Звернення громадського об’єднання — товариства “Юрій Дрогобич” до політиків та мешканців Дрогобича

Олег Баган, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова 26 серпня 2010 року у газеті “Вільне Слово”  сказав: “Не думаю що наступна влада в Дрогобичі буде ліпшою. І причина тут подвійна:

  1. політичні активісти в Дрогобичі, страшенно розбещені  політичною ситуацією хаосу,  безвідповідальності, корисливості, розбещені егоїстично-кар’єристичним партійництвом, загальною атмосферою цинізму;
  2. дрогобицька громада надто неорганізована, перейнята дрібними пристрастями і планами, в ній відсутнє завзяття до громадянської дії; влада не боялась і не боїться такої громади, завжди зберігає свідомість, що обдурить її. Кожна влада ефективно працює лише тоді коли боїться контролю громади. ”

Це точний діагноз хвороби громадсько-політичного життя нашого міста. Безвідповідальність, корисливість, егоїзм політиків породжує розчарування і апатію  мешканців міста, вселяє в них зневіру, знеохочує до активних громадянських дій, а це в свою чергу ще більше розбещує політиків та можновладців.

Для виходу з владно-політичної кризи  в нашому місті необхідно розірвати цей замкнутий ланцюг причин та наслідків. Це можуть зробити тільки  нові обличчя в політиці і владі.

Існуюча  громадсько-політична  система Дрогобича за двадцять років незалежності  неодноразово мала шанс це зробити, але цього не сталося. Дрібні інтереси, корисливість, не компетентність політиків в підборі та оцінці кандидатів на міського голову та депутатського корпусу привели до того, що в нашому місті кожної каденції -новий міський голова та -нова більшість депутатів. Кожні чотири роки різко змінюється курс, взятий командою, що керує містом, як і змінюється  сама команда. Щочотири роки- постійні кадрові перетрубації у виконавчих органах. Як наслідок, після останніх виборів — влада з найнижчим рівнем довіри населення, найнижчим рівнем компетентності і місто в найгіршому стані за всі роки.

Тому й не дивує те, що мешканці Дрогобича не бачать серед теперішніх лідерів громадсько-політичного життя тих, хто  змінить їх життя на краще, а повертають погляд в минуле і шукають там Того, хто може дати раду місту.  Низький рівень фаховості  влади дає змогу будь-кому із діячів минулого  заявити, що він є кращий за них-  і це є правдою. Але чи відповідає потребам міста світогляд, рівень компетентності,  бачення  розвитку Дрогобича таких людей з минулого? Чи готові вони відпрацювати на місто 10 — 15 років, забезпечуючи його сталий розвиток? Наша відповідь — ні, вони до цього не готові. Так як не готові і більшість політиків національно-демократичних сил бачити далі однієї каденції, про що не раз слушно говорив отець Мирослав Соболта на зібраннях і круглих столах, що проводились  товариством.

Координаційна рада блоку демократичних сил Дрогобиччини чотири роки тому  обрала на своєму засіданні кращим серед кандидатів на посаду міського голови Миколу Петровича Гука і рекомендувала всім свідомим дрогобичанам підтримати його на виборах. Чи готова ця організація висунути ту ж кандидатуру на наступний термін? Зрештою,  кожних наступних виборів симпатії політиків з Координаційної ради завойовував новий кандидат, але жоден висуванець блоку не керував містом два терміни поспіль. Ця короткозора політика і привела до того, що місто роз’єднане, розшарпане ділками від політики, кинуто під ноги тим, хто мріє про реванш, задоволення своїх ображених амбіцій, а не про інтереси простих громадян.

Небезпека для Дрогобича полягає не в тому чи іншому кандидаті на міського голову, а в нерозумінні політичними силами методів та механізмів підбору кадрів для забезпечення сталого розвитку міста, добробуту його мешканців.

Сьогодні Дрогобичу потрібні нова влада, нові підходи у політиці, нові люди.

Ще не все втрачено. Потрібно відчинити двері у владу і політику молодим, енергійним, з новим баченням особистостям. Для цього потрібно небагато:

  1. Прийняти основним критерієм оцінки можливостей кандидата на посаду міського голови – його здатність забезпечити сталий розвиток міста на період двох, краще трьох каденцій;
  2. Окремим  політикам, які мають амбітні плани стати міським головою, необхідно зрозуміти, що висунення їх кандидатами під будь-якими гаслами, робить реальним прихід до влади людей з минулого, зупинку розвитку міста. Також треба зрозуміти, що гасло об’єднання навколо однієї кандидатури не означає, що це об’єднання має відбутись тільки навколо його особи. Жертовність у політиці, готовність поступитись особистим на користь громади може принести для таких осіб значно більші дивіденди в очах наших мешканців, ніж політичні інтриги. Ці доходи вимірюються духовними, моральними критеріями, а не грошовими одиницями. Якщо так не станеться і від патріотичних сил не буде  єдиного кандидата, це дасть нам право вголос заявити, що такі претенденти керуються особистою вигодою, меркантильними інтересами, діють проти громади міста та її інтересів і після виборів  на них чекає політичне забуття  і обструкція.
  3. Необхідно в політичному середовищі Дрогобича ввести поняття політичної відповідальності. Тим організаціям і політичним партіям, висуванці яких не виправдали довіри дрогобичан цієї каденції, а про це ми можемо судити з настроїв у місті та результатів соціологічних досліджень – не нав’язувати свою волю, своїх  кандидатів на наступних виборах, а підтримати кандидатуру на посаду міського голови, узгоджену більшістю партій і громадських організацій національного спрямування.
  4. Депутатам, посадовцям міської влади всіх скликань кандидувати  на виборах  тільки на мажоритарних округах, тільки на одну посаду, без додаткового включення в партійні списки. Це дасть їм змогу у спілкуванні  з виборцями відзвітувати про діяльність  на користь міста і після підрахунку голосів побачити реальну оцінку, яку виставлять їм дрогобичани.
  5. 5. У партійні списки включити тільки нових людей, які не були при владі, і надати змогу їм при підтримці партійного бренду, стати депутатами. Заборонити використовувати  виборчі списки для приведення  до влади осіб, які  при ній були, і  які у відкритий спосіб туди б ніколи не потрапили.

Дрогобич, як і Україна стоїть на порозі змін. Ці зміни рано чи пізно відбудуться. Тільки від нас залежить, коли ми зробимо цей крок вперед — сьогодні, чи знову відкладемо його на п’ять років, а може і п’ять століть.  І таке було в нашій історії.

Симон Петлюра сказав просто й пронизливо: «Ми по черзі любимо Вітчизну, але ще ніколи не любили її разом, не горіли одним, могутнім, спільним почуттям любові до неї. Кожен із нас часто лише для себе хоче придбати патент на патріотизм, але поки що ніхто з нас не має його окремо, а чи маємо ми його всі разом? Кожен має право на це, але втрачає це право в той момент, коли відмовляє іншому у праві ще сильніше любити народ і Україну».

7 вересня 2010 року

З повагою,

Володимир Кондзьолка

голова товариства

Leave a Reply