Буденна байдужість

Замальовки до питання маргіналізації українського виборця

Українець завжди незадоволений владою. Мало того, що він віками знаходився під гнітом чужої влади, то ще й своя влада завжди не та. Очевидно, що не своя влада за твій добробут дбати не буде, але чому та, яку тебе ніхто не змушував обирати, в кінцевому результаті винна в усіх негараздах українця. Добра лише та, яку ти не обрав, так ніби тебе хтось змушував обирати не ту.

В численних публікаціях можна зустріти багато грунтовних та вичерпних пояснень специфіки української влади та влади в Україні. За допомогою системного аналізу в них всіляко розглянуті історичні передумови та історичний досвід, концепції, парадигми, cases та патерни, причини, передумови та варіанти вирішення та усе інше, що включає у себе поняття «усе». Як видається з теорією у нас все гаразд, а от з практикою якось не склалося. І обмеженість конкретно цієї статті таки в цьому ж: по суті вона також лише одна з поміж тих інших, що нічого не міняє по суті стану речей та спродукована ним. Поза контекст нажаль нікуди не втечеш!

Для українця влада – це одвічна проблема. Будучи українцем я схильний думати, що в усіх моїх негараздах винна влада. Це типова риса характеру українця звинувачувати у своїх негараздах лише когось іншого, шукати винного лише ззовні. Влада справді наскрізь корумпована, вона не дбає за добробут громадян, керується лише корпоративними інтересами, їй байдуже на національні інтереси та соціальні стандарти. Я жодним чином не стану виправдовувати державну владу, а тим більше естеблішмент, проте не стану знімати відповідальність з пересічного українця. Проблема окрім суто інституційно-інструментального характеру має також вагому ментальну складову. І саме на ній я б хотів загострити нашу увагу.

З того часу як представницька демократія виступила компромісом у протистоянні держави та суспільства плебісцит став єдиним легітимованим способом впливу громадян на владу. І хоча народ виступає єдиним джерелом влади та на практиці це означає лише періодичну можливість скористатись своїм виборчим правом. Згідно жарту кожна людина має право на помилку і вибори придумані для того, щоб кожен мав можливість цим правом скористатись. Навіть якщо відкинути весь сарказм, то важко змиритися з тим фактом, що одна єдина «галочка» в бюлетені може сказати все те, що я думаю про таке складне явище як влада. Чи не видається це вам надто спрощено та недостатнім для кожного з нас як єдиного джерела влади? І як тут не помилитись, якщо в українських реаліях правильність вашого вибору зводиться до того чи проголосував ти за переможця! Мало того, що доводиться знаходитись в полі дії передвиборчих технологій, то ще й низький рівень політичної культури українця не дозволяє йому зробити «правильний» вибір. Проголосував один раз у п’ять років і з почуттям виконаного обов’язку отримуєш індульгенцію проклинати за усі негаразди владу. Як людина, яка кидає сміття та недопалки на вулиці, переходить дорогу на червоне світло світлофора та в місцях, де їй заманеться, їздить «зайцем» в громадському транспорті, вигулює собаку у не відведених місцях, захаращує загальний коридор старими меблями, порушує правила дорожнього руху, списує на іспитах, дає хабарі, не дає милостиню може обрати нормального президента? Насправді це буденні, проте фундаментальні речі, які апелюють до загальнолюдських цінностей. Як показує українська реальність не може вона вибрати таку владу, оскільки обирає собі ж подібних. Можна погодитись, що причина цього лежить в пережитках рабської свідомості. Та за таких обставин не має підстав обурюватись перш ніж вдасться змінити власну свідомість. Саме тому ми маємо ту владу, на яку заслуговуємо та повинні нести відповідальність за тих, кого обрали.
Деякі узагальнення. По-перше, уся цінність своєї влади для українця усвідомлюється ним за її відсутності: він вміє за неї боротися та не знає, як правильно нею розпорядитися. По-друге, змінювати світ потрібно починати з себе. Ніхто не маєш морального права висувати претензії до будь-кого або будь-чого, перш ніж сам не навів лад з власною совістю. По-третє, українському виборцю властива політична безвідповідальність, яку він схильний приписувати комусь іншому. По-четверте, кожен народ має ту владу, на яку заслуговує.

Сподіваюся, що незважаючи на надмірно песимістичний виклад матеріалу між його рядками прочитується антропологічний вимір – закид людині, громадянину та виборцю в одній особі. Його претензійний зміст не може не провокувати критики. Я навіть готовий зректися усіх викладених позицій, але лише після того як кожен з нас почне перш за все із себе. Та я переконаний, що за цих умов вибачатись не буде за що, а власну владу навчимося обирати саме ту.

Тарас Радь

Джерело: zgroup.com.ua

Leave a Reply