Дещо про адресний маразм

Під час виборчої кампанії 2010 року для О.Радзієвського одним із найбільш популістських, але достатньо привабливих для значної кількості дрогобичан і стебничан було гасло економії бюджетних коштів.

Ним він вдало маніпулював і після приходу до влади при формуванні нової команди, зумівши переконати новообраний депутатський корпус ліквідувати посаду заступника міського голови з гуманітарних питань. Рішенням сесії міської ради обов’язки останнього було покладено на секретаря міської ради Т.Метика.

Подейкують, що двічі в одну й ту ж воду вступити неможливо. Виявляється, що декому вдається. Так, у новітній історії Дрогобича за першої каденції (1998 р.) на посаді міського голови О.Радзієвського, таке явище вже мало місце. Однак тоді функції “безболісного для виборців” суміщення двох посад у виконавчій структурі міської влади були покладені на всюдисущого п. М.Герасим’яка, близького соратника нині діючого мера. На перший погляд виглядає, що нічого особливого ні тоді, ні тепер не сталося.

Варто нагадати, що мова йде саме про того Т.Метика, якому на гребені національного відродження в Україні випала складна місія “руйнування” основ тоталітарного режиму в Франковому краї, а згодом (не без активної підтримки відповідних чинників) він зумів обійняти посаду голови Дрогобицької районної ради першого демократичного скликання. Саме йому за першої мерської каденції О.Радзієвського (1998 р.) поталанило стати депутатом Дрогобицької міської ради від найбільш радикальної на той час у місті політичної партії Конгрес українських націоналістів на виборчому окрузі, що знаходиться в центральній частині міста, “де проживає абсолютна більшість прихильників української націоналістичної ідеології”.

Цікаві й надзвичайно повчальні дрогобицькі метаморфози: міський голова, колишній перший секретар міськкому партії, унаслідок затяжного ускладнення стосунків з політичним бомондом Дрогобича та й депутатським корпусом пропонує посаду свого “гуманітарного” заступника найдостойнішому з “націоналістів”.

Вороги подейкують, що попередня влада, особливо її очільник Микола Гук, абсолютно спрофанувала національну ідею, так що після цього в Дрогобичі жодному націоналістові не вдасться прийти до влади. З’ясовується, що це плітки, і вороги видають бажане за дійсне. Підтвердженням цьому стала тріумфальна перемога п.Метика у виборчій кампанії 2010 року, якому, нехай єдиному “радикальному націоналістові”, пофортунило вибороти депутатський мандат до Дрогобицького міського парламенту за списком того ж таки Конгресу українських націоналістів. Потуги останнього були гідно оцінені й винагороджені аж двома посадами у виконавчій структурі.

Віртуозне реформування виконавчої влади по-дрогобицьки, що йшло в ногу з новітнім часом, невдовзі стало відчутним: перший дзвоник пролунав на першій сесії новообраної міської ради, коли керівництво міста (за активної участі цього “націоналіста-бандерівця”), бачте, “забуло” покласти квіти до пам’ятника С.Бандері.

Побажання представників місцевого духовенства, у тому числі отця Софрона (ЧСВВ) розпочинати роботу кожної сесії міської ради молитвою залишилось також без жодного реагування. І так поступово, але системно під патронатом цього “стовпа і рупора національної ідеї”, що обійняв два стільці у мерії, в гуманітарній царині Дрогобича витворювалась тенденція до згортання процесів духовного й національного відродження, що спочатку проявлялося через ігнорування відзначення пам’ятних подій, ювілеїв, національних свят, традицій і таке інше. На підтвердження сказаного наведемо тільки декілька аргументів:

