Пристрасті навколо неспорудженого пам’ятника. Чимчикуючи нещодавно, а, точніш кажучи, понад місяць тому, я зауважив, що з лівої частини нашої відомої архітектурної пам’ятки – костелу невеличка групка людей разом з відповідною технікою різала дерева. Мене це у душі трохи збентежило – бо навіщо різати дерева, які й так непогано ростуть, і в їхньому затінку можна сховатись від спеки?
Через пару днів знову проходжу у справах повз це місце і бачу велику навалу гірської каменяки (певно, десь у горах “видовбали”). Через знайомих дізнався, що має бути пам’ятник, а який – незрозуміло. Аж згодом, через ЗМІ, людей, дізнався, що поляки (польська діаспора) має намір побудувати (а, точніше, встановити) пам’ятник знаменитій Грюнвальдській битві, у якій брала участь, фактично уся на той час, Східна Європа.
І фінансово підтримати спорудження пам’ятника погодилась польська сторона. Серед тих, я так зрозумів, хто брав участь у ній, були й наші краяни, незалежно від національності та походження, оскільки битва відбувалась у ХІІІ ст.
Пройшов знову певний час. Я знову чимчикую попри костел, і тут вже зовсім інша картина (а, точніше, “пейзаж”): стоять дві палатки (типу таких, що перед виборами ставлять), біля них деколи невеличка купка пенсіонерів (якщо файна погода, то чого в хаті сидіти – краще вийти на вулицю і виказати усе, що у голову “завантажили” (або є вже у голові “завантажено” – це типу як у сучасної техніки: через ІК-порт, Bluetooth, Wi-Fi, LAN). Дійшло до того, що ці противники (чи супротивники) цього будівництва (воздвиження) перегородили шлях міні-екскаватору, що мав робити основу для фундаменту пам’ятника. Побачивши перегороду, керовнік тієї машини мусив сі розвернути та й їхати на платформу-причіп. Слід зауважити, що оренда однієї години такого екскаватора коштує недешево, тому, відповідно, через купку “активістів-супротивників” будівництва витрачені гроші пішли, як дим від цигарок (самі знаєте куди). Це було всередині серпня. Проте сьогодні, знову ж таки, проходив повз цю ділянку, де йшла суперечка між націонал-радикалами та робітниками (і тим, і тим за відповідну роботу “бабло” дають).
Але сенс не у цьому. Чим славиться Дрогобич? А вже нічим! Мене подекуди тішить той факт, що містом проходять екскурсії, причому люди приїжджають із закордону (майже щодня спостерігаю групи туристів, які розмовляють різними мовами, у т.ч. російською), і мені соромно за місто. Уявіть собі, що до мене приїхали гості з Російської Федерації, Німеччини, Польщі та ін. країн.
ЩО Я МАЮ ЇМ ПОКАЗАТИ І РОЗПОВІСТИ?!! НІЧОГО!!! Ті, що стояли на обороні спорудження пам’ятника, насамперед повинні були потурбуватись про стан парку ім. Степана Бандери і навести там лад, а не виставляти палатки біля ще неспорудженого пам’ятника. Якщо б усі пенсіонери і не тільки “скинулись” на реставрацію, догляд, патрулювання у вечірній час парку, то я б не спостерігав щоранку понівечені ліхтарі, перекинуті “прошмульовані” лавки (бо молоді “впадлу” сідати на лавку, тому сідають, як кури та півні, “на банти” і ковбасяться від пивка, слабо- та сильноалкогольних напоїв, “музону” на “мобілі”). Я вже мовчу про майдан Т.Шевченка, де мало що “живих” лавок залишилось, й іноді важко вдень віднайти вільне місце у затінку (як на пляжі – “все забито”: зранку особи асоціального типу життя, вдень – усі кому “не ліньки”). У що він перетворився – усі дрогобичани добре знають.
Я звертаюсь до тих, хто там особисто стояв і діяв. А серед них були і “товариші”, і “пани”. Я особисто з ними знайомий і знаю, хто це, що вони з себе представляють. Навіть бігали до мера міста Миколи Гука, але телефони його не відповідали (не брав, мабуть, слухавку). Тому, один з “товаришів” на плечах молодих активістів, як казав Булгаков, складав, не сходячи з місця, “колективну телеграму”. Підписувались, так би мовити, усі, кому не ліньки.
У кожному історичному місті є пам’ятники, які не мають прямої належності, оскільки вони стоять на території держави, і, відповідно, нею охороняються. І чим більше пам’яток, пам’ятників культури минулого, тим більше осіб (тобто туристів), яким буде цікаво їх оглянути, зробити світлини на згадку, послухати історичні розповіді про ті події або про самі ці пам’ятки (пам’ятники). Згадайте приїзд 2-го Президента України Л.Д.Кучми, коли було відкриття пам’ятника Юрію Дрогобичу. Якого типу це була подія…
Тому, шановні пані та панове, товариші, громадяни, ПОДУМАЙТЕ ПРО ТЕ, ЯК НАШЕ МІСТО МАЄ ВИГЛЯДАТИ НА МАПІ ЄВРОПИ: НАСЕЛЕНИМ ПУНКТОМ З “НАСЄЛЄНІЄМ” ЧИ ІСТОРИЧНОЮ ПАМ’ЯТКОЮ, ДО ЯКОЇ БУДУТЬ З’ІЖДЖАТИСЬ З УСЬОГО СВІТУ ЗАРАДИ ОТРИМАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ІСТОРИЧНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ПОДОРОЖІ МІСЦЯМИ НЕ ТІЛЬКИ ІСТОРИЧНОЇ, А Й ЕТНО-СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІЧЕНОСТІ. А ЦЕ НЕМАЛІ НАДХОДЖЕННЯ НЕ ТІЛЬКИ У МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ, А Й МОЖЛИВІСТЬ ЗАРОБИТИ ПІДПРИЄМЦЯМ ТА ЇХ РОБІТНИКАМ. А ЦЕЙ ПАМ’ЯТНИК, НА МОЮ ДУМКУ, НЕ ВПЛИНЕ НА ГЕОПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ В КРАЇНІ.
УСІ НАЦІОНАЛЬНОСТІ І НАРОДИ МАЮТЬ ЖИТИ У МИРІ ТА ЗЛАГОДІ!
Федько СИМІВ
Джерело: Тустань
