Останній бій олігарха

Останній бій олігархаМабуть, не знайдеться сьогодні на Львівщині особи, яка, володіючи потужними фінансовими ресурсами та політичними важелями впливу, була б настільки втаємниченою та недосяжною для журналістів. Усі повідомлення, пов’язані з ним, стосуються або футболу, або ж ретранслюють чутки про нього, як про всемогутнього лобіста своїх інтересів на рівні ледве не віце-прем’єрів уряду Азарова.

Скандали супроводжують його в будь-якій сфері діяльності – за що б він не брався: чи-то футбол, чи нафтопереробний бізнес, чи ЗМІ, чи політика. Зрештою, можливо, для Петра Димінського, а мова далі йтиме саме про нього, – скандал є способом власної промоції. Хоча, як говорить підручник з політичного піару, для політика люба інформація, навіть скандальна, є позитивною. Однак, напередодні парламентських виборів такі шляхи власного просування можуть зіграти злий жарт з усемогутнім «Димом», як його позаочі називають приятелі та вороги.

Наш «Суркіс»

У велику українську політику Петро Димінський прийшов, швидше, через потребу, а не за покликом серця. На початку 2002 року загострився конфлікт навколо найкрупнішого на той час його активу – Дрогобицького нафтопереробного комплексу «Галичина». Спробувавши владнати проблеми з ДПІ на місцевому рівні, Петро Петрович дуже швидко зрозумів, що в Україні вирішенням якщо й не усіх, то дуже багатьох проблем може бути значок депутата Верховної Ради.

Таким чином, Петро Димінський висувається до Верховної Ради України на парламентських виборах 2002 року у Дрогобицькому мажоритарному окрузі № 122. «Прив’язка» до округу дуже проста: саме тут знаходяться потужності НПК «Галичина». Заручившись підтримкою найпопулярнішої тоді політичної сили – блоку політичних партій «Наша Україна», Петро Петрович перемагає з результатом 27,22%. Заручитися підтримкою вдалося за рахунок квоти Ярослава Кендзьора, котрий на всіх міжпартійних зборах представляв Димінського не інакше як «Наш Суркіс».

Але у парламенті Димінський повівся як справжній бізнесмен: як тільки стало зрозуміло, що вигідніше підтримувати новопризначеного Прем’єр-міністра Віктора Януковича, він у листопаді того ж 2002 року написав заяву про вихід із фракції «Наша Україна». Мотив цього маневру абсолютно прагматичний: в середині 2002 року податківці порушили проти керівництва НПК «Галичина» кримінальну справу. Вступаючи в «лоно» регіоналів, Димінський розраховував отримати надійний «дах» від наїздів податкової, контрольованої на той час керівництвом провладної СДПУ(о).

Однак, сподівання не виправдались, кримінальні справи лише множились і розкручувалися. Тому у травні 2003 року, Димінський разом з Насаликом та Ратушняком виходять з фракції Партії Регіонів у Верховній Раді України. Саме тоді Петро Петрович зрозумів, що для галицького бізнесмена інвестування в патріотичні сили є більш привабливим.

Нацдеми Львівщини, мабуть ще пам’ятають скандал, який розгорівся в середовищі колись могутнього Народного Руху України, коли головний «рухівець» Львівщини Кендзьор та його заступник Держко обмінялись взаємними звинуваченнями в політичній корупції. Зокрема, Ігор Держко звинувачував свого візаві у тому, що той впродовж довго часу брав гроші в олігарха Димінського на фінансування виборчої кампанії блоку Віктора Ющенка в 2002 році, і так і не зміг відзвітувати перед спонсором за використані кошти.

Пік впливовості Димінського на Львівщині, мабуть, припадає на період з 2002 по 2006 рік. Петро Петрович і не приховував, що фінансував національно-демократичні політичні сили у Львівській обласній раді в їх протистоянні з спільним ворогом: партією всемогутнього Медведчука та її основною зброєю – податковою адміністрацією. Зокрема, згадуючи про ці події, Петро Петрович розповідає: «Так, дійсно, протягом чотирьох років я фінансував наші демократичні сили у Львівській області і справді список цих людей існує і якщо наші народні обранці і надалі вестимуть себе так як вони себе ведуть зараз, то я обов’язково цей список оприлюдню, для того, щоб люди подивилися, хто там є і скільки коштує для цих людей демократія».

Фінансові «вливання», як правило, в українській політиці сприяють порозумінню, і головою облради в жорсткому протистоянні з тією ж СДПУ(о) стає ставленик Димінського дрогобиччанин Михайло Сендак. Тоді ж «сірому кардиналу» львівської політики вдається прилаштувати свого товариша та бізнес-партнера Леоніда Мельника на посаду першого заступника голови ЛОДА.

Давній непрохідний

Можна чітко простежити момент, відколи в Петра Петровича перестали клеїтись справи політичні. До парламентських виборів 2006 року «сірий кардинал» львівської політики демонстрував, попри свій жорсткий характер, чудеса гнучкості та дипломатії. З 2002 року Димінський встиг побувати, профінансувати та побити горщики чи не з усіма найбільшими політичними середовищами Львівщини та України.

