Вихід месії з валянками

Повернення Віктора Ющенко в політику аналізували на 5-му. «Забій-2» Володимира Молчанова представила «Велика політика» на «Інтері». Про страхи Соні Кошкіної розповіли у «Шустер live». Огляд телепрограм за 25 червня – 1 липня 2012 року

І все-таки невимовно шкода, що наше Євро скінчилося. Шкода, що з екранів зникли колоритні фанати й неймовірно красиві голи, а також кадри непідробно щирих емоцій уболівальників…

Казка скінчилася 1 липня феєричною перемогою Іспанії над Італією.

А втім, країна останній тиждень фіналу ЧЄ-2012 жила не тільки ним. Адже 26 червня, приміром, у нас був Судний день. Саме того дня розгляд касаційної скарги у «газовій справі» Юлії Тимошенко Вищий спеціалізований суд переніс на 11 липня, а скаргу Леоніда Кучми про незаконність порушення кримінальної справи проти нього задовольнив. Про ці події повідомили всі новинні служби загальнонаціональних каналів, за винятком хіба що «Вікон» на СТБ. Але і в «Новинах» на Першому, й у «Фактах» на ICTV, й у «Репортері» на Новому обмежилися сухими повідомленнями та короткими синхронами сторін – обвинувачення й захисту. При цьому адвокат Леоніда Кучми виглядав так, ніби справу його клієнта виграно остаточно й безповоротно, а представниця прокуратури у справі Тимошенко, озвучуючи офіційну позицію суду, всіляко намагалася продемонструвати нечуваний досі гуманізм прокуратури. Остання «протягла» рішення суду про необхідність судово-медичної експертизи підсудної задля того, щоб, боронь боже, не порушити її права бути присутньою на суді. Обидві теми настільки ж важливі, наскільки й політично заангажовані, тож потребували спеціальних студій у форматі дискусії. Але зробити це цілком прогнозовано спромоглися лише канали ТВі та 5-й.

«Перший опозиційний» – на майданчику «Альбертейнштейна», «Перший інформаційний» – в аналітичній програмі «Час. Підсумки дня». Щодо першої дискусійної платформи, то тут, як і зазвичай, вустами адвоката Юлії Володимирівни Сергія Власенка підкреслили неправедність наших судів узагалі та їхню злочинну діяльність щодо Тимошенко зокрема й висловили сподівання на Європейський суд з прав людини. А от у «Часі. Підсумках дня» тему українського правосуддя розглянули набагато ширше, назвавши цю частину програми «(Не)резонансні кримінальні справи». Ведучі Святослав Цеголко та Роман Чайка цілком справедливо зауважили, що за двома гіперрезонансними слуханнями чи їх перенесенням громадськість і журналісти якось призабули про «ніжинських робінгудів», «васильківських терористів» та «народного месника» Віталія Запорожця, який убив дільничного міліціонера на Київщині.

Почали, звісно, саме з резонансних справ, конкретніше – з так званого виправдання Кучми. Адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко цілком аргументовано довела, що задоволення скарги Кучми геть не означає його виправдання, бо справу цю ще не розглядали по суті, а отже, ще нічого не скінчено. І плівки майора Мельниченка, визнані такими, що добуті в незаконний спосіб, не можуть бути єдиним свідченням проти екс-президента. Адже є свідчення Пукача, записка покійного міністра внутрішніх справ Кравченка та письмова заява того ж таки Миколи Мельниченка. Для пані Валентини факт того, що Леонід Кучма сховався за рішенням Вищого спеціалізованого суду, свідчить про його вину. Бо якби екс-президент не відчував за собою вини, він би пішов на те, аби його справа розглядалася в суді по суті. Ще один момент, на який звернула увагу адвокат, – присутність у залі суду зятя екс-президента Віктора Пінчука. На спробу правозахисника Едуарда Багірова захистити олігарха, мовляв, він не має жодних важелів упливу на суд, Валентина Теличенко відрізала: «Потрапити в цей суд дуже складно!». Тож вона дійшла висновку, що рішення щодо Кучми ухвалено під тиском.

