Дискусійний клуб: гарячі пристрасті посеред морозу

Минулого четверга, другого лютого, в Дрогобичі народився Дискусійний клуб Газети “Тустань” і Товариства “Юрій Дрогобич”.


Перше засідання відбулося на Коновальця, 7 в офісі Української партії. Були побоювання, що через мороз, який підсилився саме цього дня, на зустріч не прийде достатня кількість запрошених. Проте прийшли майже всі – депутати різних рівнів, представники громадських організацій, відомі дрогобичани та трускавчани, журналісти з регіональних засобів масової інформації.

Не було лише представників влади. Можна говорити про їхню зайнятість роботою, чи ігнорування з їхнього боку, чи просто про слабкість “слуг народу”, які “сильними” є лише в своїх кабінетах, коли треба вирішити конкретне меркантильне питання.

У ДРОГОБИЦЬКІЙ МІСЬКІЙ РАДІ ОПОЗИЦІЇ НЕМА

Для обговорення була запропонована тема “Сильна влада – сильна опозиція – сильна громада”. Моя стаття на цю тему була опублікована в минулому номері “Тустані”, тому зупинюсь на окремих тезах. Ця тріада – сильна влада-сильна опозиція-сильна громада – є взаємозв’язаною і не може існувати одна без одної. На жаль, у нас нема сильної влади, бо відсутні сильна опозиція і сильна громада. І навпаки: слабкі громада і опозиція дозволяють існування слабкої влади.
Забігаючи наперед, скажу, що в ході дискусії учасники прийшли до висновку, що цю піраміду слід поставити з голови на ноги і говорити про сильну громаду – сильну опозицію – сильну владу. Саме громада має стати основою розвитку громадянського суспільства в Україні й диктувати свої умови опозиції та владі. Нині ж домінує влада, підминаючи під себе опозицію та відверто нехтуючи запитами, які йдуть від громади.

Особисто для мене стало несподіванкою, коли присутні на дискусії депутати, яких я вважав опозиційними, сказали, що в Дрогобицькій міській раді опозиції нема.

За словами Петра Суди, який представляє партію Віталія Кличка “УДАР”, є більшість і меншість. На його думку, влада повинна бути поміркованою і говорити правду. Натомість Олексій Радзієвський на п’ятому каналі нещодавно заявив, що його обрала більшість дрогобичан, хоча це не відповідає дійсності. Петро Суда стверджував, що якщо рішення міського голови чи більшості депутатів іде на користь громади, то й меншість голосуватиме за це. А ось у питаннях приватизації, наприклад, меншість фактично виступила в ролі опозиції до мера і депутатської більшості, тим більше, що було порушення закону під час проведення сесії. Петро Суда напівжартома-напівсерйозно сказав, що коли він був при владі (а за Миколи Гука він обіймав посаду першого заступника міського голови), то була “повна демократія і не було опозиції”. Дійсно, мабуть так простіше розв’язувати всі проблеми. Він вважає, що в Дрогобичі ще нема опозиції. “Те, що ми створили Комітет опору диктатурі, – це ще не є опозиція”, – підкреслив Петро Суда. Та й у державі, переконаний він, нема опозиції, все на рівні балачок. Якщо в Дрогобичі буде створена така опозиція, то, мабуть, на круглий стіл прийде і влада, й разом будуть зроблені відповідні напрацювання. Опозиція має давати пропозиції громаді Дрогобича. “Яка може бути опозиція “Свободи” до обласної ради, якщо головою є представник цієї партії?” – задав він риторичне питання.
Депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний як представник “Свободи” уточнив, що його політична сила є в опозиції до облдержадміністрації, міської та районної влад. І тут же сказав, що “Свобода” не є в опозиції до Олексія Радзієвського чи Михайла Сендака, а до влади в цілому. Він вважає, що дрогобицька влада є сильною, бо “підім’яла під себе депутатів”. Втім, він погодився з моєю реплікою, що сила влади має виявлятися не в цьому, бо це радше свідчить про її слабкість. “Не можна бути напів-вагітним, – підкреслив Михайло Задорожний, – треба визначитися, де ви: чи в опозиції, чи при владі”. За його словами, фракція “Свободи” голосує одностайно. Також Михайло Задорожний зауважив, що на засіданнях Комітету опору диктатурі приймаються одні рішення, а депутати від відповідних партій голосують на сесіях зовсім по-іншому. Мабуть, слід оприлюднювати ці рішення і прізвища депутатів.

