповідності з чинним законодавством нашої держави. Це перше. Тепер друге. Зважаючи на параліч економіки в місті Дрогобичі, безумовно, треба владі думати про залучення зовнішніх джерел поповнення казни, а, точніше, для вирішення оцих всіх гострих проблем, які сьогодні є: дороги, дахи, каналізація, благоустрій в мікрорайонах. І такі можливості є, безумовно, але потрібно підтримувати контакт з органами державної влади як на обласному рівні, так і на державному. Треба вносити свої пропозиції, які грамотно будуть підготовлені і звернуть на себе увагу. В нашій державі, в державному бюджеті кожного разу передбачається фінансування цільових програм – на дахи, фасади, дороги, водопостачання, теплоенергетику і так далі. На це держава виділяє кошти. Я хочу спитати: яку хоч одну державну програму залучила влада для розв’язання проблем мешканців міста Дрогобича? Яку? Мені важко знайти відповідь на це запитання, тому що, мабуть, жодної такої програми немає. А це друге джерело. І третє джерело. Це залучення іноземних інвестицій. Дрогобич за свою тисячолітню історію – привабливе для іноземного інвестора місто. І влада повинна подбати про створення у місті Дрогобичі відповідних адекватних умов для того, щоби створити ситуацію, коли би нами зацікавились іноземні інвестори. А тем для тієї зацікавленості – більше, ніж достатньо.

– Можете назвати хоч одну?

– Будь ласка. Скільки років можна чесати язиком, вибачте за дуже прямий вираз, з приводу будівництва сміттєпереробного заводу? А віз і нині там, хоча місто Дрогобич потопає вже в цих побутових відходах. І вже стало звичайним явищем, коли на смітниках організовують підпали, і це сміття смердить, горить цілолодобово, і ніхто на це вже навіть не реагує. Є вигідні проекти як для іноземного інвестора, так і для міста, взаємовигідні. І треба змусити або знайти в собі достатньо інтелектуальних і фізичних можливостей, щоб перебувати на вищому рівні пошуків вирішення цих питань. Якщо в Дрогобичі в середньому 110-120 тонн утворюється твердих побутових відходів, то це, напевно, проблема, яка вийшла вже на перше місце. Бо за тією антисанітарією наступний крок – це епідемії, які будуть косити людей. Епідемію зупинити набагато важче, ніж організувати переробку чи вивезення – регулярне, двічі на день, від кожного будинку – оцього побутового сміття. Я розповідаю елементарні речі, про які в звичайних умовах не кажуть, це само собою зрозуміло, але ми мусимо говорити навіть і про такі справи. Ось три напрямки, які необхідно реалізовувати і сміливо іти в пошуках на конкретний результат.

“ГЕНЕРАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ, ЯКЕ СТОЇТЬ ПЕРЕД ВЛАДОЮ СЬОГОДНІ, – ЦЕ ЗРОБИТИ МІСТО ДРОГОБИЧ БЕЗ ОКОЛИЦЬ”

– Найбільше зло в Україні – це дурні і дороги. Про дурнів говорити не будемо, їх багато знаходиться при владі, але про дороги варто згадати, тим більше, що для Дрогобича дороги вже стали таким бичем, коли далі вже немає куди. Це не просто незручності для водіїв і пасажирів, але навіть призводить до смертельних випадків, коли людей везуть до лікарні на вулиці Шептицького, а ті просто помирають, не доїжджаючи. Чи є у Вас рецепт, як зробити в Дрогобичі європейські дороги? Якщо не європейські, то хоча би такі, як у сусідньому Стрию? Адже не секрет, що люди, які приїжджають на Дрогобиччину, кажуть, що таких жахливих доріг, як у нас, в Україні вони не бачили.

