Надія Скотна: Я готова до радикальних змін, у тім числі й кадрових…

Після конференції трудового колективу Дрогобицького педуніверситету, яка обирала ректора, ми домовилися з професором Надією Скотною, що перше інтерв’ю в разі своєї перемоги, вона дасть нашому виданню. Й слова свого Надія Володимирівна дотримала. Отже сьогодні співрозмовник «Майдану» – професор, доктор філософських наук, ректор Дрогобицького педагогічного університету імені Франка Надія Скотна.

– Чи уявляла ти 34 роки тому, коли приїхала сюди на роботу, що очолиш навчальний заклад й узагалі яким тоді бачила своє майбутнє в Дрогобичі?
– Звісно, я такого не уявляла. Коли їхала до Дрогобича мріяла про науково-педагогічну кар’єру, що власне й сталося. Найважливішим для мене було працювати саме на кафедрі психології, яка в ті часи була відома не лише в Україні. Очолювала її професор Світлана Кондратьєва, й це була серйозна наукова школа.

Коли мене розподіляли на роботу після навчання в Київському навчальному університеті, мені наголошували: «Ти їдеш туди, де є наукова школа».

– Тобі, наскільки знаю, вельми непросто було зважитися на участь у виборах ректора. Що остаточно вплинуло на прийняття рішення?
– Остаточно, думаю, вплинула підтримка людей. Те, що я побачила в очах певні сподівання та очікування. Саме це й стало вирішальним.

– А як це сприйняли діти?
– Неоднозначно.

– Тобто?
– Вони розуміли, наскільки це важко. В них перед очима був приклад батька, який повністю віддавався роботі, бачили, наскільки виснажливою є діяльність на посаді керівника вишу, якої віддачі вона потребує від людини. Тому донька й син чудово розуміли, що мене – в разі перемоги – чекає на цьому шляху.

– Що насамперед, Надіє Володимирівно, будеш робити і які проблеми в університеті вважаєш головними?
– Проблем багато. В першу чергу це – модернізація, як прийнято нині говорити, змісту педагогічної освіти. Адже ми живемо в оновленому інформаційному просторі, в цілковито інших умовах зараз формується особистість, і педагог, учитель, повинен бути чітко орієнтованим на нове покоління дітей. Дітей з новою психологією, новими установками, з новим комунікативним світом. Отже, – власне в цьому світі вчитель і має бути провідником.

По-друге, щоби підготувати випускника до сучасних вимог шкільництва, треба мати відповідні методичні та матеріальні умови. Університет, навіть в умовах браку коштів, повинен “підтягуватися” та досягати такого рівня, щоб студенти почували себе саме в сучасних умовах.

– В зв’язку з цим ось про що хотів би запитати. Якими бачиш заходи з оптимізації переліку спеціальностей у відповідності до отих вимог і викликів сучасності й з огляду на реальний стан наукової і матеріальної бази очолюваного тобою навчального закладу?
– Поступово робитимемо такі зміни. В структурі університету є потужні факультети, де фахівці повинні реагувати на потреби сьогодення.

Звісно, вже сьогодні ми багато що перебудовуємо та змінюємо, нині проходить акредитація нових спеціальностей і напрямків.

Скажімо, істотні зміни відбуваються на факультеті, який донедавна називався факультетом менеджменту та маркетингу. Тепер це факультет економічної освіти, де відкриваються магістратури за новими напрямками.

Також думаю, що на часі в університеті й такий напрям, як освітнє вимірювання. В зв’язку з тим, що в країні утвердилося тестування (незалежне оцінювання знань), за підсумками якого ми приймаємо сьогодні абітурієнтів.

І система незалежної оцінки знань випускників середніх навчальних закладів так само вимагає ґрунтовного наукового підходу. В деяких інших вишах цей напрям уже розвивається. Можемо це здійснювати й ми, адже маємо відповідні досвід і потенціал.

– Надіє, сьогодні чим мало говорять про хабарництво та побори у вищих навчальних закладах. Не становить винятку і наша альма-матер, де теж стикаємося з цим ганебним явищем. Що думаєш з цього приводу й чи є взагалі можливість подолання хабарництва в університеті? Чи не було б доцільним переглянути – сам в плані подолання корупції та хабарництва – переглянути перелік платних спеціальностей? Адже не секрет, що сьогодні чи не найбільше беруть (і, ясна річ, несуть) саме на платних відділеннях та факультетах.