Ведучі програми були цього разу як ніколи толерантні до гостей, і всі вони отримали слово. На жаль, дискусія звелася, як і зазвичай, до декларацій про необхідність докорінної зміни судової системи та органів внутрішніх справ загалом. Адвокат Віталія Запорожця, щоправда, переконував присутніх, що навіть за цієї системи він домагатиметься виправдувального вироку для свого клієнта, адже досудове слідство провадилося з величезними порушеннями. Як показали події наступного дня, всі старання захисту були марними – «народному меснику» вкотили на повну котушку – 14 років позбавлення волі. Ця новина, однак, не стала головною в інформаційній картині 27 червня: про те, що людей, які прийшли підтримати свого героя під будівлю суду в Броварах і здійняли обурений ґвалт, коли почули вирок, розігнали загони спецпризначенців, журналісти в подробицях розповіли аж у неділю, в телевізійних тижневиках «Факти тижня» (ICTV) й «ТСН. Тиждень» («1+1»). А в день оголошення вироку ця новина промайнула на більшості каналів одним рядком.

З випуску «Часу. Підсумків дня» глядач міг дійти єдиного висновку: якщо його не захищає державна правоохоронна система, він мусить боронитися сам. Та ж таки Валентина Теличенко оприлюднила страхітливу цифру соціологічних досліджень – 20% громадян України вважають самосуд єдиним способом досягти справедливості.

Того ж дня, 26 червня, по кількох роках мовчання й бездіяльності (виняток становив хіба що похід до суду свідчити проти Тимошенко) народу явився екс-месія Віктор Ющенко. Сюжет про його прес-конференцію досить розгорнуто подали «Факти» й «Репортер» Нового каналу. ТСН та Перший вирішили з цього приводу відмовчатися, натомість 5-й канал присвятив поверненню третього президента в політику не лише короткий сюжет у випуску новин, але й другу частину вже згаданого ток-шоу «Час. Підсумки дня». Варто сказати, що журналісти «Фактів» та «Репортера» зробили все можливе, аби колишній президент викликав у посполитих якомога більш неприємне враження: синхрон Ющенка про те, що він збирався оголосити дочасні вибори президента, коли дізнався про «ширку» між БЮТ та ПР 2008 року, на тлі ще свіжих спогадів про його вікопомне правління та відверте загравання з нинішньою владою пролунав щонайменше як знущання з європейських цінностей, що їх він буцімто сповідує. Ну, а пасаж колишнього президента про те, що БЮТ та ПР однакові, як лівий і правий валянки, нічого, крім гомеричного реготу, викликати не може.

У «Часі. Підсумках дня» задля збереження балансу думок у такій дражливій для всіх, хто пам’ятає президентство Ющенка, темі запросили двох експертів – Миколу Жулинського, який спробував захистити новий політичний проект свого колишнього патрона, та Олега Медведєва, вірного прибічника Леді Ю. Як і очікувалося, опоненти згоди не дійшли, проте більш переконливо все-таки говорив політтехнолог, а не академік. Якщо відверто, то шановного (без жодної іронії!) Миколу Жулинського було навіть шкода, коли він намагався знайти хоч якісь аргументи на захист Ющенка, при цьому сам собі суперечив, розповівши, що довго вмовляв екс-президента на вибори не йти.

«День незалежності від Конституції», 28 червня, пересічний глядач провів у суцільних сибаритських радощах, бо більшість каналів, за винятком Першого національного та 5-го, свято проігнорували. Про це, втім, ваш оглядач уже писала.

