Двадцять років газеті “Тустань” і проблеми свободи слова на Дрогобиччині

Експертами в цьому питанні на Дискусійному клубі виступили Олександр Магльона, голова Асоціації “Нові Горизонти”, Олег Косик, керівник Центру громадських експертиз, і Максим Федис, представник Інтернет-сайту “Дрогобич Інфо”.

За словами Олександра Магльони, президент України вважає, що у зв’язку з прийняттям Закону України “Про доступ до публічної інформації” ми значно наблизилися до європейських стандартів свободи слова. Насправді маємо збільшення тиску влади на незалежні засоби масової інформації та самоцензуру.

Він розповів, що свого часу, перебуваючи в США, помітив, що кожна громадська організація випускає свою газету. Правда, вони мають бюджети від мільйона до трьох мільйонів доларів. Від Фонду Сороса на газету “Нові Горизонти” було отримано дві тисячі доларів. Потім був ще один грант.

За його словами, було надзвичайно важко запровадити громадську газету, яка до того ж мала бути ще й правозахисною. Ця газета вирізнялася тим, що була опонентом владі.

Олександр Магльона навів слова Юрія Андруховича з нагоди Дня журналіста: “Демонструвати різке несприйняття режиму, публікуватися за кожної нагоди, комунікувати з демократичним світом, не боятися і формувати нові мотивації для спротиву”. На його думку, добро повинно бути з кулаками, не треба скаржитися на обставини, а слід змінювати їх. Він також зачитав Десять заповідей “Нових Горизонтів”, які дозволяють зрозуміти ідеологію газети. Хочеться донести до громади неупереджену інформацію, зберегти стержень правдивості. Один знайомий бізнесмен сказав, що за свободу слова треба платити. Нині влада хоче виграти вибори й важко собі уявити, що навіть незалежний журналіст зможе в цій боротьбі уціліти, якщо він не буде мати ресурсу моральної та фінансової підтримки. Інакше журналісти можуть стати камікадзами. Пора громадськості й бізнесовим структурам подумати про те, що не може журналіст кидатися на амбразуру, знаючи, що за ним більше ніхто не стоїть.

Відповідаючи на моє запитання як ведучого, чи можлива свобода слова в окремо взятій газеті, Олександр Магльона напівжартома-напівсерйозно сказав, що за характером є тираном і деспотом, і якщо задумав громадську газету, то такою вона й буде. Є ідеологія правозахисної газети.

Олег Косик вважає, що громадськість не є активною, боїться відверто протистояти владі. Засоби масової інформації не приділяють належної уваги формуванню в людей негативного ставлення до дій влади. Ми повинні зрозуміти, що якщо сьогодні не буде спротиву владі, то завтра нам і нашим дітям буде гірше. Дрогобицькі газети теж винні в цьому. Люди не знають правди, не відбувається дискусія в суспільстві. Вони збайдужіли, їх захопили побутові проблеми. Колись людей змобілізувало Товариство української мови, з якого потім виріс Рух. І зараз треба створити щось подібне.

За його словами, “Твоє радіо” і “Алсет” активно інформують людей про події, взяли участь у поїздці до Києва на захист української мови, вели прямий репортаж з місця події. Він вважає, що журналісти повинні бути відповідальними за ті речі, які вони говорять вголос. Свобода слова потрібна для дискусій, якщо ми шукаємо правду, шукаємо істину.

Максим Федис вважає, що не почув нічого путнього для себе, лише саморекламу. Він вважає, що в Інтернеті є свобода слова, хоча й виникають певні непорозуміння. Він визнав, що є неправильне розуміння свободи слова. За його словами, якщо йому хтось надішле статтю і він її не опублікує, то це вже цензура. Якщо цього нема, значить, це є свобода слова. Кожний в Інтернеті має право висловити свою думку. Не завжди вдається в Інтернеті перевірити інформацію, але, з іншого боку, це прекрасне поле для свободи слова.