– 9 березня 2001 р. в Дрогобичі першим заступником міського голови О.Коростельовим і секретарем міської ради Т.Метиком вперше за новітню історію України відбулося мовчазне покладання квітів до пам’ятника Т.Шевченкові замість щорічних велелюдних урочистостей з нагоди вшанування чергової річниці від дня його народження. Чи не вперше за роки Незалежності в цьому святі не брав участі міський голова. А відзначення в травневі дні річниці перепоховання праху національного Пророка в Україні для дрогобицької громади пройшли взагалі непоміченими.
– Зате 9 травня 2011 року О.Радзієвський і Т.Метик урочисто й гордо дефілювали під червоним прапором до Меморіалу жертвам війни, що на вулиці Самбірській, хоча сесія Дрогобицької міської ради ухвалила рішення, відповідно до якого заборонялося під час проведення відповідних заходів використовувати символіку неіснуючої держави СРСР. До речі, міський голова п.Радзієвський зі своїм бойовим секретарем-“націоналістом” міської ради Т.Метиком на тій же сесії голосували-таки за використання згаданого прапора. Усій Україні – і не тільки – стало добре відомо, якою провокацією завершилися аналогічні святкування у Львові.

– Непоміченою для дрогобичан залишилася чергова річниця смерті І.Франка, вшанування якої щороку проводиться в Дрогобичі традиційно біля пам’ятника Каменяреві, що на вулиці Івана Франка.

– Антиукраїнські сили біля військової частини, що на вулиці Трускавецькій, встановили банер із символом колишнього тоталітарного режиму – орденом Леніна та інше. Міська влада якось повз уваги пропустила цю ганебну ворожу акцію, вдаючи, що нічого особливого в місті не трапилося. І тільки під тиском рішучих дій з боку Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини (КРБНДС) цей символ було демонтовано.

– 22 червня 2011 року щоб уникнути повторення львівської провокації антиукраїнських сил, що мали місце 9 травня 2011 року, громадськість міста визначила вшановувати пам’ять невинно закатованих жертв НКВС на вулиці Стрийській. У скорботному заході взяли участь представники духовенства на чолі з владикою Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Юліаном Вороновським, однак ні О.Радзієвський, ні Т.Метик туди не прибули.

– На початку липня 2011 року біля церкви Св.Юра традиційно відбувалось ювілейне віче з нагоди 70-річчя відновлення Української державності 30 червня 1941 року. Присутні на ньому деякі міські чиновники на чолі з Т.Метиком не зуміли подбати, щоб акція відбувалася хоча би під одним державним прапором, чого досі не могло навіть у страшному сні приснитись.

– Під час проведення мистецьких та інших заходів (з нагоди Дня Конституції, Дня Прапора України, Дня Незалежності України) в 2011 році проявилась яскрава тенденція на викорінення з концертних програм національної ідеї. З глибокою стурбованістю констатуємо і відсутність державних прапорів у Дрогобичі під час проведення державних та національних свят.

– 155-та річниця від дня народження Івана Франка, на противагу минулим рокам, залишилася з боку влади непоміченою (27 серпня 2011 року).

– 90-річчя битви під Базаром міська влада теж проігнорувала (а там полягло 359 патріотів, які не перейшли на бік червоних).

– 14 жовтня 2011 року під час відзначення чергової річниці створення УПА, що відбувалося біля пам’ятника С.Бандері, організатори не вважали за потрібне надати декілька хвилин для виступу представникам національно-демократичних сил.

– А ще влада якось забула відзначити 20-ту роковину референдуму з нагоди проголошення Незалежності Української держави.

– КРБНДС Дрогобиччини, що функціонує від 1989 року, позбавили можливості раз на місяць проводити свої засідання в приміщенні ратуші, котра є власністю громади.

– Нинішня міська влада ніяк не знайде можливості допомогти погасити борги Дрогобицькому міськрайонному осередку товариства “Просвіти” – громадській організації, що має неабиякі заслуги, за користування частини приміщення Народного дому. Мабуть, комусь дуже закортіло виселити просвітян десь на задвірки, щоби згодом вигідно розпорядитися цією частиною приміщення.