А 29 червня не по-дитячому вразили мою душу «Подробиці» на «Інтері». Річ у тім, що тут чи не вперше на всю країну показали, що процеси самозахоплення й «прихватизації» берегів водойм підточили душі не лише олігархів, які дозволяють собі нахабно перекривати доступ до пляжів на Південному березі Криму, але й черкаських «куркулів» Чому це мене аж так вразило? Бо ці скоробагатьки, чиї предки, цілком можливо, билися за волю України в Холодному Яру, – мої земляки. Журналісти «Подробиць» за листом мешканців села Кедина Гора приїхали до них, аби розповісти, як місцеві князьки збудували височенні мури, що виходять далеко у води Дніпра, щоби не пускати в ті води місцеве «бидло». А один узагалі примудрився навіть ліс приватизувати! До честі кореспондентів, вони поспілкувалися не лише з місцевими мешканцями, яким тепер до води зась, але й із «героями» приватизації. Ті, щоправда, всіляко уникали запитань київських журналістів, і через це картина цілковитого морального занепаду місцевих багатіїв зробилася лише страхітливішою. Телевізійники сумлінно записали й дали в ефір також синхрони природоохоронців та представників місцевої влади, які на пальцях довели, що дії власників розкішних котеджів на березі Дніпра грубо порушують законодавство. На відміну від проаналізованого в попередніх оглядах сюжету про незаконне перекриття доступу до пляжу в Сімеїзі, матеріал кореспондентів «Подробиць» вирізняється максимальною кількістю джерел і логічною крапкою, а саме повідомленням про те, що проти порушників відкрито кримінальні справи. А ще – обіцянкою бойової голови сільради змінити ситуацію на краще максимум за рік. Ну, а коли не вийде, то, як співав Висоцький, «мы напишем в Спортлото», що в наших реаліях означає написати чолобитну президентові держави.

Знову ж таки до честі колективу «Подробиць», під цей скандальний сюжет підверстали як контраст матеріал про більш ніж цивілізовані й унормовані порядки на ізраїльських муніципальних пляжах, де плата за морські та сонячні ванни – просто нонсенс.

Те, що відбувається нині в селі Кедина Гора, можна кваліфікувати як утвердження нового-старого суспільного устрою під назвою «феодалізм». Коли місцеві князьки мають людей за бидло, а себе – за великих панів, які чомусь вбили собі в голови, що можуть розпоряджатися життям підневільних. Ця тема знайшла продовження на тому ж таки каналі того ж вечора у «Великій політиці з Євгенієм Кисельовим». Щоправда, ні термін «феодалізм», ані «кріпосництво» в самій програмі не звучали. Але суть того, що побачив глядач у фільмі «Забой-2» Володимира Молчанова, відомого російського журналіста, можна цілком схарактеризувати саме цими словами.

Євгеній Кисельов, трохи поговоривши про попередні підсумки Євро-2012, розпочав 29 червня двогодинний спецвипуск, присвячений творчості свого давнього друга. Приводом стала 21-ша річниця показу першого «Забою» в авторській програмі Володимира Молчанова «До и после полуночи» 29 червня 1991 року. Модератор «Великої політики» наголосив, що після цього ефіру автор скандального тоді фільму припинив роботу політичного оглядача на Центральному телебаченні, що було умовою керівництва останнього взамін на право показу картини. Якщо коротко, то «Забой» – це такий, кажучи сучасною мовою, мікс із розмов автора з шахтарями Донбасу та його ж таки коментарів. 21 рік по тому Володимир Молчанов, який поділяє думку тодішнього генерального директора об’єднання «Стахановуголь» Юлія Йоффе про те, що саме шахтарські страйки остаточно розгойдали човен під назвою «СРСР», повернувся на «місця бойової слави», аби побачити, чи стали краще жити його герої. Звісно ж, не стали. І не знаю, чи варто було їхати на Донбас знову, аби переконатися в цьому, адже відомий фільм «Шахта №8» естонських журналістів набагато переконливіше за рафіновано-інтелігентське кіно московського гостя показав якесь дике заціпеніння пересічного мешканця краю та його залежність або від цілком легальних володарів законних шахт, або ж від кримінальних власників нелегальних «копанок», що панує нині по всьому Донбаському кряжеві. Одне слово, окрім як бажанням витягти на екран одного з найбільш рейтингових телеканалів України давнього друга, пояснити двогодинну «здачу» Євгенієм Кисельовим шалено дорогого ефіру лише задля обговорення фільму «Забой-2» надто складно. Адже слухати, як управляються в красномовстві нардепи Волинець і Болдирєв, або ж намагатися збагнути велемовні викладки пана Йоффе щодо «руки» КДБ в тих шахтарських страйках, який начебто на догоду новій комуністичній номенклатурі прагнув «змінити лад» у СРСР, чи дуріти від розхристаних монологів нині російського письменника родом із Донецька Ігоря Свинаренка, – на це треба мати час і натхнення. Сам Володимир Молчанов виглядав дуже далеким від нинішнього життя «динозавром Перебудови».