Голова Товариства “Юрій Дрогобич” Володимир Кондзьолка адресував своє запитання експертам: “Навіщо нам у Дрогобичі свобода слова?”. Відповіді він поки що не почув.

Олександр Магльона посилався на свою статтю “Свобода преси чи номенклатурне свято?”. Він вважає, що його газету читають громада і влада. Місію газети він бачить у тому, що коли є щось погане, то треба написати, як зробити так, аби було добре. Себе він вважає збирачем рецептів для влади. Якщо ти не знаєш куди йти, то можеш зайти на манівці. Для нього саме це й означає свободу слова.

Для Олега Косика свобода слова означає бути почутим. Саме засоби масової інформації повинні дати можливість людям бути почутими.

Максим Федис був здивований таким питанням: “А для чого вода?”. Він підтримав тезу про те, що кожна людина повинна бути почутою. Якщо дрогобичани будуть почуті, це і є свобода.  

Володимир Кондзьолка вважає, що свобода слова служить формуванню громадянського суспільства, щоби кожний міг сказати свою думку про ті чи інші проблеми. З іншого боку, ця думка потім повинна стати поштовхом до дії. Він зауважив, що на Дискусійному клубі лунає чимало цікавих думок, але не видно жодної дії. Люди пишуть в Інтернеті, що після розмов абсолютно нічого не змінюється. Влада не реагує на те, про що ми говоримо.  Свобода слова як той антибіотик: якщо його часто неефективно вживати, потім до нього приходить звикання. Тим самим ми нівелюємо поняття свободи слова. За радянських часів свободи слова не було, але будь-яка критична замітка мала наслідки. Нині ж газети пишуть викривальні статті, – і на цьому все закінчується. Нам треба, щоби якомога більше людей лобіювали результати інформації, яку почули. На Заході багато людей іде у відставку після критичних публікацій у пресі.

Голова Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло Ваврин вважає, що комерційні газети, радіо і телебачення не завжди йдуть назустріч політичним партіям і громадським організаціям, а тому необ’єктивно висвітлюють ту чи іншу інформацію.

Депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний каже, що свобода слова потрібна для дискусій. “Є журналісти, які пишуть на мене пасквілі, а є видання, які це продукують”, – підкреслив він. Особливі претензії він висловив до Інтернет-сайту “Дрогобич Інфо”, на якому, крім усього іншого, ще й вилучаються коментарі. Повинна бути конкуренція між опонентами на сторінках газет. Якщо журналісти когось критикують, то принаймні повинні взяти в цієї людини коментар, як це є в багатьох цивілізованих засобах масової інформації. Коли нема дискусії, а йде однобока викривлена інформація, то не може йти мова про свободу слова. Треба дотримуватися певних правил. Не можна їхати на негативі іншого. Слід подавати дві точки зору.

Натомість Максим Федис  звинуватив Михайла Задорожного, що той, на його думку, аж занадто багато публікується в одній дрогобицькій газеті.

Головний редактор газети “Гомін Галичини” Анна Баневська вважає, що журналісти подають ту інформацію, яку вони бачать і чують. Не можна огульно звинувачувати всіх журналістів у необ’єктивності.

На думку голови Громадської ради при голові Дрогобицької райдержадміністрації Степана Макара, не слід журналістам робити акцент на негативних тенденціях.  Потрібно конструктивно підходити до розв’язання проблем. Жодна критика, якою би гострою вона не була, не принесе жодного позитиву. “Я не побачив у наших засобах масової інформації позитивного героя, отого українця, який міг би бути альтернативою можновладцям”, – наголосив він. Саме з позитивом треба йти на вибори, формувати думку людей.

Сергій Розора, який у Трускавці представляє “Клуб щасливих людей”, наголосив на тому, що раніше свобода слова була на кухні, а тепер та сама свобода слова є в Інтернеті. Але все відбувається як у тому анекдоті, коли один викопує ями, інший їх закопує, а того, хто мав садити дерева, нема. Тому й не проростає громадянське суспільство. Нам бракує організованої просвітницької роботи. Ми не працюємо з молоддю, а потім хочемо, щоби хтось поїхав з нами на масові заходи до Києва. В 30-х роках молодь готова була віддати життя за Україну, а зараз молоде покоління живе іншим.