– Ставлення до такого явища як хабарництво може й має бути однозначно негативним. Це ганебно та принизливо й говорить про падіння моралі. А водночас є і певним проявом тих загальних тенденцій, які, на жаль, ми сьогодні спостерігаємо в сьогоднішній Україні.

В університеті постійно вживаються заходи, щоби проявів здирництва у стосунку до стосунку не було. Та працювати в цьому напрямку важко. Чому? З одного боку, є юридичні норма, у відповідності до яких за подібні діяння настає покарання, відповідальність. З іншого боку, провідну роль має відігравати людський фактор.

Я вважаю, що певні моральні засади, категоричний моральний імператив повинні бути присутні в душі викладача. І я можу стверджувати, що старше покоління викладачів у цьому плані у мене сумнівів не викликає.

Хабарництво має дві сторони: є той, хто бере, і той, хто дає. Проблема починається з того, що студент хоче набути для себе певних преференцій без докладання до цього жодних інтелектуальних зусиль. Це жахливо і є свідченням того, що серед молодого покоління є певна частина пристосованців. На них, звісно, ми не можемо розраховувати й покладатися в майбутньому.

З іншого боку, хочу відзначити, що є доволі активна частина студентства, налаштована категорично проти. Власне на неї насамперед треба покладати надію, що хабарництво буде спільними зусиллями подолане й зупинене.

– Університет має факультети в Самборі (його донедавна очолювала ти) та Трускавці, філію в Хусті. Яка перспектива в цих підрозділів, і наскільки взагалі є потреба в існуванні факультетів та філій поза Дрогобичем?

– Що стосується факультету в Самборі, хочу сказати, що соціально-гуманітарний факультет “сидить на двох стільцях”: дві його кафедри знаходяться в Дрогобичі, а дві – в Самборі. Там маємо чудове приміщення, воно освоєне і обжите. І особисто я ставлюся до нього з великою любов’ю. Доля ж факультету в майбутньому залежатиме від нашої подальшої співпраці з Самбірським педагогічним училищем. Відомо ж, що впродовж останнього півстоліття Самбір є педагогічним містом. Тому вважаю, що там маємо Самбора непогані перспективи для співпраці та розвитку. Тим більше, що міська влада завжди з розумінням ставилася до нас у плані визначення орендної платні.

Стосовно Хуста, то там питання є складнішим: набір зараз припинено, і тамтешня філія потребує кардинальних змін.

Що ж до біологічного факультету, то там надто висока орендна платня. Однак я добре усвідомлюю: відрізати набагато легше, ніж потім повернути. Тому всі рішення, які передбачатимуть кардинальні кроки, повинні бути виваженими. Зараз, спільно з моїми помічниками я вивчаю цю ситуацію.

– З навчальними підрозділами більш-менш зрозуміло. Перейдімо дещо до іншого. Університету свого часу було передано певне майно, нерухомість – колишній палац школяра (”віллу Яроша”) в Дрогобичі, приміщення училища в Підбужі, які на разі не використовуються належним чином. А ще, неподалік від головного корпусу є тенісний корт, який завжди був міським і загальнодоступним, тепер же його на власний ключ замкнув декан факультету фізичного виховання. Як прокоментуєш ситуацію? Що в подальшому чекає перелічені об’єкти?

– Унікальний сецесійний палац Раймунда Яроша, поза всіляким сумнівом, – одна з перлинок Дрогобича, й це приміщення заслуговує на кращу долю та належний пошанівок.

Свого часу, коли мене призначали в Самбір, я пропонувала розвивати факультет саме в колишньому палаці школяра. Однак, наскільки знаю, тоді ще не було розв’язано всіх юридичних колізій, пов’язаних із передачею цієї будівлі університету. Хоча матеріальна ситуація була сприятливою для відновлення пам’ятки. Тепер же ми маємо всі юридичні підстави, щоби там працювати й уже розпочали використовувати споруду.

В цокольному приміщенні буде розташовано архіви нашої бібліотеки. Також починає там працювати полоністичний науково-інформаційний центр. Й – у залежності від матеріальної ситуації – робитимемо наступні кроки з метою відновлення унікального будинку, щоби ця пам’ятка тішила око дрогобичан і гостей міста.