Проте, як на мене, у фільмі Володимира Молчанова є момент, який дуже тісно переплітається з уже проаналізованим сюжетом у «Подробицях». Коли він запитує в шахтарів, який лад побудовано в країні за 20 років, ті мовчать. Не тому, що не знають відповіді, а радше тому, що не бажають навіть самі собі зізнатися – життя, яким вони живуть, оця тотальна залежність від ласки чи неласки господаря й цілковита безправність і їх самих, і їхніх родин, називається не красивим словосполученням «дикий капіталізм», як на цьому наполягав Юлій Йоффе, а терміном-жупелом із підручників історії та суспільствознавства. І це слово – той самий «феодалізм», про який геть не всує вже було згадано. Люди, які пишалися своєю професією шахтаря, нині, коли «світ перевернувся», суто психологічно не готові визнати своє принизливе місце раба в суспільній ієрархії. І їхнє місце за комуністів їм уже видається куди більш значущим та навіть привілейованим, аніж тепер. І тут не допоможуть ніякі заспокійливо-компліментарні мантри Молчанова про те, що шахтарі на тлі розмальованих хлопчиків із шоу-бізу – справжні чоловіки. І що московський гість кожної останньої неділі серпня випиває чарку за їхнє здоров’я, святкуючи в такий спосіб День шахтаря…

На відміну від людей Донбаського кряжу, Соня Кошкіна досі почувалася цілком захищеною й вільною. Аж доки Генпрокуратура не надіслала до редакції очолюваного нею ресурсу запит у межах перевірки заяви народного депутата Володимира Ландика щодо незаконного оприлюднення його приватного есемес-голосування на сторінках LB.ua. Не знаю, чи відав до минулої п’ятниці хтось із глядачів Першого національного чи ТВі про існування в глибинах інтернету цього видання, але шанувальники «Шустер live» та «Кабаре Веселый песецЪ» хоч-не-хоч про Соню Кошкіну та її великі проблеми таки дізналися. У житті Ксенія Василенко (так Соню звуть по паспорту) дуже приваблива панянка, яка полюбляє красивий одяг, дорогі косметичні бренди та світські вечірки. І тут, ой леле! На великих екранах обох студій через зв’язок по скайпу з’явилося зображення чийогось не надто привабливого обличчя, яке моторошно й судомливо кривилося в очевидній паніці. Ясно, що скайп не надає привабливості, якщо ти сидиш просто перед екраном компа, і новоспеченій гіпотетичній жертві прокурорського «бєспрєдєла» варто було це врахувати. Хоча, можливо, на те й був розрахунок, адже хто повірить, що ти – жертва, якщо постати перед враженою публікою з бездоганними зачіскою й мейкапом? А так – усе гаразд: візуальний образ заскоченої та обуреної прокурорською підлістю жінки-журналіста, якій ніколи думати про зовнішність, цілком кореспондував із гнівними філіпіками на адресу «бєспрєдєльщіков», котрі буцімто відкрили проти неї кримінальну справу. Зрозуміло, що на істеричну тираду потенційної вигнанки (Соня Кошкіна погрожувала просити політичного притулку в Європі, де вона нині перебуває, якщо справу проти неї не припинять) присутні в студіях «Веселого песця» та «Шустер live» реагували адекватно: обіцяли всіляку допомогу в її праведній боротьбі з неправедними «ментами». Такий кавалерійський наскок пані шеф-редакторки, щоправда, приніс їй лише скороминущі плоди – буквально назавтра в інтернеті з’явилися статті, автори яких, журналісти зі стажем роботи у ВР, ґрунтовно проаналізували ситуацію й дійшли висновку, що страхи новоявленої борчині за свободу слова трохи перебільшено й будь-який медіазахисник у процесі «Ландик проти Василенко» запросто доведе правоту Соні Кошкіної. Отже, дитино, повертайся домів, боятися тобі нічого! Тим паче, що кримінальної справи проти LB.ua немає. Поки що.