Натомість Сергій Гориславський як голова Дрогобицької міської організації Партії регіонів зауважив, що він голосує за позитивні рішення міської влади. “Якщо ж вони не йдуть на користь громаді – я проти”, – підкреслив він. За його словами, він робить усе можливе, аби загальмувати негативні процеси в місті. Сергій Гориславський запропонував обговорити питання приватизації в Дрогобичі, що й заплановано на одному з наступних засідань дискусійного клубу.
Богдан Іванців, керівник фракції “Нашої України” в Дрогобицькій міській раді, зауважив, що той, хто підтримує дії влади, той і є в більшості. Він нагадав, що коли Олексій Радзієвський став міським головою, то запрошував до себе депутатів, які підписували відповідний документ: чи ти будеш у більшості, чи в меншості. “Мене, Михайла Ваврина, ще декількох депутатів не запрошували, – сказав Богдан Іванців. – Нині я не підтримую рішень міського голови і більшості депутатського корпусу”. Громада, на його думку, лише через опозицію може втілювати в життя свої ідеї. Нині багато депутатів є керівниками відповідних підрозділів, розпорядниками коштів. Ми критикуємо ЖЕКи, а одного з його керівників обирають начальником ЖЕО. Всі комунальники при владі, керівники освіти, медицини. Як вони можуть голосувати, якщо вони залежні від міського голови? На його думку, всі в Дрогобичі обливають один одного брудом, а найбільша проблема полягає в громаді. Якби громада була сильною, чи змогла би вона обрати своїми міськими головами Миколу Гука та Олексія Радзієвського? В цьому також винні ми всі – політики й громадські організації. Нам треба сьогодні змінювати суспільну думку. Дрогобич формувався як обласний центр, а що сьогодні маємо? Треба відмовлятися від ненависті, брехні.

Відомий у Дрогобичі й далеко за його межами Хосе Турчик сказав, що в місті відбуваються дивовижні метаморфози. “Я був близький до всіх влад, які були в Дрогобичі, – наголосив він. – І основним завжди була боротьба за власні інтереси, а також абсолютна, тотальна недовіра до всіх”. Свого часу “Солідарність”, яка прийшла до влади в Польщі, вивішувала рішення на спеціальних стендах. А в Україні цього нема. “Я пропонував кандидатам у мери включити в свої програми зобов’язання про інформування населення щодо проектів і прийнятих рішень, – сказав він. – Але жоден не зробив цього, навіть про те говорити не хотів”. Іде мова про власні інтереси, які завжди має не лише влада, а й опозиція. На сайті Самбірської міської ради є проекти рішень, самі рішення сесій і виконкомів. Це означає, що влада сама відкрила доступ до інформації громаді й опозиції. “Я як громадянин Дрогобича хочу знати, що обговорюється, що кому дається”, – підкреслив він.

Сергій Розора, який був депутатом Дрогобицької міської ради попереднього скликання, але добровільно здав свій мандат, зазначив, що політики як такої нема, є лише боротьба інтересів. “Я не хотів брати участі в дерибанах, тому й пішов”, – підкреслив він. На його думку, опозиція відсутня, бо кожний думає, що завтра буде вирішуватися його питання, а тому не висовується. Це називається політичною проституцією. На його думку, громадські організації є слабкими, бо вони здебільшого складаються з трьох чоловік. Як вони будуть тиснути на владу чи опозицію? Він запропонував присутнім більше приділяти уваги молодіжним рухам, “Пласту”, “Просвіті”, а не нарікати на те, що молодь нічого не хоче робити, а потім сказав: “Старики” своїми справами показали, що, отримавши в подарунок незалежність України двадцять років тому, крім розмов і дерибану, нічим не займаються, тому і молоді не має з кого брати приклад”. За його словами, “країну розвалили не діти, а дорослі”. Він також вважає, що “якщо москвичів зіпсувало квартирне питання, то наших депутатів – земельне”. Сергій Розора заінтригував присутніх, сказавши, що спостерігає із Трускавця, як Дрогобич перетворюється в “болото”, але знає вихід із ситуації. Коли ж я на правах ведучого дискусійного клубу запропонував йому вказати цей вихід, він відповів: “Нема кому підказувати, бо не бачу конструктивної опозиції”.

