Дрогобицький філософ пропонує будувати Україну без національної ідеї

В українському суспільстві певний резонанс викликало звернення так званої групи “Першого грудня”. До неї увійшли представники трьох церков – Української православної Київського патріархату, Української греко-католицької та Української православної Московського патріархату, а також група інтелектуалів, кого звикло називають “моральними авторитетами”.

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

Один з учасників групи, Мирослав Маринович, мав зустріч з дрогобичанами минулої неділі, 29 січня. У читальній залі бібліотеки імені Чорновола зібралося чоловік сімдесят, які прийшли послухати дрогобицького філософа. Відчувалося, що вони далекі від теми розмови, а більшість, мабуть, і взагалі не була знайома зі зверненням та статтею Мирослава Мариновича, опублікованій з цього приводу на “Українській правді”. Тому й виходило, що кожний говорив своє.
З іншого боку, як на мене, дрогобицький філософ у властивій йому інтелігентній манері добряче позбиткувався над тими, кого вважають буцімто місцевою елітою, фактично звинувативши її у всіх смертних гріхах. Своєрідний підсумок того, що сказав Мирослав Маринович, зробив Жириновський місцевого масштабу – пан Любомир Сікора. За його словами, публіка, що зібралася тут, заслуговує смертної кари за те, що діється в Дрогобичі. Громадський діяч Святослав Сурма був більш делікатним, сказавши, що в нинішній ситуації винна і дрогобицька так звана еліта, а то ми все звикли кивати на Київ. Втім, для тих, кого мали на увазі Сікора та Сурма, Маринович не страшний, більшість з них ходить у його приятелях і хизується цим.

Але повернімося до теми розмови. Як знають читачі “Тустані”, першого грудня зібралися представники церков і українські інтелектуали. Формально – з нагоди двадцятої річниці референдуму, на якому український народ підтвердив проголошення незалежності України. Фактично ж була зроблена незграбна, як на мене, спроба започаткувати новий Громадянський Рух на кшталт колишнього Народного Руху, який наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття об’єднав значну частину населення України. Нинішня спроба справді була незграбною, бо не знайшла широкого відгуку в суспільстві. Люди більше цікавляться такими ж незграбними спробами опозиції об’єднатися, а заклик до моральності, на жаль, нині не стоїть на порядку денному.

Що ж хотіли донести до людей церковники та інтелектуали?

У зверненні наголошено, що “лише у вільному діалозі нам може відкритися живе мислення, яке спонукатиме кожного до особистої відповідальності за ближнього, за свою громаду та свою країну”. Церкви закликають не шукати причин у поверхневих обставинах, адже “головна причина негараздів ховається у нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство”.

Тож у спільному зверненні Церкви звернулися до українського народу: “Ми закликаємо всіх людей доброї волі, незалежно від релігійної, національної, політичної приналежності, розкрити духовний потенціал, даний Богом нашому народу, та утвердити в суспільстві принципи любові, справедливості й взаємодопомоги. Єднання суспільства навколо цих духовних ідеалів, громадська самоорганізація та взаємна підтримка – найкращий захист в умовах політичних та економічних криз”.

“Особливо ж ми звертаємо свій заклик до тих, хто має авторитет і повагу людей, мудрість та життєвий досвід: об’єднаймо свої зусилля для служіння українському народу! Разом ми зможемо сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя”, – підкреслено у зверненні.

За підсумками зустрічі учасники вирішили залучати до діалогу, здатного забезпечити оновлення суспільних відносин, представників національної інтелігенції та широке коло людей доброї волі. Тому вони запланували спільно розробити і представити всій Україні на початку 2012 року пріоритети суспільного розвитку, а також принципи соціальної взаємодії в їх реалізації.

“МАЄ БУТИ ДУХОВНА НАСТАНОВА В ТИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЙДУТЬ ДО ВЛАДИ”

Дотичну до цього звернення, але окрему точку зору висловив Мирослав Маринович у статті, опублікованій 13 грудня. Уважний читач сам знайде її в Інтернеті на сайті “Української правди”. Ми ж зосередимося на тезах дрогобицького філософа, виголошених у бібліотеці імені Чорновола.

Мирослав Маринович відразу зауважив, що не буде балотуватися до Верховної Ради України. На його думку, ми найбільше пам’ятаємо перший депутатський корпус, романтиків від демократії. Демократія ніби розвивається, але стає все гірше. “Ми здеградували – замість того, щоби навчитись демократії”, – підкреслив він.

Дехто каже, що, мовляв, обирали не тих. Частка істини в тому, що ми помилились, є. Але головне, що не робимо з цього висновків. І на цих виборах поведемось, як індіанці, що продавали свої землі за безцінь – за яскраві цяцянки.
Перші депутати були правильними, але потім одні скорумпувались (слухали дрогобицькі корупціонери Мариновича, оком не змигнувши!), а інші згасли.

В’ячеслав Чорновіл говорив тоді про те, про що й нині ніхто не згадує. Він закликав змінити радянську систему управління, бо вона неефективна. Від себе додам, що Чорновіл робив лише заклики, але мало що зробив у цій царині, та й не міг зробити, бо важко було побороти Систему, а тому фактично залишився на соціалістичній точці зору щодо влади. Мирослав Маринович сказав, що треба радикально змінювати владу, як це свого часу зробили поляки.