Михайло Задорожний вважає, що чимало молодіжних організацій фінансуються бізнесменами, тому ще невідомо, хто в них виросте і кому вони будуть служити.

Голова громадської організації “Дрогобицька громада” Богдан Юзефів вважає, що треба дати людям можливість зрозуміти, що таке свобода слова, як її захищати. Колись написане в газеті для кожної радянської людини було правдою. Газета, яка фінансується владою, має бути незалежною, бо фактично це гроші платників податків, а влада може собі випускати інформаційний бюлетень. Кожне питання, яке розглядається на Дискусійному клубі, повинне бути доведене до логічного завершення, тоді би нам повірили люди. “Давайте робити серйозні речі!” – закликав він.

Економіст Анатолій Сивак переконаний, що в дискусійному клубі все-таки є сенс, бо можна почути цікаві думки. Найбільша проблема в тому, що свобода слова не має жодного сенсу. Якщо нема громадянського суспільства, свобода слова стає ще одним товаром. Щоб вона не стала товаром, з матеріальної сфери повинна перекочувати в духовну.  Головною ознакою громадянина є його небайдужість. Громадянин завжди має що сказати. Україна спіткнулася на тому, що має ідею, має механізм її втілення в життя, але нема сприйняття цієї ідеї. Чому? Бо люди в це не вірять. Колись була свобода слова на кухні – результативніша і краща. Що було сказане на кухні – це правда. Свобода слова насамперед повинна грунтуватися на громадському стержні. Не можна кинути в каструлю десять яєць і хотіти, щоб одне зварилося, а решта залишилися сирими. Не можна побудувати комунізм в окремій стодолі. Преса повинна повертати собі довіру, працювати якось відкритіше.

Голова клубу автомобілістів Дрогобиччини Ростислав Афанасьєв впевнений, що свобода слова потрібна. Сідав у в’язницю той, хто висловлював правдиве слово. Тоді свобода слова дуже цінувалася. Зараз влада пішла іншим шляхом.  Громада з цим змирилась. Свобода слова нічого не коштує. Вона стала просто безвідповідальною. Треба це змінити.

 

Керівник громадської організації “Небайдужі Дрогобичани” Святослав Сурма наголосив на тому, що наприкінці 80-х років ми були в захваті від програми “Прожектор перебудови”.  У своїх камерах, які нам побудувала радянська влада, ми побачили промінчик світла. Ми почали дихати. Минуло двадцять років. Ми вже не в камерах, ми у вільній державі. Якщо є проблема, ми хочемо бачити реальні аналітичні матеріали. Ми хочемо бачити альтернативу, реальне розв’язання проблем. Нам потрібна не просто подача інформації: там зле – і все. На жаль, таким є рівень журналістики, нам бракує гарної аналітики.   Люди би прочитали цю статтю, підтримали би нас, і ця інформація дійсно би стала товаром. У цьому якраз і є проблема сьогоднішньої свободи слова.

У Максима Федиса склалося враження, що у нашому рабстві буцімто винні засоби масової інформації. А насправді проблему треба шукати в собі. Кожний має можливість написати аналітичну статтю – і її опублікують. Не можна все спихати на тих, хто подає цю інформацію. Ми повинні говорити про пасивність людей старшого покоління, молоді люди вже інші. Не можна завжди в комусь шукати ворога. Не можна працювати лише на руйнацію. Треба об’єднувати. Треба докладати зусиль.

Богдан Юзефів підтримав Максима Федиса і сказав, що старшому поколінню треба забиратися геть, бо його вже ніхто не сприймає.

