Потрібна реформа не для проформи

Для більшості жителів Дрогобиччини головною темою тижня стала пенсійна реформа. Саме пенсіонери поступово перетворюються на найбільшу верству населення.

За підрахунками фахівців, до 2025 року один працюючий утримуватиме в Україні одного пенсіонера. Та Дрогобич цю межу вже переступив. У місті Котермака на 22200 осіб, зайнятих в економіці, припадає 25500 пенсіонерів! То на що надіятися тим, хто вже перебуває на заслуженому відпочинку, та кандидатам у пенсіонери із введенням у дію нового пенсійного законодавства?

Одинадцять новацій для старіючої нації

1. Максимальний розмір пенсії обмежений 10-ма прожитковими мінімумами й становить на сьогодні 7640 грн. Передбачають, що норма буде поширюватися на вже призначені виплати.

2. пенсійний вік держслужбовців мужчин та 9-ти прирівняних до них категорій працівників буде зростати поступово протягом 4-х років по 6 місяців щорічно.

3. для жінок передбачений перехідний період протягом 3 років, під час якого вони можуть вибирати – виходити на пенсію за старим чи новим законодавством. А далі на них чекає 60-річний пенсійний вік.

4. Якщо людина виходить на пенсію за віком, то кожний перероблений протягом перших п’яти років рік буде оцінюватися 6% надбавки, а починаючи з шостого –9%.

5. Спрощення механізму збільшення пенсій при відстрочці виходу на заслужений відпочинок: звертатися в Пенсійний фонд уже не треба.

6. При виході на пенсію одноразову виплату розміром у 10 назначених пенсій будуть виплачувати медикам, педагогам і працівникам соціальної сфери.

7. Пенсію держслужбовців будуть розраховувати виходячи з розміру зарплати 14400 грн. Таким буде обмеження заробітка для призначення пенсій, навіть якщо реально хтось отримує по 20 і більше тис. грн.

8.Народних депутатів хочуть вирівняти з іншими пенсіонерами. Вони зможуть вийти на пенсію за 1,5 року до настання пенсійного віку.

9. При розрахунку пенсії можна буде виключати десяту частину трудовго стажу, коли вибули безробітним, розбивши на декілька періодів.

10.Враховувати для призначення пенсій зарплату за 60 місяців (5років) до 1 липня 2000 року можна буде за бажанням до 1 січня 2016 року.

11.Вислугу для військових збільшуватимуть до 25 років по 6 місяців у рік.

Два працюючих утримують одного пенсіонера

Якби Дрогобич був окремою державою, дефолту йому не вдалося б уникнути. За нинішньої економічної ситуації та за існуючої пенсійної системи, утримати одного пенсіонера в місті може два працюючих. Порахувати це просто.

Середня зарплата в місті Котермака, за даними, які прозвучали на засіданні колегії ОДА, за 5 місяців цього року становить 1751грн., а середня пенсія – 1075 грн. До Пенсійного фонду перераховують 32 відсотки від зарплати (560 грн.). Разом з двох працюючих виходить 1120 грн. Арифметика ця дуже проста й надзвичайно переконлива: для того, щоб у Дрогобичі хоча б один працюючий міг утримувати одного пенсіонера, середня зарплата мала б зрости удвічі, або ж удвічі повинна знизитися кількість тих, хто отримує пенсію. Виходячи з цього, й мали б підходити до проведення пенсійної реформи в місті Котермака, якби воно було окремою державою.

Зауважимо, що ситуація в Дрогобичі далеко не найгірша в регіоні. В сусідньому Бориславі на 8450 працюючих припадає 11120 пенсіонерів, а в районі на 7400 працюючих – аж 20286 пенсіонерів! Ці цифри є аргументом на користь того, що пенсійна реформа конче потрібна. Та її можна проводити тільки в комплексі з іншими, передовсім економічними реформами. Бо якщо ми не навчимося заробляти, то пенсійна реформа буде хіба для проформи. Адже кількість пенсіонерів у нас зростатиме й надалі.

Парадокс: тривалість життя знижується, а кількість пенсіонерів зростає

Завданням номер один наших реформаторів є недопущення росту кількості пенсіонерів, а в майбутньому – її зниження. Саме для того пенсійний вік жінок вирішили довести з 55 до 60 років, а чоловіків – з 60 до 62 років. Спробувати довести пенсійний вік чоловіків до 65 років, як для прикладу, в Іспанії, не ризикнули, бо тривалість життя сильної половини людства в Україні становить усього 63 роки. Якщо вірити статистиці, то мужчини в такому випадку просто не доживали б до виходу на пенсію в 65 років.

А так українські чоловіки ще цілий рік перед відходом в інший вимір зможуть не ходити на роботу. Однак така арифметика є дуже оманливою. Бо ж, якби наші чоловіки доживали винятково до 63-х, а жінки до 74-х років, як твердить статистика, то звідки бралася б така велика кількість пенсіонерів? І тут ми зустрічаємося з парадоксом. Найбільший парадокс полягає в тому, що хто із українців доживає до пенсійного віку – той живе довго.

Принаймні не менше, ніж у найрозвиненіших країнах Європи. Ось цитата з Урядового Кур’єру: «Наприклад, для українських чоловіків після досягнення ними 60-річного віку очікувана тривалість життя становить 14 років (у середньому 74 роки), що наближається до показника інших країн. А ось жінки наші після 55-ти живуть ще чверть століття. При цьому 80 років – чи не найвищий показник серед інших держав. Наприклад, у Великобританії ця цифра не перевищує 78 років, в Італії – 79, а в Словаччині та Угорщині середня тривалість життя жінок узагалі обмежується 73-річним віком.» Дрогобиччина – не виняток.