Торкнувся дрогобицький філософ і питання автономії університетів. Свого часу Ющенко не затвердив проект щодо цього, бо йому шепнули, що він як президент втратить контроль над вищими навчальними закладами. “І де тепер університети? – запитав Мирослав Маринович. – В кишені міністра освіти! Мали владу, а систему не зламали”. До речі, саме Мирослав Маринович наступного дня після призначення Дмитра Табачника міністром освіти висловив свій протест проти цього, але коли він і його друзі почали телефонувати ректорам університетів, аби ті підтримали цю позицію, наштовхнулися на глуху стіну. Згодом присутній на зустрічі депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний висловив сумнів, що викладачі місцевого університету висловлять протест, якщо ректором призначать когось із “донецьких”. Професори скромно промовчали.

Мирослав Маринович вважає, що потрібні українські Бальцеровичі. Вони знають, що згорають, проводячи реформи, люди будуть проти них, але реформатор обов’язково має зробити свою справу. “Має бути духовна настанова в тих людей, які йдуть до влади”, – наголосив Мирослав Маринович. Він за політтехнології, але вони годяться для нормальної демократії.

ЕФЕКТ МОЙСЕЯ

Відтак Мирослав Маринович перейшов, власне, до теми розмови і до викладення своєї позиції щодо відображеного у відозві та статті.

Ми все киваємо на сусідів, роблячи їх винними у наших негараздах. Але де ми є? Внутрішній ворог – ми самі. Нам бракує єдності.

Людина – духовна істота. Ми не можемо побачити духу, як радіацію. Ми маємо духовний Чорнобиль. Дух хворий. Нам треба зробити щось із собою.

Маємо західні парламентські технології, але відсутній матеріал для їхнього втілення в життя.
Необхідне єднання навколо духовних ідеалів. Аморальна більшість вважає, що жити чесним життям не можна.
Ми кажемо, що віримо в Бога, ходимо до церкви, але чи самі живемо за цими принципами?
Відсуньте зло на сантиметр, хай буде зона чистоти навколо вас.

Взаємна підтримка, солідарність дуже слабкі. На Майдані під час Помаранчевої революції була розкіш солідарності. Але це на злеті, а в нормальному стані – ні.

Мирослав Маринович, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, спостеріг цікаву закономірність, коли індивідуалісти стають колективістами. Одного пригнічують, а інші його захищають. У нас навпаки.
“Солідарність з’являється тоді, коли ви любите ближнього свого”, – наголосив Мирослав Маринович. Любимо Бога на іконі, але не людей навколо себе.

Не зовсім багато слів було сказано про Віктора Януковича, але запам’яталася фраза, що загроза президента – в ньому самому.

Зупинився Мирослав Маринович і на так званому ефекті Мойсея. Землі обіцяної не було б, якби не трапилась гора Синай, на якій Мойсей дістав скрижалі й сказав людям, що вони мають жити за цими законами. Без духовності ми нічого не можемо зробити.

Постала ідея круглого столу. Всі хочуть змін. Але їх треба довести через жертву. Самопосвята зникає. Бог послав Сина на жертву. Механізм жертви важливий. Всі говоримо правду, але приверне увагу той, хто пожертвував. Жанна д’Арк почула голос від Бога: “Іди!”. Вона пішла на жертву.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ РУХ ПІД ЕГІДОЮ МОРАЛЬНО-ГО АВТОРИТЕТА?

Оце, власне, і все. Стільки ж часу, скільки виступав дрогобицький філософ, було витрачено на пустопорожні балачки. Ведучий Омелян Вишневський здебільшого надавав слово тим, хто далекий від сказаного Мирославом Мариновичем, а за своєю суттю є антиподом дрогобицького філософа. Запитання, як на мене, теж були беззмістовними й не стосувалися суті викладеного. Кожен хотів почути себе і, головне, показати себе.

Дійшло й до того, що місцевий політичний діяч Василь Дзвінка назвав Мирослава Мариновича моральним авторитетом, а той і не дуже пручався, хоча скромно міг би й заперечити. Такі, як Дзвінка, готові хоч сьогодні влитися в Громадянський Рух під егідою Мариновича, бо їхні партії збанкрутували, а поводирі нервово шукають лазівок, аби знову стати народними депутатами України.

Позиція Мирослава Мариновича зрозуміла й заслуговує на повагу, хоча всі розуміють, що в нинішній час вона є утопічною. Це все нагадує толстовське “непротивление злу насилием” чи принципи Джавахарлала Неру чи Махатмі Ганді. Безперечно, у своїх вчинках ми повинні спиратися на Біблію, але ж, мабуть, недаремно апостола Петра зображують з мечем. Як писала російська поетеса Вєра Інбер, “добро должно быть с кулаками”.

І вже абсолютно з чим не можна погодитися, так це з відсутністю в Мирослава Мариновича і його побратимів з групи “Першого грудня” української національної ідеї. Космополітичний захист прав людини, чому Мирослав Маринович навчився у брежнєвських концтаборах і “Міжнародній Амністії”, не дає в сучасних реаліях бажаного результату, бо немає національної складової. Слід зауважити, що люди хочуть покарати зло вже в цьому житті, а не в потойбіччі. Звичайно, завжди існуватиме протиріччя між філософським і революційним, в тому числі й при розв’язанні конкретних проблем, але давно пора прозріти й зрозуміти, що лише Українська Революція, про яку писав Степан Бандера, здатна привести Україну до цивілізованого життя.

А загалом Мирослав Маринович, мабуть, виступав не в тій аудиторії. Студенти, молодь загалом швидше б сприйняли його філософську концепцію. Можливо, не погодились би, але все вартісне всотали б неодмінно.

Анатолій ВЛАСЮК

  1. місцевиймісцевий10-10-2012

    Маринович входить у редакцію сіоністичного ТВІ, яке займається пропагандою капітельманів, тому не має морального права навіть рота відкривати у таких справах.

Leave a Reply