Кожна людина приходить до Бога по-своєму. Хоча як заявив колись Папа Римський Іван Павло ІІ – це швидше ініціатива Бога, ніж людини. Втім, мова піде про інше; лукавість деяких душ у переддень будь-яких виборів за владне крісло.

Вони починають «відвідувати» церкви, не думаючи про Божу благодать, а за те як здобути прихильність потенційних активних виборців. Ці кандидати не можуть збагнути однієї простої істини – оголошена подяка священиками на їхню адресу за щедрий внесок церкві жодних симпатій не додасть. Бо, як правило, 90 відсотків людей – постійні парафіяни церкви і вони візуально знають один одного. Тому поява такої персони у церкві викликає у них природній гнів обурення. Бо, образно кажучи, часто-густо в овечих шкурах маскуються вовки, котрі згодом, досягнувши своєї мети, забувають про християнські цінності; сповідь, причастя, клятву на Біблії та ін.

Заради вигоди, слави людина здатна на різні гріхи. І хоча на землі інколи вона уникає відповідальності перед Законом. Але є ще Суд Божий…

У пікантну ситуацію часто-густо потрапляють журналісти зі стажем, котрі достеменно знають кожного з претендентів на посаду, наприклад, голови міста. До них звертаються з проханням іміджевого характеру.
Ці люди забувають одне: той журналіст, котрий пише серцем, ніколи не зганьбиться перед своїм читачем, а придумувати і «ліпити» із посередності героя навряд чи захоче. Тому слід пам’ятати тим, хто прагне слави чи влади одне – треба бодай на 80 відсотків жити по правді, щирості, творити добро вряди-годи не заради іміджу, а повсякчас.

Тоді і нам, журналістам, не треба буде нічого видумувати про таких людей.

Володимир ТУРМИС

Джерело: Тустань