Михайло Ваврин вважає, що свобода слова має бути наповнена реальним змістом. Він стверджує, що в міській раді є цензура. Є засоби масової інформації, які засновані владою, але пробл-ми громади належним чином не висвітлюються, хоча фактично такі газети утримує та ж громада. Якщо людина написала статтю, то під нею має стояти підпис, і людина за це несе відповідальність. В одному номері газети може бути по декілька фотографій керівників міста чи району. “А твар-то одна!”, – підсумував виступаючий.

Голова Асоціації фермерів Дрогобиччини Ярослав Янишин сказав, що свобода слова має бути захищеною. Чи є механізми для захисту свободи слова і захисту тих людей, які користуються свободою слова? Не буде свободи слова, коли не буде її захисту. Він запропонував, щоби на сайті “Дрогобич Інфо” люди не підписувались псевдонімами, а давали свої конкретні прізвища. Нема жодного доступу до публічної інформації. Лише якщо начальник дасть дозвіл, тобі можуть видати якусь інформацію.

 

Незалежна журналістка Вікторія Лишик стверджує, що їй сподобалася дискусія, аж поки не дійшло до шарпанини вияснення стосунків. Свобода слова насамперед передбачає достовірність інформації. Повинна бути відповідальність за написане. Але журналіст не може бути винен у тому, що нема реакції на його статтю. Це проблема влади. Вона навела приклади своїх статей, за які її й до суду подавали, але відсутність реакції з боку влади все нівелює. Чому депутат може побити жінку і не нести за це відповідальності? Або міліція безпідставно звинувачує людей у тому, чого вони не здійснювали, журналісти про це пишуть, а влада мовчить, ніби нічого й не трапилося?       Журналістка зауважила, що почула помпезні фрази, гучні гасла, але ніхто чомусь не хоче говорити по-простому, аби донести свою думку до читачів. Навіть бабці має бути зрозуміло все, про що ми говоримо. Вона запропонувала для захисту свободи слова кожному журналістові виділити по адвокатові. “Чому на мене мають подавати в суд на сто тисяч гривень за правдиво написану статтю, і ніхто мене не захищає?”, – задала вона риторичне запитання. І це при тому, що в неї був шостий місяць вагітності. Мова йшла в статті про невиплату з боку керівника одного підприємства своїм працівникам заробітної плати впродовж більше, ніж півроку. Журналісти з інших видань, які знали цю проблему, не написали про це. Хоча на “Дрогобич Інфо” є багато недостовірної інформації, але, з іншого боку, люди мають можливість висловити свою думку. Не треба казати, ніби нема свободи слова. Вона є в Дрогобичі. Свобода слова потрібна.

Максим Федис заперечив, що в Інтернеті кожна стаття чи коментар мають бути підписані прізвищем.

Михайло Задорожний виступив проти наклепів в Інтернеті. Більше того, протилежну думку не друкують або викидають коментар.

Володимир Кондзьолка зауважив, що якщо в Інтернеті людина підписала статтю чи коментар своїм прізвищем, то обговорюється не текст, а особа. Завдяки анонімності обговорюється текст. Проте власники сайту, даючи нам можливість вільно обговорювати ідеї, все-таки повинні розуміти, що несуть відповідальність за те, що в них надруковано.

Громадський активіст із Трускавця Святослав Грабовський вважає, що, безумовно, свобода слова потрібна. З цією проблемою він особисто зіштовхнувся, коли разом з однодумцями проводив у місті-курорті так звану анти-тарифну кампанію. Лише декілька журналістів підтримали громаду, причому це були  люди не з місцевих видань, які поховалися по кущиках.  Простіше писати про гаївки, вишиванки. На радіо не дали оголошення про проведення одного із заходів, бо побачили якийсь підтекст. Це свобода слова чи щось інше? Він нагадав, що в Дрогобичі назріває та ж проблема з тарифами, яка в Трускавці вже розв’язана.  Газети мають дати аналітичні статті на цю тему, аби люди прийшли і захистили свої права.

