Не біймося «великого бажати»

або думки, які навіяні життєвим подвигом патріарха Йосифа Сліпого на тлі сьогодення

Святослав Сурма


________________________________________________________________________________________________________________________

Чи не раз Йосифу Сліпому «радянські служиві» підсовували папірець на зречення від віри свого народу, коли за розчерк пера, він міг отримати омріяну волю, але там, на тій волі, ставав би без гідності, без права повести за собою людей. Його жертва була не миттєва, не на день чи рік – на довгі і страшні 18 років. І він переміг, став велетом духу…

Ми часто знаходимо собі пояснення, чому повинні чинити негідно. Ми за короткий період змінюємо своє політичне забарвлення, або допускаємо таку зміну в інших. Ми боїмося власної жертви, ми не віримо у її результативність, а тому допускаємо дволикість у собі і в інших. А тому і програємо нашу боротьбу…

Ми маємо щоденно творити власну гідність,
через моральність кожного нашого кроку.
________________________________________________________________________________________________________________________

Рішення навчатися Йосиф Сліпий прийняв ще молодим, але ця спрага пізнання мудрості світу та Божої Благодаті не покидала його все життя. Він бажав знати, чого хоче його народ і, головне, як того досягти. Патріарх робив свідомий вибір на підставі власних знань, а Божа рука додавала йому сили зробити багато з неможливого…

А ми ж чекаємо, коли нам інші розкажуть, які наші потреби, чи хто повинен владувати від нашого імені. Нам ліньки відповідати на складні питання сього­дення, нам стало не цікаво вчитися і шукати відповіді, ми перестали говорити про те, що варто змінити у нашому житті. І тому втрачаємо Боже благословення…

Нам потрібно самим визначатися,
кого ми хочемо бачити нашими лідерами.
________________________________________________________________________________________________________________________

Опинившись на свободі, патріарх поставив питання своїм тиранам: «Чи буде вільною також і моя Церква?». Це стало основою його стратегії – розбудова греко-католицької Церкви до стану отримання нею природної свободи. Стратегічні прагнення Йосиф Сліпого були під­кріп­лені планами укріплення окремих громад у світі, створення Українського католицького університету, побудова собору Святої Софії і багато іншого, яке у підсумку зробило б можливим створити патріархат…

Нам не є властивим думати про нашу будучність. Часто, наші лідери на місцях важко уяв­ляють очікування громади. А, відповідно, не маючи стратегії, українська справа вирішується хаотично. Громадські і політичні українські рухи стають слабкими і маргінальними, такими, що вирішують тільки кар’єрні проблеми їхніх лідерів…

Розробити стратегію дій на перспективу
та окреслити очікуваний результат.
________________________________________________________________________________________________________________________

Коли патріарх виїхав за кордон після заслання, його очікувала розрізнена українська громада в діаспорі з великим вмістом песимізму щодо своїх перспектив. Йосиф Сліпий зумів при­кладом свого життєвого подвигу, енергією людини, що діє в гармонії з Божим задумом, маючи більше семи десятків літ, повести за собою тисячі українців у світі. Він запропонував займатися українськими справами, бути вірним Богові та Україні, будувати духовний храм, де кожен знайде підтримку і розуміння…

Ми мовчимо, коли у нас на очах наших моральних лідерів нації, сучасників і земляків, окремі особи здатні зневажати. Ми кажемо, що це нічого страшного, що це демократія. А насправді нам нахабно руйнують совість. Ми мовчимо, а відповідно нас починає роз’їдати іржа деградації і тимчасовий конформізм…

Бути об’єднуючим для суспільства
на підставі ідеї, а не конформізму.
________________________________________________________________________________________________________________________

Для об’єднання громад у світі Йосиф Сліпий запропонував здійснити окремі величні кроки, які б засвідчили про силу українства у світі. Зокрема, закликав збудувати українську духовну святиню – собор Софії у Римі та створити український інтелектуальний центр – католицький університет. Українці цілого світу повірили в надзвичайну потребу цього і провели масово збірки коштів у всіх країнах, де проживали. Зібраних коштів було достатньо, щоб здійснити ці, справді всесвітні, акції, які піднесли український дух до небес і на десятки років стали локомотивами українських справ у світі…

Ми, готові постійно скаржитися на безгрошів’я, цим часто пояснюємо малу ефективність власних дій. Отримувані кошти використовуємо неефективно, бо часто їх розподіл знаходиться в руках малих груп, які діють непрозоро. Інші джерела коштів (як наприклад, догляд за одинокими престарілими членами наших організацій та отримання їхнього спадку та інші) не використовуються. А отримання європейських коштів виглядає чомусь фантастикою, хоча потребує тільки сучасних підходів.