– Це глобальна проблема для міста, яку за один рік не вирішити. Я говорю об’єктивно. В місті сьогодні загальна протяжність вулично-дорожньої мережі складає 110 кілометрів, в тому числі тротуарів, доріжок з твердим покриттям 79, 4 кілометра. Вартість одного кілометра будівництва дороги відома. Вона сьогодні сягає півтора мільйона гривень, а тому треба реально ставити перед собою завдання. З тих ста десяти кілометрів доріг у нас є магістральні дороги, які витримують найбільш інтенсивне навантаження. Є внутріквартальні дороги, тротуари, доріжки і таке інше. Тому хто би не прийшов до влади, йому доведеться насамперед наводити лад на магістральних дорогах. І це перше. Друге. Вкрай необхідно закінчити об’їзну дорогу з тим, щоби на самбірський напрямок скерувати автомобільний рух в об’їзд центральної частини міста. І, очевидно, на це треба буде виділяти кошти, які поступають у фонд розвитку міста, – від приватизації, будівель, основних фондів, землі. І оце джерело повністю треба буде направити на термінове приведення у порядок магістралей. Але генеральне завдання, яке стоїть перед владою сьогодні, – це зробити місто Дрогобич без околиць. Традиційно, я вже понад 25 років це знаю, по Дрогобичу основна увага приділяється центральній частині міста. А про околиці забувають. Що таке околиці в місті Дрогобичі, який займає площу біля 45 квадратних кілометрів? Околиці – це є Млинки, це є мікрорайон вулиці Самбірської, це є мікрорайон Коновальця, це мікрорайон на виїзді міста по вулиці Стрийській. Це вважаються околиці для Дрогобича. На тих околицях немає освітлення, взагалі не існує навіть прикладу для проведення благоустрою, будівництва доріг, озеленення в мікрорайонах, облаштування їх. Так ось, на мою думку, майбутній міський голова повинен для себе поставити генеральне завдання зробити Дрогобич без околиць. Оце ця стратегія, яка дасть можливість повернутися до проблем людей обличчям, а не стояти до них спиною.

– А як щодо озеленення?

– Проблема озеленення, що це таке? Це не зовнішня краса клумб, квітників, зеленої травички і так далі. Це створення комфортних умов для проживання людини, оце головне. А в нас, у нашому рідному Дрогобичі, в системі комбінату міського господарства навіть відсутня така дільниця, яка би займалась озелененням. Її немає навіть у структурі. І тому Дрогобич заростає бур’янами. Я дивився на вулиці Володимира Великого: бур’яни вже у мій зріст. Такого ще не переживав Дрогобич. Але це стало реаліями сьогодення. Тому, на моє переконання, майбутня влада повинна створити окреме комунальне підприємство, яке буде фінансуватися за рахунок міського бюджету. І займатися це окреме комунальне підприємство буде озелененням, зрізкою старих дерев, наведенням порядку в мікрорайонах, і на це не треба шкодувати коштів. Бо це є інтереси громади, що по своїй суті і категорії є найвищими для будь-якої влади.

– Повертаючись до проблеми доріг, запитаю у Вас, чи здатні ремонтники все осилити, чи достатньо коштів, чи достатньо техніки, що є в Дрогобичі? Бо фактично різні фірми, виходячи зі своїх можливостей, ремонтують дороги, а результату немає.

– Потенційні можливості дрогобицьких фірм недостатні для того, щоби навести лад у місті Дрогобичі. Потрібно залучати потужні спеціалізовані управління для вирішення цього питання. Та якість, яку сьогодні дають дрогобицькі дорожники, не може влаштувати нікого. І мене вона також не влаштовує. А якості вони теж не можуть досягнути, тому що вони не мають спеціальної техніки. У них навіть немає нормального бітуму для приготування якісного асфальтобетону. У них нічого немає. І все те, що у них залишилося, – це основні фонди, які їм перейшли ще з далекого минулого, ще з радянських часів. Оновлення, технічного переозброєння не проводилося, особливо в останні десять років. Все прийшло в занепад. Тому цей процес може затягнутися на рік, а, можливо, й на два – для того, щоби відновити, капітально відремонтувати магістральні переїзди, заїзди в мікрорайони. А далі залишиться підтримувати їх у належному стані. Найстрашніший, найважчий етап – це відновлення всього того, що знищено. Я думаю, що такі можливості є. Є такі можливості. Мені це відомо. А з огляду на те, що Дрогобич потрапляє у перелік міст, які будуть приймати Євро-2012, то цим треба скористатися сповна.

“ЯКЩО РАПТОВО ЗАРАЗ ВІДПУСТИТИ СТЕБНИК У “ВІЛЬНЕ ПЛАВАННЯ”, ЦЕЙ КОРАБЕЛЬ МОЖЕ НЕ ВИТРИМАТИ ПЕРШОЇ Ж МАЛЕНЬКОЇ БУРІ”

– Дрогобич має багато проблем, але, мабуть, не менше проблем має і Стебник. Проте багато кандидатів у міські голови приїжджають у Стебник лише тоді, коли починається передвиборча кампанія, обіцяють золоті гори, а потім фактично нічого не роблять. Напевно, лише Ви складаєте виняток, бо й досі в Стебнику багато говорять, що Ви багато зробили для міста, – і мова йде не лише про той час, коли Ви були першим секретарем Дрогобицького міськкому партії, а й коли були міським головою Дрогобича в демократичні часи – в 1998-2002 роках. Скажіть, будь ласка, які Ви бачите основні проблеми Стебника і як, на Вашу думку, їх можна і треба розв’язувати?