Керівник фракції “Фронту змін” у Дрогобицькій районній раді Іван Матковський сказав, що офіційно опозиція є у Верховній Раді України. На місцевому рівні опозиції не може бути, бо абсурдною виглядає опозиція до виконавчих структур. Можна говорити про опозицію на ідеологічному рівні, бо кожна партія має своє бачення проблем. А щоб на місцевому рівні обрати міського голову, треба вносити зміни до чинного законодавства, аби за мера проголосувало 50 відсотків виборців плюс один голос.

Від себе додамо, що доцільно було би вибори міських голів проводити у два тури, якщо в першому турі жоден претендент не набрав більше 50 відсотків голосів.

До речі, Олексій Радзієвський обраний не двома третинами голосів дрогобичан, як це він заявляв на “П’ятому каналі», за нього проголосувало біля 17 відсотків (12 тисяч 100 голосів), отже він обраний меншістю, і про це потрібно говорити.
Роман Курчик, який представляє Народний Рух України, звернув увагу присутніх на те, що в класичному розумінні влади й опозиції в міській раді нема. За попереднього голови була сформована більшість, її задекларували, підписали угоду. Нині є документ під назвою “Угода про співпрацю між депутатами в міській раді”. Роман Курчик підписав цю угоду, бо хотів внести до неї зміни, адже планувалося спочатку зробити більшість у міській раді. “Ми переконали Олексія Радзієвського цього не робити”, – сказав він. На думку Романа Курчика, дрогобицька влада, може, й сильна, але сильна не в своїй демократії. Міський голова вважає, що має більшість у депутатському корпусі, а депутати йому підіграють, відповідно голосуючи. Після останньої сесії міської ради, яка відзначалася кричущою недемократичністю, Роман Курчик вагається, чи може вже належати до більшості. “Якщо якесь рішення міського голови служить громаді, то я голосую за це, якщо ж не відповідає принципам моралі, – я проти”, – наголосив Роман Курчик.

Керівник громадської організації “Народний фронт Дрогобиччини” Олег Гайдук заявив, що громада є сильною тоді, коли є громадянське суспільство. На останніх виборах громадські організації були усунені від участі у виборах, що інакше як згвалтуванням Конституції не назвеш. У такій ситуації громада й громадські організації нині в опозиції як до влади, так і до тієї опозиції, яка себе такою вважає. Фактично громада усунена від влади.

ІНФОРМОВАНІСТЬ ГРОМАДИ ПОРОДЖУЄ ПРОЗОРІСТЬ ВЛАДИ

Олександр Магльона і Хосе Турчик

Під час дискусії з вуст декількох виступаючих пролунала думка про те, що в Дрогобичі не в повній мірі виконується Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Й справді, досить зайти на офіційний сайт Дрогобицької міської ради, щоби переконатися в цьому. Дуже важко добитися, аби прочитати рішення, прийняті на сесіях вже цієї влади, а про проекти рішень, які приймаються на сесіях чи виконкомах, годі й говорити.

Пролунала пропозиція щодо модернізації сайту міської ради, зробивши його простішим і зрозумілішим у роботі і пошуку інформації, взявши за приклад сайт Львівської обласної ради (www.oblrada.lviv.ua).

Святослав Грабовський, який, власне, і робив цей сайт, а зараз працює помічником одного з депутатів обласної ради, підняв питання про персоніфіковані голосування в міських і сільських радах та внесення необхідних змін у регламенти рад, оскільки колективні голосування призводять до того, що відсутня персональна відповідальність за прийняті рішення, а маючи дані про персональні голосування, можна буде на їх основі формувати історії голосувань по кожному депутатові, а потім на основі цих даних приймати рішення про те, чи підтримувати його на наступну каденцію, чи заносити у чорний список як ще одного “дерибанщика”.

Відповідаючи на моє запитання, Святослав Грабовський зазначив, що не має бажання йти в депутати, аби не замаститися в цьому “болоті”, бо в нас ще не створене громадянське суспільство. Влада повинна розуміти, що її сила, власне, не в силі, а в тому, щоби служити народу. Адже ми платимо гроші можновладцям з нашої кишені, з наших податків.

Петро Суда сказав, що у дрогобицькій міській раді декілька разів ставили питання про поіменне голосування. Тоді було видно, хто і як голосував. Але це були лише окремі голосування.