Створити Фонд підтримки народної волі,
проводити практичні кроки для громади.
________________________________________________________________________________________________________________________

Будучи на каторзі, Йосиф Сліпий зазнавав неймовірних принижень. Радянські посіпаки розраховували, що розтоптавши особистість вони отримають раба. Їхня помилка була в тому, що вони не врахували внутрішньої сили переконань людини, яка прямує в житті разом з вірою в Бога. У неволі, коли за патріархом зачинялися двері камери, він не залишався сам, Божий ангел підтримував його, він був здатний протиставитися, здавалося б, всесильній радянській системі, яку, в кінцевому результаті, й переміг…

Подекуди, залишаючись в малій групі, ми схильні говорити про поразку, забуваючи, що справедливість досягається не числом, а палким, віруючим серцем. Ми деколи помилково готові йти на поразку в малому, щоб ніби потім перемогти. Це омана, оскільки невідомо, що є малим. Нам важко дається цінування чужої жертви. Власна гріховність забирає нам бачення святості інших…

Велич ховається не у величині громади,
а в силі духу кожної людини зокрема.
________________________________________________________________________________

Коли Андрей Шептицький висвячував Йосифа Сліпого у невільній Україні, останній розумів, що це не на честь йому, а терновий вінок, заради врятування українського люду, щоб повести його до визволення. Не може національний лідер перебути у затишку важкі часи, не може створити легші для себе умови. Так, патріарх Йосиф Сліпий, був серед українців, випив з ними повну чашу горя і зумів вивести їх з неволі духу…

Багато з нас бачать свою роль у побудові України у вказуванні іншим, що вони не так будують. Ми так цим переймаємося, що часу на власні дії у нас вже не залишається. Важливо, щоб ми вели змагання дій, а не слів…

Сьогодні гасло «Будуймо України!» розуміймо
як власну відповідальність діяти для громади.
________________________________________________________________________________
Патріарх народився у сільській родині, знав працю, але навчання вважав за важливу потребу, про що радився, будучи семінаристом з Андреєм Шептицьким. Навчався в найкращих університетах Європи, але проповіді його були доступними, він промовляв до людей звичною для них і з любов’ю збереженою ним мовою. Він закликав не встидатися вчитися, щоб вміти протистояти викликам життя…

Нам легше говорити про далекі від нас справи: про особливості Київських мужів, про недолугість законів, що є справедливо, але не в наших можливостях вирішити. Водночас, люди навколо мають свої місцеві проблеми у рази більші від київських, а ми не знаємо як їх вирішувати, що робити. Нам бракує знань, а тому важко запропонувати конкретні правові акти на місцях. Потрібні громадські школи. Пізнавати способи рішень нашими попередниками та вивчати досвід найближчих сусідів…

Бути в гущі подій, говорити мовою людей,
займатися просвітництвом та збереженням пам’яті.
________________________________________________________________________________

Зробивши подорож по цілому світу, відвідуючи українські громади, Йосиф Сліпий шукав те, що може підняти українство ­– тоді це була українська Церква. Українці об’єдналися, світ побачив згуртованість української громади, значно призупинилася асиміляція, українські громадські організації отримали небувалий розквіт. Плодами цього цвітіння українства ми щедро користалися, коли відродилася Україна, ми приймали все, що накопив український дух, в тому числі і завдяки Йосифу Сліпому.

Збираючись тепер ми першим ділом починаємо картати один одного за реальні та уявні гріхи. Ми не шукаємо спільного для всіх, яке б могло б послужити тим полем, де ми спільно могли б сіяти наше майбутнє під Божим благословенням для наступних поколінь.

Шукаймо в інших те, що може стати спільним,
а не докоряймо за те, що не робимо самі.

 До 120-річчя з дня народження Йосифа Сліпого

Ярослав Сурма, координатор “Центру громадських ініціатив” 7 березня 2012 року

Leave a Reply