«Я вже раз вмирав у Німеччині. Вдруге не хочу»…

89-річного Альфреда Шраєра називають «останнім євреєм Дрогобича».

http://www.wz.lviv.ua/image/4628/articles/102345-178x122.jpegШраєр – єдиний представник єврейської громади довоєнного містів під час масових розстрілів “ворогів Третього Рейху”, пройшов через пекло німецьких концтаборів і вижив у “марші смерті”.

Про його життя поляки та австрійці зняли документальні фільми. Нині старенький скрипаль, замість того, щоб писати мемуари, у складі тріо клезмерів гастролює по світу…

З паном Альфредом домовилися зустрітися у його помешканні у Дрогобичі. Зустрів мене приязно – допоміг зняти куртку і запропонував капці. “Прошу зайти до покою”, – провів у вітальню. Переконавшись, що дама сидить, сів навпроти. Колись така поведінка була ознакою елементарної вихованості, а нині – дивує. Не менше, ніж історія його життя…

Народився Альфред Шраєр у Дрогобичі, але до десяти років жив у Ясло (територія сучасної Польщі). Його батько – Бено Шраєр – навчався у Відні, звання доктора здобув у Цюріхському університеті. Влаштувався на роботу на нафтопереробний завод, і не абиким, а шефом-хіміком, тож сім’я не бідувала. Та у 30-х роках почалася світова фінансова криза. Бено Шраєр втратив роботу, і родина вирішила повернутися у Дрогобич.

Альфред з дитинства віртуозно грав на скрипці. Коли йому виповнилося сімнадцять, почав співати у квартеті, який припав до вподоби польському театру мініатюр. Колективу запропонували виступати у літньому театрі у парку навпроти Львівського університету. Війна застала Альфреда у Львові.

Під час нальоту німецьких бомбардувальників разом з колегою-музикантом сховався в одній із брам. У будинок влучила бомба. Хлопці дивом уціліли – кам’яниця завалилася на протилежний бік вулиці. Перелякані студенти винайняли фіру у поляка, та доїхати змогли лише до Миколаєва, де їх затримала поліція. Хлопців побили, підводу відібрали. До Дрогобича вони йшли пішки, навіть не здогадуючись, що на вході до міста їх змусять вбрати принизливі пов’язки із зображенням зірки Давида…

Дрогобицьке гетто складалося з п’яти таборів. Альфреда відправили на примусову роботу у столярню, на тартак у Хирівку. Дивовижно, але хлопець, який, здавалося, до рук брав тільки скрипку, змайструвати міг усе – від табуретки до стола! Не думав, що уроки, які давав йому у школі славетний Бруно Шульц, коли-небудь стануть у пригоді…

Одного дня есесівці оголосили, що всі неповносправні євреї мають з’явитися до синагоги з цінними речами. Людей заштовхали у вантажні машини і повезли у напрямку Самбора. Ніхто не знав куди, поки вантажівки не повернулися – без людей, але з купою одягу. Того дня у Бронецькому лісі розстріляли 320 євреїв. Але навіть у страшному сні не могло приснитися, що їхню долю розділять 11 тисяч дрогобицьких євреїв. У тому лісі убили маму Альфреда, його дідуся та тітку. Батька, дядька і бабусю разом з п’ятьма тисячами інших євреїв вивезли у Белжець, де вони загинули у газових камерах.

До Бронецького лісу людей возили партіями, кожні три дні. Тримали їх у КПЗ, у будівлі міського суду. Альфред також розділив би участь невинно убієнних, та його врятував… есесівець. Крім Шраєра, відібрав ще п’ятьох хлопців для роботи на керамзаводі. Той табір не довго проіснував – Альфред знову опинився у камері. Коменданти відібрали 120 молодих здорових чоловіків. До когорти “обраних” потрапив і Альфред. Тих, що не пройшли відбору, повезли до Бронеці… Так Альфред Шраєр опинився у таборі на вулиці Данила Галицького. Полонені працювали на нафтопереробному заводі – Гітлер без пального не міг воювати…

Коли фронт за лінією Тернопіль-Заліщики переламали, їх та працівників з Борислава (загалом близько двох тис. осіб) повантажили у вагони. Альфред опинився у концентраційному таборі у Плашові, неподалік Кракова. Але лінія фронту знову зсунулася. Чоловіка перевезли у Грос-Розен, а звідти — до Бухенвальду. По дванадцять годин на день вантажив фаустпатрони. Опух з голоду…

У квітні 1945 року американська артилерія впритул наблизилася до концентраційного табору. Із заходу наступали альянти, зі сходу — “совіти”. Кордони нацистської Німеччини невпинно звужувалися. Полонених вбрали у пальта, розмальовані червоними хрестами, видали по півбуханця хліба і по куску маргарину (щоб голодного бунту не зчинили) і повели колоною. Йшли без жодної мети, вдень і вночі. Ночували просто неба. До ранку доживали не всі, тому й назвали історики цей похід “маршем смерті”.