– Я з Вами згідний, що у Стебнику ще гірша ситуація, ніж у Дрогобичі, ще більш драматична. І вся причина лежить у тому, що єдине бюджетоутворююче підприємство міста Стебника – “Полімінерал” – вже багато років не працює. Не працює воно після тієї аварії на хвостосховищі, глобальної катастрофи. Його потужності почали скорочуватися, зменшуватись. І таким чином головним завданням буде реанімація цього підприємства. Хай у менших обсягах, у два-три рази менших, але підприємство повинно запрацювати. Воно повинно видавати на-гора готову продукцію – калійні добрива. І такі технології є. І якщо ця мета досягається, а вона реальна на сьогоднішній день, Стебник починає перетворюватись на нормальне звичайне українське місто. Інших варіантів я не бачу. Ті відрахування, які йдуть від дрібного бізнесу, не покривають навіть на 20 відсотків потреби міста в своєму життєвому функціонуванні. Єдиний вихід – реанімація підприємства “Полімінерал”. Чому я кажу, що це реально? Якщо ми подивимось з точки зору європейської ситуації, то побачимо, що в Європі сьогодні складається великий дефіцит калійних добрив. Тому що поклади таких добрив у Німеччині, в Італії, в Іспанії вичерпані станом на сьогоднішній день. Їх залишилось трошки в Білорусі, а основні поклади з європейської точки зору знаходяться у нас з вами під ногами. І це єдине місце на мапі України, де є колосальні поклади калійних руд. І якщо подивитися з геополітичної точки зору, то, безумовно, сюди прийдуть інвестори – колись, якщо влада нічого не буде робити. А нам потрібно, щоб вони прийшли зараз. І цієї мети треба добиватись. І в тому зацікавлена і держава Україна, і Європа, яка без калійних добрив не може жити, оскільки природні умови, якість землі така, що вона потребує калійних добрив. Але нам треба прискорити цей процес і не чекати, коли через 20 чи 50 років сюди прийде хтось. Треба залучати ці кошти. Що для цього потрібно? Для цього насамперед треба переконати наші державні органи управління в Україні – Кабінет Міністрів, міністерство промисловості, Фонд державного майна, щоби припинити ту практику, яку в народі називають таким містким виразом, що “веде себе, як собака на сіні”. І сама не може з’їсти, але й нікого не підпускає. У нас під ногами, ще раз повторюю, золоті запаси, які потрібні всій Європі. Треба сміливо, енергійно, ініціативно рухатись по цьому шляху. І бажаючих є достатньо, і я про це точно знаю. Це перший момент. Друге. Вже багато років підприємством “Полімінерал” керує прекрасна людина, грамотний інженер, досвідчений інженер, один з провідних інженерів-гірняків у нашому регіоні, – Микола Іванович Яковлєв. І ця людина б’ється з проблемами і надпроблемами сам-на-сам. Цей керівник покинутий напризволяще. І тільки завдяки його енергійності хоч щось, але підтримується в якийсь спосіб, для мене незрозумілий, але якось хоч щось там робиться на підприємстві. Це недобра практика, це неправильне розуміння, це, знову ж таки повторюю, майже злочинна позиція влади. Влада повинна підставляти плече таким керівникам, як Микола Іванович Яковлєв. І вона повинна відігравати свою роль у тих напрямках, які дозволять реанімувати підприємство й дати робочі місця, дати прибуток, дати відрахування у міську казну. Я не можу привести хоч один приклад, щоби влада продемонструвала свою рішучість, наполегливість і уміння повоювати за інтереси того чи іншого підприємства, в тому числі й “Полімінерала”. І останнє. Безумовно, треба буде зробити інвентаризацію всіх невикористаних ресурсів і резервів у місті Стебнику. Мені відомо, що там якось ідуть процеси продажу землі, якихось ділянок. У який спосіб це робиться, я не знаю. Але ті ділянки землі, які годяться для забудови чи для організації будівництва якихось закладів, у Стебнику є. І цим скарбом також треба розумно і по-господарськи розпоряджатися. Треба провести інвентаризацію можливостей малого і середнього бізнесу, хоча там середнього бізнесу в Стебнику, мабуть, і немає, але дрібний бізнес там є. І треба подивитися, що заважає представникам цього дрібного бізнесу працювати більш ефективно, створити для них ці умови, щоби у підприємців виникло бажання іти далі, розширювати свій бізнес. В свою чергу, це створить можливості додаткових надходжень у місто Стебник. Ось так я бачу ситуацію в Стебнику і шляхи оздоровлення.