Коли ж говорити про Підбуж, тамтешнього приміщення я ще не встигла оглянути й маю лише приблизну уяву про нього. Але тут треба вести розмову на рівні обласного управління освіти та науки, а також рівні міністерському для того, щоб навести лад й розпочати ефективне використання приміщення.

Тепер щодо корту. Буквально напередодні нашої з тобою розмови в мене побували представники громадськості, зацікавлені в нормальному функціонуванні цього спортивного майданчика, який є однією з візитівок центральної частини міста. Створений він був руками ентузіастів, серед яких були й наші викладачі. На жаль, більшість з них уже відійшла у Вічність. Але їхні діти, учні, послідовники продовжують розвивати тенісний спорт у Дрогобичі й опікуватися кортом. І ми повинні тим, хто збирається там, передати ключ. Я вже зробила відповідне розпорядження про передачу ключа Ігореві Зозулякові, покійний батько якого був одним із творців корту.

– Маєте в університеті управління соціального розвитку, яке, зокрема, займається й ремонтом та впорядкуванням гуртожитків, а там, на жаль, не все ще гаразд. Що робиться для покращення побутових умов тих, хто мешкає в гуртожитках?

– Дійсно, багато в чому нормальні соціально-побутові умови впливають на успішність навчання. Й ми збираємось багато що в цьому сенсі змінювати, хоча нинішній рік і не є надто сприятливим у фінансовому плані. Та все ж нещодавно розпочали роботи в гуртожитку на вулиці Левицького, де буде відремонтовано, оновлено та осучаснено кухні та туалети. Сьогодні багато обіцяти не можу й не буду, але хочу, щоби студенти жили в комфортних умовах й домагатимуся цього.

– Як гадаєш, якщо університети отримають автономію, фінансовий стан покращиться?

– Звичайно, автономія – річ необхідна, Але якщо говорити про фінансування, нам, маленькому, віддаленому від центру, з не надто великою кількістю студентів, навчальному закладові, без допомоги не обійтися. Це не таке вже просте питання. Й матеріальна підтримка нам буде необхідна.

Але з іншого боку сьогодні час ставить вимогу: ми повинні вчитися заробляти гроші. Повинно прийти до нас усіх усвідомлення того, що, хоч і несе в собі українська педагогіка гуманістичний потенціал, в умовах капіталізації вже неможливо все робити лише на ентузіазмі. Живемо в епоху, коли ситуація вимагає прагматичного, меркантильного підходу. Можливість заробляти кошти є, лише – повторю ще раз – цього треба вчитися.

– Свою діяльність на посаді керівника університету ти розпочала із знайомства зі структурними підрозділами. Першими були відвідини бібліотеки. Розповіш про це, будь ласка.

– Почала з бібліотеки, бо з неї університет починався вчора, починається нині й розпочинатиметься завтра. Адже відомо: хто володіє інформацією – володіє світом.

В нас основна інформація зосереджується в бібліотеці. Наша книгозбірня має добрі традицію, давню історію, але вимагає суттєвої модернізації. Сьогодні змінилися форми роботи з інформацією, засоби її збереження. Саме тому в бібліотеці нашого університету започтаковано нову програму: всю літературу почали переносити на електронні носії. Однак є певні суперечності. Коли заходиш у приміщення бібліотеки, помічаєш як тут минуле перплетене з сьогоденням і майбутнім. Переважає, на жаль, минуле.

Хочеться ж бачити бібліотеку сучасною, подібною до тих, які я бачила в європейських країнах.
Фахівці в нас досвідчені, кваліфіковані, вони готові й здатні йти в ногу з часом, але бракує технічних засобів. З одного боку є чим пишатися: маємо унікальні збірки періодичних видань, є відділ рідкісної книги. Й у той же час бракує сучасної, обладнаної відповідною технікою зали, подекуди навіть бракує євророзеток. Мусимо всі зусилля спрямовувати на те, щоби змінити ситуацію. На нещодавньому засіданні ректорату вирішили, що кожна кафедра повинна зробити особистий внесок в те, щоби університетська зробила крок уперед.

– Чи готова ти на радикальні зміни, в тім числі й кадрові? Тим більше, що змін прагнув і світлої пам’яті Валерій Григорович, однак, не встиг їх здійснити?

– Скажу однозначно: так. Я готова до цього.

Джерело: Майдан

Leave a Reply