Спрощена система: кривенька качечка

Звільнивши інвалідів і пенсіонерів від сплати єдиного соціального внеску, уряд може зупинитися на цьому, сказавши, що він і так пішов на поступки. А що робити іншим 70% підприємців? Вони вважатимуть себе обдуреними.

В ініційованому урядом законопроекті про внесення змін до Податкового кодексу щодо спрощеної системи оподаткування враховано значну частину пропозицій підприємців. Разом з тим, документ містить і чималі ризики.

Перший ризик – у законопроекті граничні розміри валового доходу, до якого можна користатися спрощеною системою оподаткування, і ставки єдиного податку визначаються у прив’язці до мінімальної заробітної плати. В чому ризик? Мінімальна зарплата є соціальним показником, а тому не зовсім об’єктивним.

Як показує практика, перед виборами цей соціальний показник має тенденцію до зростання, причому більшими темпами, ніж того вимагає інфляція чи справжній економічний розвиток. Це відразу позначиться не стільки на обсязі валового доходу, скільки на ставці єдиного податку.

Найсміливіші прогнози розвитку української економіки на 2012 рік не перевищують 4,5% зростання, та й надалі ніхто не обіцяє шаленого зростання. Водночас, у 2012 році вибори, тож вже до кінця року такий соціальний показник, як мінімальна зарплата, швидше за все, зростатиме більшими темпами, ніж інфляція.

На цьому наполягатиме опозиція, але від того і влада не відійде – ми вже чули заяви і Миколи Азарова і Сергія Тігіпка про наміри підвищувати зарплати. Це призведе до підвищення мінімальної зарплати. Підприємці навряд чи зароблять набагато більше, тоді як ставка єдиного податку для них зросте.

Ставку диференційовано дуже суттєво, до того ж вона залежатиме від місцевої влади. Чи багато ми знаємо місцевих рад, які ухвалюють розумні рішення з приводу встановлення ставки єдиного податку? Питання риторичне.

Якщо зважати на нинішні показники мінімальної зарплати, то вже до кінця 2011 року ставка єдиного податку за першою категорією спрощеної системи сягатиме 100 гривень, за другою – 200 гривень. Але чи не підженуть місцеві ради всі види підприємницької діяльності під вищу межу ставки?

Тому прив’язка розмірів ставок до мінімальної зарплати є ризиком. Можливо, слід звертатися до уряду з тим, щоб встановити цю ставку у натуральних показниках.

Другий ризик пов’язаний з тим, що уряд погодився таки скоригувати 139 статтю Податкового кодексу і дозволив відносити на собівартість товарів, робіт і послуг витрати на закупівлю товарів, робіт і послуг у “спрощенців”. Однак не у всіх, а лише у тих, які застосовують третю категорію спрощеної системи оподаткування.

Уряд запропонував три категорії: дві з них – аналог існуючого фіксованого і єдиного податку, коли ставки встановлюють місцеві ради, а закон визначає лише граничні розміри. Третя категорія – аналог існуючої спрощеної системи для юридичних осіб, що передбачає прив’язку до відсотка від обсягу реалізації.

Це той компроміс, якого вдалося досягнути, бо навряд чи уряд по-іншому погодився би врегулювати означену проблему.

Однак приватні підприємці, які співпрацюватимуть з юридичними особами, мусять зрозуміти, що їм доведеться вести докладний облік на підставі первинних документів, тобто укладати і фіксувати договори, рух коштів і, швидше за все, робити безготівкові розрахунки. Готівка – це встановлення касового апарата.

У даному законопроекті про це не йдеться, але в розділі Податкового кодексу про ведення обліку зазначено: приймання готівки потребує застосування касового апарата. Тож чи вимагатиме уряд їх встановлення, незрозуміло.

Підприємцям слід розуміти: користуючись третьою категорією спрощеної системи, вони матимуть обмежену можливість працювати на продаж кінцевому споживачу.