Керівник Асоціації “Нові Горизонти” Олександр Магльона, розповідаючи про роботу своєї організації та газети з такою ж назвою, навів конкретні приклади непрозорості влади та непоінформованості громади з цього приводу. В міській раді вже рік лежить проект про поінформованість громади з боку влади, але… Є також проект про місцеві ініціативи, але влада не реагує. Влада порушує процедуру прийняття певних рішень, і Олександр Магльона має намір звернутися з цього приводу до прокурора. Він запропонував, щоби на подальших засіданнях дискусійного клубу обговорювалася лише одна тема, а наприкінці дискусії слід знаходити одну проблему, яка існує, а ми хочемо розробити фахові рекомендації, щоби її розв’язати.

Володимир Кондзьолка, який очолює Товариство “Юрій Дрогобич”, говорив про те, що інформованість громади призведе до прозорості в діях влади. За його словами, якщо людина зайде в Інтернет, побачить всю необхідну інформацію, це дасть змогу предметно говорити про дії влади. А що такої предметної розмови нема, то видно хоча би на прикладі того, як дрогобицька міська рада прийняла програму соціально-економічного розвитку на 2012 рік. Володимира Кондзьолку попросили проаналізувати цю програму й доповісти про неї на засіданні Комітету опору диктатурі. Але за що проголосували депутати? За що чиновники отримують вдвічі більшу зарплату, ніж це передбачено міністерством фінансів? Скажімо, в одному абзаці цього документу сказано про ріст на 6,5 відсотків, а вже в наступному – про спад на 16 відсотків. “Складається враження, – сказав виступаючий, – що взяли програму навіть не минулого року, а 2000-го, вставили абзаци, і ніхто не вичитав, що один абзац суперечить іншому. Я біліберду аналізувати не вмію!”. За його словами, цей документ став законом розвитку міста. Тому Дрогобич й приречений на занепад. Він переконаний, що депутати приходять на чотири роки, аби розв’язати свої проблеми, а далі їх нічого не цікавить. “Щоб жабі оцінити болото, треба на горбок вилізти”, – констатував Володимир Кондзьолка. Він навів слова Євгена Сверстюка про те, що насправді політика – це благородна, а не брудна справа. Політиків пам’ятають сотні років. А хто згадає нинішніх депутатів, які вирішують свої меркантильні справи?

Присутні запропонували звернутися до влади, аби та забезпечила прозорість своїх дій і надавала громаді необхідну інформацію. Але чи влада не знає, що треба виконувати чинне законодавство? Керівник Кординаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло Ваврин звертався з цього приводу до прокуратури, але фактично отримав відписку, і все залишилося на своїх місцях. На його думку, сильною може бути лише та влада, яка хоче бути такою. В Дрогобичі нема сильної влади. Влада лише маскується під сильну і все робить для того, щоби ми не розібрали її суть. Влада фактично купує депутатів. Чого вартує остання сесія, коли депутатам роздали земельні ділянки, оформлені на інші прізвища. Треба просто дослідити, хто за ким стоїть, і таких депутатів виводити на чисту воду. Говорив Михайло Ваврин і про безвідповідальність міської влади. Так, перший заступник міського голови Олександр Коростельов на одній із нарад сказав про скорочення на нафтопереробному заводі 340 людей, а за деякий час – “лише” про 150. Або написали, що Олексій Радзієвський зустрівся з міністром Яцубою, а насправді такого міністерства вже давно нема, та й Яцуба працює представником президента в Криму. “Кожна наша подібна зустріч – це крок до публічності, – наголосив Михайло Ваврин, – а непорядні можновладці змушені виходити з тіні”.

Голова Асоціації фермерів Дрогобиччини, заступник голови Громадської ради при райдержадміністрації Ярослав Янишин наголосив на тому, що метою створення громадської організації є захист прав громади. Якщо громадська організація не створена державною структурою, то вона відразу стає в опозицію до влади. Важелі впливу громадської організації на сьогоднішній день дуже великі. Треба робити громадські експертизи, чого дуже побоюється влада. На його думку, владу можна зробити прозорою – але в залежності від того, хто цього хоче. Він розповів про газету “Голос громади”, яка виходить у селі Гаї Верхні. Тут публікують розпорядження сільського голови, рішення сесій сільської ради, виконавчого комітету. Те, що ніяк не може зробити Дрогобицька міська рада щодо безумовного виконання Закону України “Про доступ до публічної інформації”, зробили в Гаях Верхніх, причому з ініціативи війта Володимира Ханаса. Очевидно, й Олексій Радзієвський міг би зважитися на прозорість влади, але це з різних причин йому невигідно. В газеті є також рубрики “Життя громади” та “Правовий всеобуч”, а також розпорядження голови Дрогобицької райдержадміністрації, що стосуються села.