Проте, після невдалої спроби вдруге «протягти» Михайла Сендака на посаду очільника облради, Димінський входить в затяжний конфлікт з своїм давнім бізнесовим конкурентом та особистим ворогом Петром Олійником. Розуміючи, що за керівництва Олійника, свої питання в облдержадміністрації вирішити не вдасться, Петро Димінський скеровує свою увагу на львівську організацію партії «Батьківщина». Таким чином яскраві політики Львівщини, яких пов’язують з Димінським, Держко та Сендак вступають в партію «Батьківщина» і за її списками стають депутатами обласної ради БЮТ. Проте для їх патрона «Батьківщина» не виявилась такою ж гостинною. Апетити Димінського у 5 «квитків» до ВР виявилися захмарними. Ходять чутки, що лідер партії Тимошенко власноруч вказала на двері амбітному Димінському. У цей же час Ігор Насалик втягує Петра Димінського у черговий проект «а-ля» зелені. І ось після провалу відверто авантюрного проекту «Еко+25» Димінський сконцентрував свою увагу на футболі на навколо футбольних інтригах.

Різні кошики Петра Димінського

Хороший політик, так само як передбачливий бізнесмен керується принципом розкладання яєць в різні кошики. Петро Петрович розумів, що через мінливість української політики не можна ставити усе на одну політичну силу, навіть найвпливовішу на даний момент. Таким чином, починаючи з 2006 року Димінський цікавиться найрізноманітнішими політичними проектами, змащуючи дорогу своїм ставленикам на посади і пости в різни партіях. Ці інвестиції дають свої дивіденди – як-то скандальна угода між Львівською обласною радою, ТК «Міст-ТБ» і ТзОВ «Бізнес Медіа Активи», власником якого є ФК «Карпати». В результаті цієї угоди Димінський отримав найпотужніший медіаресурс області – телеканал «ЗІК».

Проте, не забуває Петро Петрович і про політику. Кілька його радників втягнули його в чергову здавалось би виграшну авантюру. Скориставшись з конфлікту в львівській «Батьківщині», олігарх знайшов підходи до опального екс-голови львівського БЮТУ Івана Деньковича. Результатом цієї угоди стали підтримка «списків Деньковича» до Львівської обласної та міської рад усім медіахолдингом «ЗІК» та виділення ресурсів на проведення виборчої кампанії. Натомість, люди Димінського в разі потрапляння БЮТу імені Деньковича в місцеві ради, мали отримувати депутатські мандати. Серед членів списків, які подавав Денькович, були такі відомі прихильники ПП, як Ігор Держко, радник голови ЛОДА, Роман Любицький, гендиректор «ЗІКу», Андрій Кісера, директор телеканалу «ЗІК», Євген Буба, Богдан Пісний та інші наближені до олігарха персони.

Лише титанічними зусиллями, ціною майбутньої неприсутності у обласній та міській раді Львівщини, Тимошенко вдалось зупинити нахабну авантюру Деньковича-Димінського. Львівська «Батьківщина» відкликала усі списки до згаданих рад. Таким чином, провалилась найяскравіша авантюра місцевих виборів 2010 року. На останньому етапі союзником цього став і В.Горбаль, котрий побоявся допускати людей Димінського в обласну раду. За тиждень до виборів батьківщину Димінського-Деньковича знімають з виборчих перегонів. Радники знову помилилися, Димінський знову програв.

Остання теленадія Димінського

Період М.Цимбалюка засвідчив про посилення впливів П.Димінського на процеси в області. Щоправда, йому не вдалося пропхати свого радника Р.Любицького ані на посаду директора ЛОДТРК, ані на гуманітарного заступника голови ОДА. Брюховицький олігарх з’являється як потенційний кандидат від влади по Дрогобиччині, а генеральний продюсер телеканалу ЗІК Дмитро Добродомов – по території Сихівського району. Однак через конфлікт з Тарасом Козаком, котрий представляє на Львівщині ще одне відоме політичне середовище, Цимбалюка усувають з посади. ЗІК, який до того часу здував з голови ОДА пилинки розвертається на 180 градусів і в останні дні перебування його на посаді показує викривальні сюжети про, нібито, зловживання губернатора.

І знову Димінський помилився в розрахунках. З приходом нового голови ЛОДА була звільнена остання людина олігарха в ЛОДА – Богдан Петрушак. Михайло Костюк відверто сказав, що Димінському не вдасться впливати на нього: «На мене ніхто не буде впливати. Не може бути впливу окремої структури на роботу представника Президента! Я всіх попередив, що у мене немає розуміння «моя людина», і коли я попросив таких людей на вихід із адміністрації я сказав: «Хто тут працює від когось – усі на вихід». Впливи знову починають слабшати.