Наведу простий приклад. Магазинчик продає добрива і фізособам, і аграрним підприємствам. Раніше він застосовував спрощену систему оподаткування, сплачував 200 гривень єдиного податку, мав найманих працівників і платив за них.

Моделюємо ситуацію з огляду на урядовий законопроект. Аби і далі працювати з господарствами, магазин повинен зареєструватися за третьою категорією “спрощенців”. Водночас треба користуватися касовим апаратом, щоб обліковувати готівкові надходження від простих покупців. Це ускладнить роботу.

Так само складно буде комбінувати ці форми. Наприклад, підприємець надає юридичним особам послуги з вантажних перевезень і має торгову точку та найманого працівника. Раніше таке поєднання було можливе – підприємець платив максимальну ставку і міг займатися кількома видами діяльності.

Йому і зараз це не заборонено, але чи зможе він впоратися? Одна його діяльність передбачає необхідність реєструватися за третьою категорією, інша – за другою.

З одного боку – безготівковий облік для роботи з юридичними особами, з іншого – торгівля, касовий апарат, втрата конкурентоспроможності. Тобто позитив у рішенні повернути “спрощенцям” можливість співпраці з юридичними особами, безумовно, є, але не так уже тут все й безхмарно.

Третій ризик – у проекті не сказано про необхідність застосування касових апаратів. Уряд посилається на Податковий кодекс і закон про реєстраторів розрахункових операцій, де зазначено, що платники єдиного податку не зобов’язані використовувати касові апарати.

Усе було б добре, якби не протиріччя деяких норм, які потребують роз’яснень. Тож в законопроекті варто чітко зафіксувати позицію щодо касових апаратів або внести відповідні норми у прикінцеві положення Податкового кодексу.

Нарешті, важливо визначити позицію щодо використання первинних документів. З одного боку, ми маємо формулювання, що підприємці першої і другої категорій ведуть облік лише доходів – про видатки нічого не сказано – підсумком за день.

Це існуючий стан. Опосередковано це означає, що нема необхідності збирати і обліковувати первинні документи. Однак у законопроекті не сказано, що не треба вести первинні документи. Натомість у Податковому кодексі існують розділи, у яких зазначено, що облік ведеться на підставі первинних документів.

Знову протиріччя, які потім доведеться трактувати Мінфіну і податківцям.

Нарешті, найбільший ризик: законопроект вносить зміни до закону про єдиний соціальний внесок. Знову пропонується нібито компромісна норма, але насправді вона руйнує конкуренцію в підприємницькому середовищі – звільнення від сплати єдиного соціального внеску винятково інвалідів і пенсіонерів.

Спілкування з підприємцями показує, що вони не вважають цю норму справедливою. Розмір соціального внеску для них настільки великий, що його не зможуть платити працездатні особи і молодь, які створюють для себе робочі місця.

Ризик полягає в тому, що уряд, звільнивши інвалідів і пенсіонерів від сплати єдиного соціального внеску, може зупинитися на цьому, сказавши, що він і так пішов на поступки. А що робити 70% підприємців, які не є ні пенсіонерами, ні інвалідами? Вони вважатимуть себе обдуреними.

Як наслідок, соціальна напруга тільки зростатиме, що може призвести до зіткнень всередині підприємницького середовища. Чому для одних підприємців розмір зобов’язань перед державою буде 460 гривень, а для інших – 100 гривень?

Це не питання соціальної справедливості – йдеться про руйнування конкурентного середовища. Проблему єдиного соціального внеску слід вирішувати поетапно.

Спершу – кардинальне його зменшення до 18%, як це обіцяв перший віце-прем’єр Андрій Клюєв, а далі – повне його скасування для самозайнятих осіб і заміна на добровільне накопичувальне страхування.

Ксенія Ляпіна, народний депутат

Фото Михайла Марківа

Джерело: Економічна правда

Leave a Reply