“ВІДХОДИ НАЦІЇ ТРЕБА СУДИТИ!”

Любомир Сікора, який під час зустрічі намагався представити себе радше як керівник Товариства “Бойківщина”, а не депутат Дрогобицької районної ради від Фронту змін Арсенія Яценюка, зазначив, що трагедія наша полягає в тому, що не маємо елітарного прошарку, інтелектуалів, які би вели за собою народ. Тому народ, чи то пак громада, й довіряється тим, хто є, й сліпо за ними йде, бо наш народ мобілізований і швидко відгукується на заклики й гасла.

За його словами, у нас нема партій, вони не мають ідеологій, не знають, чого хочуть. І в цьому теж трагедія народу, який не має поводирів.

Любомир Сікора пояснив, чому він став депутатом районної ради. “Я хочу створити районну газету, – сказав він, – перейменувати села, дещо зробити в геральдиці (за його словами, він друга людина після Андрія Гречила в Геральдичному клубі України), створити наукову бібліотеку. “А що хочете створити ви?”, – накинувся він на присутніх, звинувативши їх у пустопорожніх розмовах. Мабуть, ті, хто добре знає Любомира Миколайовича, вже звикли до його епатажних речей, а він продовжує набирати обертів, аж поки хтось його не зупинить. Своєрідним “гальмом” на зустрічі виступив керівник Дрогобицької організації Української партії Олег Косик, назвавши його расовим (з наголосом на “о”) демагогом. Слід з повагою ставитись один до одного, наголосив пан Косик, бо ми займаємось критиканством і не відповідаємо за свої слова, а саме з цього починається наша культура. Оскільки все відбувалося в дружній атмосфері, то й не було помічено особливої образи з боку обидвох сторін.

Як відомо, Любомир Сікора очолює в районній раді комісію з культури. Туди, за його словами, записалося лише троє чоловік – і всі з “Фронту змін”. Натомість 56 депутатів записалося в земельну комісію – землю ділити. “Це шакальня, шмельц, відходи нації, яких треба судити, бо вони прийшли збагатитись!”, – як завжди емоційно вигукував Любомир Сікора, якого вже охрестили місцевим Жириновським. Втім, порівняно із зустріччю з Мирославом Мариновичем, коли він пропонував розстріляти так звану дрогобицьку еліту, на дискусійному клубі він був толерантнішим. Проте попередив автора цих рядків, що не вітатиметься зі мною, якщо я не опублікую списку “дванадцяти апостолів, які розвалили Дрогобич”. Звісно, я здогадуюсь, кого мав на увазі Любомир Миколайович, але навряд чи публікація цього списку дозволить цим людям змінитись, а громаді прозріти: Боже, невже ці “апостоли” були нашими провідниками впродовж двадцяти років?

Позитивно Любомир Сікора відгукнувся про міського голову Дрогобича Олексія Радзієвського, який йому ніколи не відмовляв. Натомість попереднього голову Миколу Гука назвав “дундуком” і закликав того подати на нього в суд, якщо є образа.

Негативно він висловився щодо ініціативи “Першого грудня”, яку на наших теренах репрезентував Мирослав Маринович. Маючи на увазі отих місцевих дванадцять “апостолів”, Любомир Сікора зауважив, що вони зруйнували Рух, який тепер “рухнутий у голову”, а тепер творять новий рух.

Насамкінець він закликав ліквідувати “Просвіту”, а Союз українок назвав “Союзом блудниць”.
Більшість присутніх лише посміювалася над словечками Сікори, але відчувалося, що не підтримує його, бо не хоче бути занадто радикальною в оцінках і судженнях. Можна сприймати чи не сприймати цього чоловіка, ображатися на нього чи ні, але, мабуть, у кожному суспільстві потрібні свої сікори, які би не давали дрімати здоровим силам. З іншого боку, слід відзначити і той позитивний слід, який залишив Любомир Сікора не лише на наших теренах, а й в Україні в цілому. Попри епатажність самої людини в історії залишиться створені ним Товариства “Бойківщина”, Кредитна спілка з таким же іменем, Мала академія наук у Підбужі, чимало інших хороших справ. Так що людину треба сприймати в цілому, з усіма її плюсами та мінусами.