95-річна Ганна Чичула – водночас унікальна і типова галичанка

У 95-річної жительки Вороблевич Ганни Чичули вже мав би бути 40-річний пенсійний стаж. Символічно, що народилася вона в 1917 році, коли всю світову громадськість потряс переворот у Росії. Весілля зі своїм коханим Василем Йосиповичем Чичулою теж символічно відгуляли в 1941 році, чотири місяці перед початком війни.

У 1944 році Василя забрали до війська, він дійшов аж до Берліна й повернувся додому. Увесь свій вік обоє працювали в колгоспі: Василь – їздовим, а Ганна – в ланці. Не менш символічно, що своє золоте весілля вони відсвяткували 1991 року, коли Україна здобула Незалежність. На свято батьків прибули син Євген і його дружина Ольга, дочка Ганна та її чоловік Євген (на жаль, уже покійний). Тепер вони – теж пенсіонери, та син Євген продовжує працювати. До речі, Євген Чичула – перший у Трускавці «Заслужений працівник культури України», працює в санаторно-курортному комплексі «Дніпро-Бескид». Працює, хоча вже давно переступив поріг пенсійного віку. Бо ж і матері його 55 років виповнилося в 1973 році, а пішла на заслужений відпочинок аж у 1993 році. Якби тодішнє пенсійне законодавство передбачало доплати за кожен перепрацьований рік, у Ганни Чичули була б серйозна пенсія, й вона могла б на зразок американок чи англійок спокійно років хоча б з 10 подорожувати світом і надолужувати те, що втратила за молодості. Та з усіма доплатами учасника війни та вдови учасника бойових дій вона отримує трохи більше 900 грн.

А за такі гроші не порозкошуєш. Благо, допомагають діти. На жаль, тоді, як, зрештою, й зараз, діяла винятково так звана солідарна система. Суть цієї системи у тому, що всіпрацюючі сплачують внески до Пенсійного фонду й ці кошти за певною формулою розподіляються серед усіх пенсіонерів. Це так званий перший рівень пенсійного забезпечення. Він дає людям мінімальні гарантії.

А про накопичувальну систему тоді знали хіба з розповідей людей, котрі приїжджали з розвинених країн заходу. Та за радянської влади люди самі відкладали на старість. Не винятком були й Чичули. Й так само, як і більшість українців, вони позбулися своїх заощаджень. Та, незважаючи ні на що, 95-річна Ганна Чичула ще достатньо активна: доглядає корову, курей, котика та песика, варить борщ, пече хліб, а у вихідні до церкви ходить. Ще цікавіше, що унікальна довгожителька з Вороблевич є водночас і типовою галичанкою. А галичан відрізняє затятість. І тому, коли з телеекранів особливо радикальні із політиків називають пенсійну реформу «геноцидом», галицький дух спонукатиме наших пенсіонерів та кандидатів на заслужений відпочинок сказати: «А ми на зло ворогам житимемо довго!» Як це не парадоксально, та передумови для довгожительства в нас є.

В роки перехідного періоду від однієї системи до іншої в нас проходив так званий природний відбір. Не даючи собі ради в новому світі, найбільше в останні 10-15 років помирали люди активного віку – 40 та 50-річні. Залишилися випробувані та загартовані. Водночас створився дисбаланс серед вікових груп населення.

На що надіятися молодим?

Молодим людям треба готуватися до того, що саме на їхні плечі ляже нелегка ноша. Їм доведеться заробляти й на себе, й на державу, й на старше покоління. Тому на старше покоління, яке становить найбільшу частину виборців, лягає відповідальність за те, кого воно приведе до влади. А до влади зараз мають прийти не словоблуди, а ділові люди. Ті, хто зможе налагодити економічні стосунки так, як у Японії, Німеччині чи Англії. З іншого боку, молоді люди, маючи перед собою приклад старшого покоління, мусять робити все, щоб не повторити їхніх помилок і гарантувати собі в майбутньому гідну старість.

У більшості розвинених країн додаткове забезпечення люди отримують завдяки другому й третьому рівням пенсійної системи – обов’язковому та добровільному накопичувальному страхуванню. Саме трирівнева пенсійна система найбільш збалансована.

Володимир Кондзьолка, голова спілки підприємців Юрій Дрогобич: «Пенсійна реформа начебто на часі. Та вона має бути заключним акордом усіх інших, передовсім економічних реформ. Економічна ситуація на Дрогобиччині засвідчує це. Гроші до пенсійного фонду надходять із заробітної плати. Тому найперше влада повинна подумати про підтримку малого та середнього бізнесу, щоб підприємці були зацікавлені працювати відкрито, не заганяючи виплату зарплати в тінь. Друге: коли сам автор пенсійної реформи Сергій Тігіпко висловлює сумнів у тому, що накопичувальні фонди будуть діяти справедливо, то це вселяє зневіру в душі людей. А без віри на успіх реформи не варто сподіватися. Тому все повинно йти за порядком: Спочатку економічні реформи, а потім – пенсійна».

Микола Сушко, болехівчанин: «Це ж людей скоро прямо з робочих місць на кладовище забиратимуть» .

Богдан Драгуш, бориславець: «За кордоном люди після виходу на пенсію тільки жити починають, а у нас навіть не доживають до неї».

Іван ШВЕД

Джерело: Каменярі

Leave a Reply