– Чергові неодноразові звернення громадських організацій щодо доцільності продовження робіт з розкопок останків героїв ОУН-УПА, які закатовані в застінках НКВС, що на вулиці Стрийській, та їх перепоховання на Полі Скорботи наштовхуються на постійне ігнорування і формальні відписки.

– До підготовки та проведення в місті масових заходів – державних заходів, подій державного, національного та місцевого значення – представники громадських організацій, національно-патріотичних сил практично не залучаються, тому вони проводяться, як правило, на низькому рівні або взагалі ігноруються. А що вже говорити про зв’язок влади з громадськістю? Цей перелік можна продовжувати, поширювати і поглиблювати. Нинішня міська влада, напевно, не без вказівки згори, намагається діяти за принципом “нижче трави, тихіше води”.

Думаємо, що викладений нами далеко не повний перелік аргументів дає підстави стверджувати, що в Дрогобичі проявляється не те що слабкість чи бездіяльність виконавчої влади в галузі гуманітарної політики, але здійснюється тотальний наступ антиукраїнських сил на все українське, як це вже мало місце при попередній каденції нині діючого мера та секретаря ради. Тому КРБНДС Дрогобиччини 8 грудня 2011 року прийняла звернення до міського голови, Комітету опору диктатурі, депутатів міської ради та засобів масової інформації “Про відновлення посади заступника міського голови з гуманітарних питань”. Його підтримали з 30 присутніх на засіданні 23 члени КРБНДС Дрогобиччини. До речі, присутня на засіданні радниця міського голови Віра Байса також висловила своє рішуче “за” щодо відновлення згаданої посади.

Варто наголосити, що незалежно від ставлення певної частини влади та громадськості міста до його політиків, Дрогобич наразі інших не народив, а тому негоже владі не прислухатись до них. КРБНДС Дрогобиччини сподівалася на виважену, конструктивну реакцію міської влади щодо свого звернення. Натомість п.Метик на оперативній нараді в ратуші 12 грудня 2011 року з неприхованим цинізмом назвав звернення КРБНДС Дрогобиччини “маразматичним”. Саме так… З глибоко виваженого “гуманітарного” висловлювання міського достойника присутні на нараді мали змогу робити висновки щодо представників КРБНДС Дрогобиччини, які голосували за згадане звернення, мабуть, як також маразматиків. Зі свого боку, міський голова вкотре удостоїв голову КРБНДС Дрогоби-ччини п.М.Ваврина колючою реплікою.

Задля повного з’ясування лексичного значення мовної перлини, яку зронили медоточиві уста фахового маестро-журналіста, що вірою і правдою трудиться на двох гуманітарних посадах виконавчої влади міста Дрогобича, нам довелося звернутися до тлумачного Словника української мови, звідки довідалися наступне про слово “маразм”: стан повного занепаду душевних і фізичних сил, зумовлений старістю або важкою хронічною хворобою; повний занепад, розклад, загнивання. З’ясовується, занепад гуманітарної політики дрогобицької влади, зумовлений насамперед помилковим рішенням сесії міської ради щодо скасування посади профільного заступника міського голови, що, своєю чергою, не могло не призвести до бездіяльності чи, може, й свідомого шкідництва з боку деяких достойників міської влади, не є маразматичним, а ось мотивоване звернення КРБНДС Дрогобиччини з приводу нагальної доцільності її відновлення виявилося “маразматичним”. Літературний герой висловився б: “Не туди б’єш, Іване!”.

Якби ви, міські чиновники, жили не за рахунок міського бюджету, тобто платників податків, то могли б собі “гуляти, як самі знаєте”. Та мова йде про велику міську громаду, яка найняла вас керувати містом і оплачує ваше утримання. Тому будь добра, дорога міська владо, не впадай в амбіції, а керуйся здоровим глуздом. І затям собі: громада – великий чоловік!

(З електронної пошти газети “Тустань”)

Leave a Reply