Політтехнолог Тетяна Сивак зауважила, що повинна бути ініціатива громади, аби влада не наїжджала на журналістів, які висвітлюють проблеми. Аудиторія інтернет-видань і засобів масової інформації не настільки велика, аби охопити все населення Дрогобиччини. Інформація  не покриває цільову аудиторію. Хтось має до неї дійти. Варто активізувати свою діяльність у нетрадиційному донесенні інформації до аудиторії. Наприклад, на стовпах, вітринах можна друкувати повідомлення про цікаві статті в тій чи іншій газеті, на тому чи іншому Інтернет-сайті. Крім повернення довіри читачів, слід активізувати інтерес. Бо якщо одна людина в селі знає про це, – один ефект, а якщо статтю обговорюють в автобусі – зовсім інше враження. Запровадження нових форм донесення інформації не є складним чи дорогим процесом. Просто гору бере консерватизм власників видань. Чому громада не стає на захист журналістів, які виступають на захист її інтересів? Чому не всі засоби масової інформації, що є на Дрогобиччині,  висвітлили трускавецькі проблеми? Журналісти стоять збоку, а громада теж. У Дрогобичі ситуація взагалі цікава. Влада щось собі робить, журналісти мовчать, громада мовчить. Слід активізувати трикутник: засоби масової інформації – громадські організації – громада. Потрібен трошки інакший погляд на ці речі, потрібні експерти.

 

Анатолій ВЛАСЮК

Джерело: газета “Тустань”

  1. AnnAnn06-26-2012

    Цікава стаття. Дякую

  2. Камінний ГосподарКамінний Господар08-07-2012

    Нещодавно ДРОГІНФО провели так званий “всеукраїнський літературний
    конкурс”.Фарисеї фарисействували про мову , про нарід наш
    багатостраждальний,і головне – щиро та проникливо просили грошей у
    потенційних спонсорів.хто ж давати грошей не хотів того “пісочили” прямо
    на форумі.Причому , умови конкурсу було прописано таким чином , що
    критерії оцінювання творів пани організатори вигадували самі і за “за
    умовчанням”. Єдиною умовою була вимога ,щоб перемогу здобули члени
    “мєждусобойчика”. Лише третє місце вельможні судді великодушно жалували
    “варягу”. А як інакше підкреслити статус “всеукраїнського”? Виникає ряд
    питань:” 1.Де Положення про конкурс? Хто його розробляв і хто
    затверджував.(А така процедура має бути обов’язковою)! І чи існує такий
    документ взагалі? 2.Де затверджені критерії відбору творів –
    переможців?і І де письмові науково та літературно аргументовані відгуки
    жюрі?3.Чиї “чисті” руки брали спонсорські гроші? І де звіт про їх
    використання?; 4. Чому відзначення переможців відбулося потайки , без
    жодної про те інформації на ДРОГІНФО? Людей поставили до відома
    постфактум. Доки народ будуть мати за бидло? Хіба ви б із сімєю не пішли
    на таку подію як вручення нагород лауреатам? Я би пішов! Якби знав про
    те що така подія має бути. Отже , фактом є те ,що нагороди вручалися
    потайки і у ресторані.Невже у нашому славному місті замаало бібліотек чи
    музеїв? Очевидно , що там не наливають і закусить не дають. А тут і
    пропіарилися і випили-закуусили на дармовщинку, та ще й під сиропом
    боротьби за рідну неньку-Україну.Великий сором , коли пройдисвіти
    торкаються своїми брудними руками найсвятішого! Може досить уже
    спекулювати “українством”?Попросіть грошей на шинок і я вам іх дам.Але
    ви плюнули у душу тим молодим , щирим , наївним котрі ще не втратили
    віри у справедливість.Схаменіться!

  3. ПетроПетро08-08-2012

    Тут , у цій статті ,написано, що М. Федис-за свободу слова в інтернеті. Яка фальш!. Хай люди скажуть,скільки неугодних йому дописів він просто витирає. Бо це тільки ВІН має право вирішувати-що і як писати. Кому потрібна ТАКА свобода і демократія?

Leave a Reply