Тим часом Савік Шустер, залишивши інвективи Соні Кошкіної на закуску, обговорював перед тим куди важливіші питання. Серед тем, присвячених здебільшого підсумкам турніру Євро-2012 в Україні, була одна, яка так і не знайшла адекватної відповіді. Мабуть, тому, що запитання Савіка «Чому в Україні рейтинги півфінальних матчів Євро-2012 майже вдвічі нижчі, ніж у країнах Європи?» було адресовано не тій аудиторії. Адже ведучий при цьому уточнив, що вважає причиною одне з двох – або Україна не футбольна держава, або в нас неправильно міряють рейтинги. Щодо першого твердження, то його заперечили всі, хто знає любов українців до гри мільйонів.

А от у контексті нещодавнього скандалу з підкупом панелістів друга частина меседжу ведучого, винесена на обговорення в студію «Шустер live», більш ніж актуальна. Проте відповідати на це пряме запитання мали би представники вимірювальної компанії, а їх у студії не було. Довелося обмежитися завуальованими посланнями до «рейтинготворців» у вигляді пасажу про те, що ось-ось Савік на пару з Єгором Бенкендорфом запустить проект про Олімпіаду-2012 у Лондоні і якщо рейтинги знову будуть неприродно низькими, то… Що саме «то», уточнити ніхто не зумів. Бо що ти зробиш тим, кого в обличчя та за адресами знають лише особливо втаємничені? Втім, обговорення проблеми низьких рейтингів трансляцій матчів Євро-2012 все ж таки дало позитивний результат, адже ми мали змогу почути від мешканців кількох міст України оповіді про те, як їм доводилося дивитися матчі в умовах відсутності в їхньому ефірі телеканалу «Україна», якому Перший національний перепродав права на показ багатьох матчів, у тому числі – й за участю збірної України. Економічну доцільність цього перепродажу намагався довести генеральний директор Першого національного Єгор Бенкендорф. Але для розумного глядача, який знає реальний стан справ в економіці України, що завжди, коли треба владі, стає лише інструментом заради доцільності політичної або ж заради вигоди окремих наближених, навряд чи ці аргументи були переконливими. Всім зрозуміло: якби каналом «Україна» володів не Рінат Ахметов, то гроші для забезпечення трансляцій всіх матчів на Першому національному все одно держава б знайшла. Але в даному випадку, вочевидь, хотіли шукати не грошей, а «відмазки» задля виправдання продажу прав комерційному мовнику.

А в неділю жорстоке розчарування очікувало на тих, хто звик недільний вечір проводити в компанії розумних людей на чолі з Анною Безулик. Її програма «РесПубліка» на 5-му каналі в ефір так і не вийшла, хоча в сітці стояла. Натомість глядачеві запропонували повтори «Вікна в Європу» та «Портретів» із Сергієм Дорофеєвим. Ні, Кузьми, звісно, багато не буває, але ж попередити можна було! Хіба що всі запрошені дружно побігли на фінал Євро?

І все-таки жаль, що воно нарешті скінчилося…

P.S. від «Телекритики». Як повідомили ТК у прес-службі 5-го каналу, ток-шоу «РесПубліка» не вийшло 1 липня через фінал Євро-2012. Наступного тижня програма буде в ефірі.

 Фото – news.liga.net
Джерело: ТелеКритика

Leave a Reply