У зв’язку з пануванням у Львівській міській та обласній раді партії ВО «Свобода», можливість впливу на ці органи місцевого самоврядування зведена, практично, до нуля. Не зовсім добре йдуть справи і в коштовного захоплення Петра Димінського – футбольного клубу «Карпати». Ходять чутки, що й на фінансовій ниві виникли серйозні проблеми. Для того, аби хоч трохи поправити фінансове становище і отримати вільні кошти для підтримки «своїх» кандидатів на вибори, нещодавно був проданий футболіст «Карпат» Данілу Авелар за 1,8 мільйони євро. Таким чином ПП отримав вільні кошти.

Отримав відкоша Петро Димінський і від партії УДАР, з якою проводились непрості перемовини щодо участі олігарха у списку цієї партії. Від початкових п’яти місць у прохідній частині списку, про що йшла мова на початку перемовин, ПП наразі пообіцяли 31 місце для його найвідомішого журналіста. Також, в результаті переговорів з представниками Партії регіонів, з якими в Петра Петровича є давні дружні стосунки, олігарх зрозумів, що домовитись не вдасться. За прохідне місце у списках провладної партії запросили чи не десять мільйонів доларів та увесь його інформаційний ресурс на додачу. Знаючи хватку донецьких, галицький олігарх розумно відмовився від такої пропозиції.

Добре розуміючи, що самому з нажитою репутацією пройти до ВР по мажоритарці не вдасться, а список коштує занадто дорого, наш фігурант вирішив діяти по американському – просувати до ВРУ своїх відданих представників. Оскільки ані Кісера, а ні Любицький для цієї ролі не підходять, та ще й не виправдали надій у описаній ситуації 2010 року, вибір випав на користь Дмитра Добродомова.

В журналістському середовищі давно уже ходять чутки про те, що Дмитро Добродомов «монополізував» увагу свого патрона в медійній сфері. Тож зовсім не дивно, що повернути собі хоча б дещицю впливів в політиці галицький олігарх розраховує саме за допомогою знаного журналіста.

Натомість, Дмитро Добродомов, дякуючи авторській програмі журналістських розслідувань «Хто тут живе», а також активній розкрутці у своїх ЗМІ уже став самостійною політичною фігурою. Для потрапляння у парламент Дмитро Євгенович обрав кілька можливих шляхів. Один з них полягав в кандидуванні на одному з львівських округів від тієї ж партії Кличка УДАР. Очікується, що саме ця партія виявиться запасним аеродромом для усіх учасників львівського КОДу, яких відсунули від виборів «Фронт Змін», «Батьківщина» та ВО «Свобода», розділивши округи між собою. Слабкість позицій та відсутність власних фінансових ресурсів голови Львівського обласного осередку партії робить саму організацію відкритою для такого роду «пасажирів». В обмін на порівняно невеликий внесок та підтримку медіа-холдингу, Дмитра Добродомова були готові підтримати на окрузі.

Однак, після презентації соціологічних опитувань, в яких телеведучий зайняв несподівано високі позиції, у нього з’явилась реальна можливість стати депутатом Верховної Ради й самостійно. Проходячи нещодавно так звану процедуру люстрації на засіданні львівського КОДу, Дмитро Добродомов прохопився, що він не особливо буде зважати на рішення КОДу, і буде кандидувати в депутати, ймовірно, по Сихівському району Львова. Його не зупиняє, що ймовірним конкурентом на цьому ж окрузі в нього буде потужний конкурент з ВО «Свобода» Юрій Михальчишин.

Д.Добродомов твердо вірить у ефективність «рідного» ЗІКу, свою дружбу з власником та головним редактором газети «Експрес» Ігорем Починком та у фінансову підтримку свого патрона Петра Димінського. Чи не єдиною перепоною на шляху до омріяного депутатського статусу може стати просто таки містична нефартовість львівського олігарха, адже усі політичні проекти, до яких мав дотичність ПП, завершувались повним крахом. Хоча цього разу цей політично-журналістський похід у нардепи зорієнтований на боротьбу з існуючим режимом і в цій ситуацій галицький виборець може розчулитись й підтримати олігарха у боротьбі з Януковичем. Для когось цей бій може стати першим, а для когось і останнім.

Фото: Трускавецький вісник

Джерело: Вголос

  1. Andrii DutchakAndrii Dutchak07-05-2012

    Д.Добродомов твердо вірить у свою дружбу з
    власником та головним редактором газети «Експрес» Ігорем Починком

    Звідки інформація про таку дружбу? Добродомов залиши Експрес далеко не тріумфально.

  2. Eva PankratievaEva Pankratieva10-13-2014

    Уже всі у Львові зрозуміли що ляшко популіст, смішно, що діма добродомов заручився його підтримкою, трішки не розрахував, цікаво скільки часу ефіру йому цього коштувало?!!

  3. Daniil ManastyrskiyDaniil Manastyrskiy10-14-2014

    Коли зек керував
    країною, він не міг оминути такий важливий канал галиччини, як зік, тим більше
    там сидить продажна собака – добродомов.

Leave a Reply