На четверту добу Альфред вже ледь підводився. Так опинився у “хвості” колони, де марширували німецькі в’язні, які не вгодили фюреру. Німець, колишній банкір, пошкодував хлопця, бо ніяк не міг викинути з голови його душевні “колискові”, які той наспівував уночі в бараку. Попросив фольксштурмана, аби скинув виснаженого Альфреда у канаву: “Хіба не знаєш, що це – відомий оперний співак?”. Альфред не знав ні імені, ні прізвища свого рятівника. У таборах люди не мали імен. Тільки номери. 56601 – з таким номером на робі Альфред пройшов через усі жахіття Бухенвальду.

Пішки дістався табору у Резенбурзі. Їжі там не знайшов. Разом з невеликою групою в’язнів рушив до Фрайберга. На окраїні міста розташовувався невеликий табір – на 6-7 бараків, де працювали єврейські жінки – робили запчастини для Arado, маленьких німецьких літаків. Табір стояв пусткою, та на кухні ще залишилися харчі. Вперше за останні кілька днів Альфреду вдалося поїсти. Там група й заночувала. Наступного дня бельгійці, італійці, французи пішли далі на схід, а Альфред з радянським військовополоненим залишився. На кухні знайшли стару бульбу і банку, з дна якої зішкребли залишки мармеладу. Пообідали і рушили дорогою на Дрезден. Ідуть, а назустріч їм – радянські танки. Було це 7 травня о 7-й годині ранку. Наступного дня Альфреду виповнилося 23 роки.

До кінця 1945 року хлопець залишався у Німеччині. Працював в універмазі, підучив мову. Та у 1946 році повернувся в Дрогобич, знаючи, що його ніхто там не чекає. Міг поїхати до Аргентини, до своєї тітки, яка разом з чоловіком емігрувала у 1937 році до Буенос-Айреса. Але точної адреси не мав – мусив звертатися у берлінський Червоний Хрест по допомогу. Та коли побачив знайомі бараки (а прожити там мав два-три місяці), вирішив, що з нього досить…

Перед від’їздом до рідного міста опинився у перехідному таборі у Гродно, де разом з іншими колишніми в’язнями організував свій оркестр. Виступав у ресторані – розраховувалися вечерею.

У Дрогобичі вступив у музичне училище. Познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою – випускницею юрфаку Харківського університету. У 1949 році пара побралася. У них народилася донечка Ліліана. А через рік — син Ігор. Альфред перевівся у Львівську консерваторію, та сам попросив, щоб його відрахували – важко було їздити на сесії і вчитися ночами. “Ускочив” на останній курс музучилища, на вечірнє відділення. Так і залишився там на довгі 42 роки. Коли вийшов на пенсію, організував тріо клезмерів (жартома називає його “несвятою трійцею”). Чоловік дивується, як йому вдалося зберегти голос: “У моєму віці вже не розмовляють, а я – досі співаю!”.

Нині пан Альфред живе сам. Діти емігрували до Німеччини, дружина – померла. Дочка довго ображалася на батька. Та той залишався непохитним: “Я вже помирав у Німеччині. Вдруге не хочу. Зрештою, що буду там робити? У Дрогобичі я – Шраєр. До мене екскурсії возять – з Австрії, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Швеції. А у Німеччині буду “ще одним євреєм”.

Велике кохання великого Шульца

Про Бруно Шульца (на фото) чоловік може розповідати годинами. Каже, то неправда, що мав нетрадиційну орієнтацію. Але мазохістом був – зображав себе покірним рабом жінок. Його великим коханням була Юзефіна Шелінська — вчителька молодших класів, класний опікун Альфреда Шраєра. Познайомилися вони у 1933 році. Обоє походили з полонізованих єврейських родин. Обоє захоплювалися живописом і літературою. Однак пара не склалася. Юзефіна мусила переїхати до Варшави. Шульц відмовлявся покидати рідне місто — не міг творити поза Дрогобичем, та й мусив опікуватися хворою сестрою і її неповнолітніми дітьми. Пара розірвала заручини. Після пережитого Шульц довго не міг узятися за перо, а Юзефіна намагалася звести порахунки з життям. Бруно Шульц загинув від рук гестапівця 1942 року. Юзефіна дожила до глибокої старості. Видавці пропонували їй шалені гроші за листи Шульца, але таємницю їхньої love story жінка забрала з собою…

На фото: Альфред Шраєр уцілів під час масових розстрілів “ворогів Третього Рейху”, пройшов через пекло німецьких концтаборів і вижив у “марші смерті”. Каже, прожив життя за трьох.

Джерело: Високий Замок

  1. Володимир БорковВолодимир Борков01-28-2012

    Альфред Бенович – не просто видатний дрогобичанин. Це жива легенда дрогобицьокого музичного училища. Важко назвати кількість випускників цього славного музичного закладу України, які з честю могли б назвати себе учнями Альфереда Беновича. Я теж був студентом незабутнього Альфреда Беновича і, незважаючи на те, що ми не бачилися більше 25 років, хочу побажати моєму викладачеві Альфреду Беновичу Шраєру здоров’я та життєвого оптимізму, яким він завжди запалював нас – своїх учнівє
    Володимир Борков.

Leave a Reply