“ВЛАДА НЕ ПРАЦЮЄ НА ГРОМАДУ, ОПОЗИЦІЯ НЕ ВИСТАВЛЯЄ ПРАПОРІВ ДЛЯ ВЛАДИ”

Святослав Сурма як керівник громадської організації “Небайдужі дрогобичани” зробив висновок, що влада й опозиція однакові. Це було видно навіть з ходу дискусії, коли представники Партії регіонів і “Свободи” мають однаковий рівень інформативності, опозиційності чи конструктивної думки. За його словами, люди приходять до влади, а потім через чотири роки їх викидають, бо вони вирішували своє. Аналогічну ситуацію ми маємо з Олексієм Радзієвським. Люди просто забули, як викидали його з влади тоді, коли він уперше став міським головою. “Влада не працює на громаду, опозиція не виставляє прапорів для влади”, – підкреслив Святослав Сурма. На його думку, треба забути про владу: “Ми її обрали – і крапка”. А що ж робити? Треба думати про громаду. Чи ми є міцними? Чи знаємо, що хочемо робити? Треба, щоб у середовищі громади формулювати бажання, а вже влада й опозиція нехай придивляються до цього, роблять відповідні висновки й працюють на громаду. Він переконаний, що громадські організації розділені, не спілкуються між собою. Слід об’єднати їх усіх. Саме це намагається зробити Центр громадських ініціатив, яким опікується Святослав Сурма. Він переконаний, що слід збирати небайдужих людей і формувати те, що хочемо – від влади й опозиції. “Якщо буде критична маса людей, яка формуватиме думку, – наголосив Святослав Сурма, – то громада стане силою, і тоді влада й опозиція, хочуть цього чи ні, виконуватимуть бажання громади”. А нині цього нема, тому влада й звітує про те, що хоче, бо ми не дали наших бажань, своїх вимог. Влада не взяла відповідальності на себе. “Ми це змінимо, коли об’єднаємося”, – наголосив він.

На моє запитання, чи має він намір покинути Громадську раду при міському голові, до складу якої входить, Святослав Сурма відповів: “Такої ради нема, тож нема що покидати”.

Певну ясність у діяльність цієї ради вніс керівник громадської організації “Дрогобицька громада” Богдан Юзефів, який теж входить до неї разом зі Святославом Сурмою. За його словами, при формуванні ради Олексій Радзієвський відразу заявив, що бачить на посаді голови лише пана Швадчака, інший не потрапить до його кабінету три місяці. Ось вам громадська рада й демократичні принципи! Нині діяльність цього буцімто громадського органу знівельовано. Він також звернув увагу на те, як мало молоді прийшло на засідання дискусійного клубу. А за молоддю – майбутнє, а не за тими, хто показав свою неспроможність щось робити і вирішувати. Богдан Юзефів розповів про діяльність “Дрогобицької організації”, про те, що Антимонопольний комітет змусив дрогобицьку громаду переглянути тарифи згідно чинного законодавства. Але коли його запитують, чому він воює з владою, то думають, що щось хоче від цього мати. На владу мали би впливати громадські слухання, але влада не хоче їх проводити, хоча мала би це робити згідно закону. Ніби все передбачено в документах, але як у тому анекдоті, взятому з реального життя: “Начальнику, я тобі зроблю, але воно робити не буде”. За його словами, при розподілі бюджетних коштів перевагу мають наближені до Олексія Радзієвського люди. Так, у 8-10 разів більше, ніж інші, отримали друга, четверта і дев’ята школи. Чому так відбувається і чому таке можливе?