– Олексію Васильовичу, чи не простіше пустити Стебник у “вільне плавання”? Я маю на увазі, що вже давно ведуться розмови про те, аби відокремити Стебник від Дрогобича, в тому числі й бюджети двох міст, і зробити якийсь особливий статус Стебнику.

– Це можна розглядати як один із теоретичних варіантів на сьогоднішній день. Я твердо знаю і розумію як досвідчена людина, яка володіє цим питанням, раптово це робити не можна. Місто треба підготувати до вільного плавання. В місті Стебнику є школи, дитячі садки, ліцей, Народний дім, лікарня, музична школа і таке інше, там ціла інфраструктура міського господарства, інфраструктура, яка створена для підтримки і задоволення життєвих потреб людей. І якщо раптово, теоретично ми давайте подивимось, якщо раптово зараз відпустити Стебник у “вільне плавання”, цей корабель може не витримати першої ж маленької бурі. – Ще й Дрогобич за собою потягне. – І потягне ще й авторитет Дрогобича. Тому, за великим рахунком, можна йти на те, щоби надати інший статус і щоби Стебник був містом обласного значення. Але його треба до цього готувати. Треба вивести економіку на належний рівень, треба дуже уважно порахувати джерела наповнення міського бюджету вже з огляду на те, що це місто могло би бути самостійним. І якщо кінці з кінцями зійдуться, і ми побачимо баланс, тоді можна йти на цей крок. Сьогодні поки що про це думати зарано. Без Дрогобича, без дотацій дрогобицького міського бюджету Стебник не витримає.

“СВОЄ РІШЕННЯ Я ОГОЛОШУ ОФІЦІЙНО І ПУБЛІЧНО, БУДУ Я БАЛОТУВАТИСЬ ЧИ НІ”

– Люди бачать, що Ви проводите зустрічі. Ваші опоненти, будемо так казати, та й всі розуміють: ага, Радзієвський зібрався йти на мера міста. Скажіть, наскільки серйозними є наміри Ваші в цьому питанні і чи не може так статися, що Ви послухаєте, що Вам говорять люди, які проблеми стоять перед містом, і скажете: “Та ну його…”?

– Скажу відверто: мої зустрічі не пов’язані з виборчою кампанією. Я маю статус народного депутата України п’ятого скликання. Такий офіційний мій юридичний статус. І цілком зрозуміло, що я не маю морального права споглядати і спостерігати за тією драмою, яка розгортається на моїх очах на нашій території, –у Дрогобичі, Стебнику. Моє серце неспокійне. І моя життєва позиція: порядний християнин не може просто споглядати збоку на біду, яка коїться в нього на очах. Тут уже починає говорити християнська мораль і совість людини. Я прийняв рішення вибірково позустрічатися з мешканцями Дрогобича і Стебника, послухати людей, що їх турбує, з метою прислужитися в якийсь спосіб, використовуючи мої можливості, які є реальними і на сьогоднішній день. Оце єдина мета, яку я переслідую. Я маю на це право, і це моє конституційне право, і якщо хтось хоче пов’язати це з підготовкою до виборів, він глибоко помиляється. Своє рішення я оголошу офіційно і публічно, буду я балотуватись чи ні. Таке рішення я ще не прийняв. Я зараз вивчаю стан справ. Але при зустрічах, при розмовах з людьми, від того, що я бачу, до якого жалюгідного стану все доведено й добито, повірте мені, після цього я не можу спати. Настільки мене вибиває з психологічної рівноваги усе побачене. Я дивуюсь, як люди можуть терпіти таке. Чому вони вголос, врешті-решт, якщо говорити сухою юридичною мовою, як єдине джерело влади, – чому вони мовчать? Чому вони не обурюються? Можливо, вони зовсім втратили віру в справедливість, добро, віру в правду? Можливо, вони вже доведені до такого відчаю, що їм хочеться плюнути на ту владу і довіритися лише самому собі? І поодинці вирішувати кожний сам собі свої проблеми, в міру своїх маленьких індивідуальних можливостей. Це дуже недобре. Це навіть не той стан, коли низи не можуть, а верхи не хочуть. Це навіть гірше. Це стан повного розчарування у всьому. І, на превеликий жаль, це стало реалією в нашому житті. А Дрогобич завжди показував приклад не тільки в межах Львівщини, але й у межах держави, – кращі приклади, кращі зразки і в економіці, і в культурі, і в усіх інших галузях. Тому дати відповідь мені зараз дуже важко, оскільки рішення не прийняте, мені потрібен час.

Анатолій ВЛАСЮК

Leave a Reply