Мирослав Маринович, “Міняю жінку” і рагулізм по-дрогобицьки

Минулого тижня мою увагу привернула участь відомого дрогобичанина Мирослава Мариновича в передачі “Вечір з Миколою Княжицьким” на телеканалі ТВі.

Колишній наш краянин говорив розумні речі. Зокрема, мова йшла про наступ на українство, про лицарство і честь, про ймовірність нових Майданів (але чи перетворяться вони на криваві бойні, що спостерігаємо нині в Єгипті, Алжирі, Йємені, Лівії та інших країнах Близького Сходу та Північної Африки?), про те, як розв’язувати проблеми сучасної України й таке інше.

Мирослав Маринович нагадав передвиборче гасло Януковича “Почую кожного”, яке нині перетворилося на “Ігнорую думку кожного”. За його словами, політики радикалізували людей, люди – політиків, а в результаті втрачаються честь і лицарство. Люди з інструмента Бога перетворилися на політиків і стали або Неронами, які все нищать, або невдахами. Це все є наслідком слабкості громадянського суспільства.

Окремо Мирослав Маринович говорив про нового керівника УГКЦ, якого неодмінно будуть порівнювати з Любомиром Гузаром. Нині немає очевидного наступника Глави УГКЦ, як це було з Йосипом Сліпим після смерті Андрея Шептицького…

Проте минулого тижня, здається, весь Дрогобич звар’ював, спокусившись на рагульську передачу “Міняю жінку” на телеканалі “1+1”. Складається враження, що ми вже розв’язали всі проблеми, живемо мало не в раю, ось тільки нам не вистачає гострих відчуттів. Останнє й забезпечили талановиті журналісти з команди Анатолія Єреми, який з відомою письменницею Ларисою Денисенко веде цікаві культурологічні програми, а тут показав ось таке антихристиянське дійство.

Суть програми, яка користується неабияким успіхом у середньостатичного рагуля й триває вже третій сезон, зводиться до того, що чоловіки міняються жінками, які живуть тиждень у чужих родинах: газдують на кухнях, допомагають дітям готувати уроки й таке інше.

До цієї передачі, про яку мова, зголосилися дві дрогобичанки – Галина і Лариса. Причому дрогобичанки типові, з усіма своїми плюсами і мінусами, яких ми бачимо щодня. Проте оці типовість, міщанство, рагулізм так би ними й залишились, якби жіночки не винесли, що називається, сміття з власної хати. А в цьому їм допомогли журналісти, виносячи на суд людський весь бруд, заретушовуючи, а то й скриваючи все позитивне.

За великим рахунком, у Дрогобичі щодня й щоночі чоловіки міняють жінок, ми чуємо чорний гумор і рагульські анекдоти, алкоголь ллється ріками. Але дрогобичани, як, зрештою, і вся Україна, вже змирились з таким станом речей. Рагульство пронизало нас наскрізь. Жахливий суржик став повсякденною нормою, лунає з вуст можновладців і вчителів. Школярі не вміють рахувати і читати, навіть свої імена пишуть з помилками. Здається, всіх така ситуація задовільняє, бо головними стали не моральні й духовні принципи, а необхідність виживання для одних і жадоба до наживи інших.

Можна, звичайно, казати, що передача замовна, що Дрогобич не випадково став жертвою антиукраїнців, що Дмитро Табачник може торжествувати. Але не шукаймо чорну кішку в темній кімнаті, тим паче, якщо її там немає. Жоден ворог не нашкодить нам більше, ніж це стосовно самих себе можемо зробити ми самі.

Жертвою недолугої передачі стали не лише Галина й Лариса, дрогобицька громада і дрогобицька влада, а й вся Україна. Як казав один відомий літературний герой: “Над ким смієтесь, панове? Над собою смієтесь!”.

Вчителька української мови та літератури з першої дрогобицької школи Галина Ілик після передачі залишилася без роботи. Її змусили написати заяву на звільнення, хоча чиновники кажуть, буцімто вона зробила це добровільно. Її директорка пані Лужецька отримала догану, а крісло під завідувачем відділу освіти паном Сушком ще більше захиталося. Все це стало наслідком незадоволення міського голови Олексія Радзієвського, на думку якого Україна побачила Дрогобич у негативному світлі. А до цього Дрогобич був взірцевим європейським містом? Відновити Галину Ілик на роботі мав би суд. Для цього є всі підстави. Але чи захоче цього жінка?

Дрогобицький рагуль, який вищав від радості, смакуючи подробиці телепередачі “Міняю жінку”, отримав сильного щигля по носі. Підприємницькою діяльністю Лариси та її чоловіка Шкуродера (симпатична кличка в нього, що й казати!) зацікавилась податкова. Не буди лихо, поки тихо! Хотіли пошикувати, тепер доведеться платити.

Влада теж виявилася не на висоті, запропонувавши зняти з ефіру недільний показ передачі. Але діє 15 стаття Конституції України, за якою цензура в державі заборонена. Ніхто не відміняв і 34 статті, в якій мовиться про свободу слова й думки. Галина Ілик є такою, якою вона є, і ніхто не мав права доводити її до написання заяви на звільнення за згодою сторін. Жінку розчавили, довівши до морального самогубства. Хто за це понесе відповідальність?

Наша влада і так звана еліта, звинувачуючи Галину Ілик в аморальності, сама є аморальною. Маючи коханок і дітей від них, напиваючись, даруйте за слово, до срачки, вживаючи триповерхові татаро-монгольські матюки, – чи має право така влада керувати? Та, мабуть, таки має, якщо рагуль обрав таку владу. Бачили очі що купували, тепер їжте – аби вам повилазило…

Дрогобич укотре вмився в баюрі. Цапом-відбувайлом чи, точніше, козою-відбувайлихою виявилася Галина Ілик. В Інтернеті спочатку жартома, а тепер і всерйоз пропонують їй стати наступним міським головою…

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»

Leave a Reply