Голова Громадської ради при Дрогобицькій райдержадміністрації Степан Макар все життя був при владі, деякий час знаходився в опозиції до Михайла Сендака, а зараз фактично став його “правою рукою”. Він наголосив на тому, чи готове нині громадянське суспільство запропонувати якусь нову модель спілкування з владою. “Я не згодний з тим, що сильною є та влада, яка б’є по столу кулаком чи заганяє опозицію в підпілля, – зауважив Степан Макар. – Це якраз дуже слабенька влада, це та влада, яка боїться своєї тіні”. Щодо Олексія Радзієвського – то це сильна влада на даний час, якщо порівняти його з попередніми міськими головами. Мер може похвалитися тим, що поруч з ним є радниця, “яка узурпувала собі право бути патріоткою на все життя”, колишній мер Михайло Лужецький. “Радзієвському єдиному вдалося об’єднати різні вектори непорозумінь в єдине ціле”, – сказав Степан Макар. За його словами, сильна влада – це коли є відкритий бюджет, відкрита думка, відкрита можливість сказати те, що я думаю. Сильна влада – це платонівський трикутник: духовність, церква плюс школа, освіта плюс розумна влада. Якщо є такий трикутник, то влада буде сильною.
На думку Олега Косика, не всі присутні готові до питання, яке розглядалося, а тому кожний говорить те, що знає і що може. На його думку, люди повинні знати основи розвитку міста, що таке генеральний план забудови, план соціально-економічного розвитку. Під це наповнюється бюджет. Тоді не виникатимуть питання, чи краде міський голова, чи відмивають кошти депутати. Навіть якщо народні обранці знають про ці корупційні схеми, то мовчать, бо їм вигідно отримати, скажімо, земельну ділянку. Повинен бути метод всеобучу, як було колись, і цим мають займатися “Просвіта”, “Бойківщина”, інші громадські організації. Сьогодні Дрогобич з великого промислового і культурного центру Галичини перетворився на центр корупції й хабарництва (а Любомир Сікора додав: злодійства й проституції). Міський голова, ідучи на вибори, обіцяв нам, що запрацюють заводи, збільшиться бюджет, а інвестиції попливуть, але сьогодні, крім супермаркетів, жодна інша галузь у Дрогобичі не розвивається. Центр міста перетворився на Шанхай супермаркетів. У нас вмирає культура, історичні речі ганебно перетворюються на руїни. Але починати треба з того, щоби вимагати від депутатів виконання обіцянок. Нині виконавчим процесом керує міський голова, але депутати його не питають, де поділися гроші. Має буде прозора політика стосовно витрат місцевого бюджету. Якщо, наприклад, більше п’яти тисяч гривень пішло з рахунку міської влади, громада повинна знати, куди перераховані ці гроші, під яку програму соціально-економічного розвитку. Нема звіту міського голови про виконання програми соціально-економічного розвитку. Депутати про це в нього не запитали, але ж рік тому приймалася така програма. Хто її аналізував? Які пункти виконані? Які об’єкти встали до ладу? На звіті міського голови відповіді на ці питання не прозвучали. “Мені подобається активність окремих депутатів, – наголосив Олег Косик, – які вболівають за рідне місто, які хочуть залишити його для дітей як місто з великою історією і великим майбутнім”.

На думку Богдана Гринчишина, нинішня дрогобицька влада, якщо її порівнювати з попередньою каденцією, є сильною. Але чи має вона довіру з боку громади? Ні, не має. Нинішню владу клянуть і матюкають. Інша річ, що робиться це не вголос. Особливо люди дають собі розраду, друкуючи матеріали на сайтах, зокрема в коментарях на Дрогінфо. Влада діє методом батога і пряника. Якщо взяти депутатський корпус, – то методом пряника, зокрема, роздачею земельних ділянок. Олексій Радзієвський фактично надурив громаду, бо формально йшов від Народно-демократичної партії, а насправді його опорою була “Сильна Україна”, ті ж регіонали, але вони не хотіли “світитися”. Окрім обіцянок, Радзієвський нічого не зробив. Все це ми чули перед виборами, після ста днів знаходження при владі й через рік після виборів. Опозиція теж не має сили, аби заявити про себе в Дрогобичі.

Михайло Кравець, колишній голова Дрогобицької районної державної адміністрації, нині очолює бюджетну комісію в районній раді. За його словами, тих, які вічно стогнуть або критикують і нічого не роблять для виправлення ситуації, в нас завжди вистачало. Але де ми опинимось, як будуть жити нащадки, – на жаль і на щастя, багато залежить від депутатів. “Саме ми обиралися для того, аби представляти і захищати народні інтереси”. Про багатьох із нас років через двадцять, може, ніхто й не згадає. Хіба що “незлим тихим словом”, якщо залишимо після себе ті самі розбиті дороги, зруйновану економіку, занедбані поля, а ще гірше – чужинців, які господарюють на них.

