Синдром Обухова, або Скільки в Україні опозицій?

Нещодавно Віктор Ющенко заявив про створення так званої “правиці”, до якої можуть увійти “Наша Україна”, “Собор” і “Українська платформа”, а також, можливо, Конгрес українських націоналістів і Українська народна партія.


Фактично мова йде про створення альтернативного до Комітету опору диктатурі опозиційного об’єднання. Втім, відразу виникає запитання, чи справді опозиційною буде “правиця”? Чи все-таки вона підігруватиме владі? Віктор Ющенко має в цьому неабиякий досвід. Згадаймо, як його пропозиція голосувати проти всіх фактично була використана прихильниками Януковича на свою користь. Та й нинішня його позиція щодо політичних репресій в Україні теж викликає багато запитань до колишнього президента і вселяє сумніви щодо щирості його дій.

Навіть неозброєним оком видно, що влада плідно попрацювала, аби роз’їсти зсередини Комітет опору диктатурі. Ніяк у нього не може ввійти “УДАР”, і президентські амбіції Кличка грають у цьому не найголовнішу роль. Чи захоче він утретє балотуватися на посаду міського голови Києва, чи, розуміючи, великий ризик поразки, веде загадкову гру з Партією регіонів, виторговуючи для своєї політичної сили місця в парламенті?

Спроба “Батьківщини” “з’їсти” “Фронт змін”, як це зробила Партія регіонів з “Сильною Україною”, теж не увінчалась успіхом (наміри “Народної самооборони” самопоглинутися – слабка втіха). Арсеній Яценюк з теж-президентськими амбіціями розуміє, що усунення з політичної арени його дитяти набагато ускладнить реалізацію наполеонівських планів. Парламентські вибори – все-таки тактичний хід, а президентські – стратегія. Чи буде він конкурувати 2015 року з Юлією Тимошенко, чи все-таки погодиться на посаду прем’єр-міністра? Чи в його стратегічних розрахунках немає місця Тимошенко як кандидатові в президенти – і тут його візії співпадають з розумінням ситуації Партією регіонів?

Натомість “дрібніші” опозиційні партії, не бачачи свого місця в списках мажоритарників від КОДу, пішли шляхом поглинання однієї політичної сили іншою. Так, наказала довго жити Українська партія, яку поглинула “Громадянська позиція”. Зі смертю Української партії втрачається енергетична сила української символіки. Початок цьому поклав Віктор Ющенко, який довів до банкрутства банк “Україна”. Кремлівські ідеологи з задоволенням потирають руки, адже символіка відіграє неабияку роль у політичній боротьбі. З іншого боку, навряд чи процес поглинання опозиційних сил додасть голосів виборців. Це так само стосується і процесу поглинання сил провладних.

Окремо слід сказати про “Свободу”, яка хоч і входить до КОДу, але, мабуть, ні в кого не виникає сумнівів, що здобувати депутатські мандати ця політична сила буде самотужки. Після Партії регіонів, “Батьківщини” та “Фронту змін” її вважають найбільш рейтинговою, але, на відміну від інших, які мають всеукраїнську підтримку, “Свобода” може розраховувати здебільшого на Галичину. Звідси – й усі тактичні та стратегічні ходи цієї політичної сили.

Як бачимо, в Україні нині склалося декілька опозиційних таборів, які самотужки розв’язуватимуть свої власні інтереси під час виборів до Верховної Ради України. Навіть обухівський приклад, коли буцімто опозиційні до режиму Януковича сили не змогли об’єднатись, а тому перемогу здобув представник Партії регіонів, нічому не навчив їх. Чи в цьому випадку роль “темної конячки” зіграв усе-таки “УДАР”, який не зумів “поступитися принципами” з “Батьківщиною”? Як би там не було, але ми побачили технологію, яка дозволятиме Партії регіонів зберегти владу і привести до парламенту більшість.

За великим рахунком, мова йде не про роздробленість опозиції. Це похідне. Головне, що в опозиції відсутня націотворча ідея, з якою вона би йшла до влади. Для опозиції нині головне відібрати владу, а там – як карта ляже. Ситуативні союзи, тактичні компроміси, поділ округів між партіями й інші нюанси політичної боротьби не розв’язують головної проблеми. Україна зможе стати одним зі світових лідерів лише тоді, коли кардинальним чином буде змінена Система влади, коли демократія, народовладдя, стане не лише нормою Конституції, а й сутністю нашого життя. А доти борсатимемося в політичному багні, роблячи буцімто доленосний вибір між партіями, а насправді продовжуючи існування Системи, яка нищить Україну.

Анатолій ВЛАСЮК

Leave a Reply