Роман Ілик: Випробування голодом

Від 25 квітня партійці Львівської «Батьківщини» голодують у центрі Львова на знак підтримки Юлії Тимошенко. Вони цілодобово живуть у наметах біля пам’ятника Т. Шевченку і повністю відмовились від їжівживають лише негазовану воду. За ці дні солідарне голодування, ініційоване лідером Львівської «Батьківщини» Романом Іликом, підтримали не лише у Києві, Хмельницькому, Дніпропетровську, а й за кордоном.

Навіть колишній чеський сенатор оголосив голодування, аби морально підтримати Юлію Тимошенко. Тож головний «тимошенківець» Львова створив певний прецедент і неабияк пожвавив політичне життя: про голодуючих разом із Юлією Тимошенко уже знають далеко поза межами України.

Помітно змарнілий, засмаглий, з легкою небритістю Роман Ілик гармонійно вжився в образ справжнього опозиціонера. Про перебіг голодування та процеси, що його супроводжують, він розповів в інтерв’ю ІА ZIK.

– Як почуваєтесь на 9-й день голодування і життя в наметі?

– Відверто кажучи, важко, тому що 9 діб без їжі – це для мене вперше. Особливо враховуючи, що маю прямі медичні протипокази. Голодування у польових умовах не додає сили. Важко ще й з огляду на спеку, яка тримається всі ці дні. Допікає й те, що ми у самому центрі міста, де постійний рух машин і метушня.

Як лікар можу сказати, що справді сповільнюються якісь рефлекси, пригальмована реакція, не так швидко працює розум. Незважаючи на це, як розряджена батарейка на останній поділці, намагаюсь триматися.

Тепер я чітко знаю, що коли людина приймає тверде, усвідомлене рішення, за яким стоїть ідея – тоді набагато легше пройти через якісь випробування.

Голодування стало цікавим досвідом. Ніколи не думав про те, що у 48 років доведеться ночувати в наметі посеред міста. Бачити сонний Львів і прокидатися разом з Шевченком – це незабутні враження.

– Уже двох голодуючих забрала «швидка». Який їхній стан? Скільки на сьогодні залишається учасників?

– Нагадаю, що 25 квітня з моєї ініціативи голодування розпочали троє осіб – Ілик, Стецькович і Маленевський. До нас того ж дня долучилися ще двоє – Роман Пилип’як з Дрогобича і львівський письменник Стефан Сим, який також є нашим однопартійцем. На другий день долучився Геннадій Мисько з Буська, а згодом ще Крамар Ігор і Крамар Руслан з Трускавця та Василь Надточей із Самбора.

Двох голодуючих забрала «швидка», один партієць припинив голодування через стабільно високий тиск, що загрожував його здоров’ю.

– Як пересічні львів’яни реагують на цю акцію, коли проходять повз ваші намети?

– По-різному. Більшість людей, звичайно, співчувають, підходять, висловлюють слова підтримки. Є розуміння того, що в даному випадку справа стосується не тільки Тимошенко й оголошеного нею голодування, а того, що сьогодні робить і ще зможе зробити режим з будь-ким із нас.

З іншого боку, дехто не вірить, що сьогодні хтось здатний справді голодувати, от так, за ідею. Думають, що це якась піар-акція. Коли підходять ближче, придивляються до голодуючих, бачать, наскільки виснаженими вони почуваються, і наскільки потрібно бути морально сильним, щоб голодувати стільки днів, – то усі сумніви та підозри зникають.

У такі дні, як сьогодні, дуже ціную підтримку. Бо ж не обов’язково треба прийти на площу і сидіти поруч. Іноді достатньо зателефонувати чи банально запитати, як здоров’я? Я щиро вдячний усім небайдужим, в тому числі й журналістам. Дехто вже звик впродовж цих дев’яти днів дорогою на роботу заглянути до нас у наметове містечко, аби поцікавитись, як пройшла ніч. Це дуже приємно. Класно, що ми залишаємось людьми і не розівчились співпереживати.

– А львівська влада чи представники центральної влади намагалися з вами вийти на якийсь діалог?

– Немає жодної реакції ні з боку центральної, ні з боку місцевої влади. Якщо з центральною владою все зрозуміло, то місцева мене дивує. Вони вдають, ніби нічого не відбувається. Ми для них як привиди, що живуть у паралельному світі, який вони начебто не помічають.

І справа тут вже навіть не в політиці – справа у людяності. Якщо її немає, то на цьому підведемо риску.

– Думаєте, ваше голодування може реально допомогти Тимошенко чи це акція вже в рамках вашої передвиборчої кампанії, адже відомо, що ви також збираєтесь балотуватися на виборах до парламенту?

– Акція не має жодної прив’язки до виборів. Вона має пряме відношення до Тимошенко як до лідера партії. Сьогодні очевидно, що її хочуть фізично знищити. І першими на захист свого лідера мають стати партійці на всіх рівнях – починаючи від села і закінчуючи Києвом. Тому наразі ми можемо говорити тільки про це. Юлія Володимирівна знає, що ми у Львові голодуємо. Телефоном спілкувався із Женею Тимошенко, вона сказала, що мама цінує нашу підтримку. Для нас це важливо, аби вона знала та відчувала, що ми поруч з нею.

Щодо виборів, то не один я братиму у них участь. Повірте, якби голодування було найкоротшим шляхом в парламент, то цієї площі не вистачило б для бажаючих отримати депутатський мандат. Ще довелось би Великого Кобзаря потіснити (Посміхається. – Авт.).

Чесно кажучи, багато хто з моїх друзів жартують: «Дивись не проголодуй своє майбутнє. Поки ти тут сидиш, інші бігають по кабінетах і домовляються, якби це їм політичну кар’єру зробити, округ застовпити чи штаб очолити». Що ж, як казав Шевченко, у всякого своя доля і свій шлях широкий. Кожен діє, як йому підказує совість.

– Чи відгукнулися на акцію голодування ваші колеги з Комітету опору диктатурі?

– КОД створювався у серпні, коли Тимошенко ув’язнили. Тоді було дуже багато декларацій про те, що необхідно її захистити, звільнити і максимально координувати дії всіх опозиційних сил для боротьби з диктатурою.

Але після того, як ми оголосили голодування, чотири доби не було жодної реакції жодної політичної сили. На четвертий день з’явився «Фронт змін», а також НРУ. У суботу на площі перед пам’ятником Т. Шевченку ми скликали позачергове засідання КОДу, на якому ухвалили рішення, що всі долучаються до цієї акції і будуть солідарні з Юлією Тимошенка, бо йдеться про її підтримку, а не нас, звичайних партійців. На жаль, особливо бурхливої діяльності не відчутно. Якби кожна партійна організація виставила хоча б кілька своїх наметів і сюди долучилися б ще громадські організації, вся площа була би заповнена.

Зрештою, ми не ставили собі за мету привертати увагу будь-яких політичних проектів. Мета є зовсім іншою, і ми її досягнули – Юля Володимирівна, яка знаходиться за тисячу кілометрів від Львова, знає, що тут із нею солідарні партійці. Це найважливіше. А ще важливо, що хвиля солідарного голодування пішла саме зі Львова – міста, яке дуже часто є першим. Особливо, коли це стосується вияву принципової та сміливої позиції.

Розмовляла Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Джерело: ЗІК

Leave a Reply