НЕ ЗАВЖДИ В ДИСКУСІЇ НАРОДЖУЄТЬСЯ ІСТИНА

Попутньо під час дискусії на основну тему кожний мав змогу висловитися й щодо трьох проблем. Найбільш чітко про це говорили Михайло Ваврин та Ярослав Янишин.

Насамперед мене як ведучого цікавило ставлення до того, що Олексій Радзієвський потрапив до числа кращих міських голів України й навіть може вибороти це звання в березні. На думку багатьох, дрогобицький мер не здійснив чогось аж такого видатного, аби бути визнаним людиною року. Крім того, мова могла йти про банальний підкуп організаторів конкурсу, але це лише припущення, не підкріплені фактами. Втім, знаючи наполегливість Олексія Радзієвського, який прагне “засвітитися” перед Віктором Януковичем, та ще й у рік парламентських виборів, не можна виключати й такого варіанту. Але чи потрібне це Дрогобичу й чи піде на користь громаді – питання риторичне.

Михайлові Ваврину пропонували поїхати в Київ для “спілкування з великими людьми”, але за це він мав заплатити п’ять тисяч гривень. “Я не маю таких грошей, – сказав він. – А ось Олексій Радзієвський хоче себе показати, що він уже такий відомий, а тому бореться за номінацію кращого міського голови Дрогобича”.

Ярослава Янишина здивувало, як узагалі Олексій Радзієвський може претендувати на таку високу номінацію. Взяти, наприклад, Стрий. Порівняно з Дрогобичем – це небо і земля, але тамтешній мер, якого вже обирають вчетверте, не їде піаритися в Київ, а просто робить свою роботу. “Пан Радзієвський мав би змагатися з аутсайдерами, а не з кращими міськими головами”, – зауважив Ярослав Янишин.

Друга проблема, яку обговорили, – це рішення Конституційного суду України, за яким про чиновника без його згоди не можна фактично писати нічого крамольного, бо журналіст, який зважиться на це, загримить у в’язницю на п’ять років.
Таке рішення, яке оскарженню не підлягає, обурило Михайла Ваврина. Він заявив, що готовий підписатися під листом протесту й скерувати його на адресу конституційних суддів.

Ярослав Янишин теж обурився тим, що влада, захищаючи себе, приймає таке рішення аж через Конституційний суд. Влада не хоче бути прозорою, а хоче вічно керувати. Той, хто прийшов до влади, нічого не хоче змінювати, його ця структура влаштовує.

Насамкінець ішлося про те, чи переросте ініціатива “Першого грудня” в Громадянський рух. Про це “Тустань” писала в минулому числі в статті “Дрогобицький філософ хоче будувати Україну без національної ідеї”. Присутні погодилися з тим, що навряд чи народиться новий Народний Рух, адже ініціатива насамперед має йти знизу. Проте зараз люди живуть майбутніми виборами, гадають, чи об’єднається опозиція, чи виставить вона єдиного кандидата на мажоритарних округах. Питання ж про моральні істини, які проповідують ініціатори руху “Перше грудня”, не стоїть на порядку денному.

Михайло Ваврин вважає, що такий рух може народитись, але для цього слід робити конкретні кроки, а не лише про це говорити.

Загалом перше засідання дискусійного клубу показало, що чимало думаючих людей не мають можливості висловитись. На сторінки газет, на радіо й телебачення їх не пускають.

Не завжди дискусія народжує істину, бо кожний, як кажуть, хоче себе показати. Крім того, багато хто відхилявся від теми, й мені доводилося повертати їх до неї, бо не можна “объять необъятное”, як казав Кузьма Прутков. Тим більше, що пропозиції багатьох враховані й будуть використані при розгляді інших тем на дискусійному клубі.

Насамкінець хочу подякувати всім, хто взяв активну участь у роботі дискусійного клубу, а також журналістам, які розповіли про це на сторінках своїх видань і по телебаченню.

Наступне засідання має відбутися 16 лютого – в той же час і в тому ж місці. Воно буде присвячене економічним і соціальним проблемам Дрогобича і пошуку шляхів виходу із кризи.

Анатолій ВЛАСЮК

Leave a Reply