Хто Ви, пане Гук? (частина перша)

Huk

 Частина перша

 Сьогодні народ втомився від гасел, закликів, яскравих білбордів. Виборці хочуть глибше пізнати того, за кого голосуватимуть. Хочуть зрозуміти, хто він такий, і як буде поводитись ставши народним обранцем.

Метою цього дослідження є, опираючись на відкриті джерела інформації, максимальне висвітлення біографій і діяльності, потенційних кандидатів у народні депутати.

Таке дослідження, ще декілька років було би неможливе, бо багато подій та документів часів розвалу Союзу і становлення незалежної України були закриті від громадськості. Сьогодні СБУ частково відкриває архіви КДБ, історики друкуючи статті та книги, оприлюднюють незнані широкому загалу матеріали. Опираючись на них спробуємо побачити, те що раніше нам було недоступним.

Вже близько десяти років на Дрогобиччині майорить постать Миколи Гука, морського офіцера, міського голови Дрогобича і тепер потенційного кандидата в народні депутати.

Біографічна довідка з сайту “ЗІК”:

Микола Гук ( надалі М.Г.) народився 13 травня 1960 р. у с. Лішня Дрогобицького району Львівської області. Працював автослюсарем в Дрогобицькому управлінні механізації будівництва № 5. Після служби в армії вступив на факультет журналістики Львівського вищого військового політичного училища. Після його закінчення був скерований на Чорноморський флот, де проходив службу. Згодом служив служив у міністерстві оборони України, обіймав посаду редактора відділу газети «Флот України».

Завжди пам’ятав гірку долю своїх батьків, репресованих і висланих в м. Губаху (Російська Федерація), і свого народу. За таку позицію був двічі звільнений зі служби і ще тричі знятий з посад. Але жодного разу про це не жалкував. У травні 1989 р. ініціював створення Севастопольського товариства української мови ім. Т. Шевченка. У серпні 1991 р. брав участь у першому з’їзді Спілки офіцерів України. Після відмови вийти з організації та засудити її діяльність, командуванням Чорноморського флоту за «антикомуністичну та антиконституційну» діяльність був звільнений з лав збройних сил СРСР. Після провалу путчу ГКЧП на службі поновлений. У січні 1992 р. за прийняття присяги на вірність Україні удруге звільнений зі служби.

Заснував газету «Дзвін Севастополя» і українське видавництво, організовував у м. Севастополі перші українські школи і парафії. Балотувався до Верховної Ради України від Дрогобицького виборчого округу в 2002 р. і посів друге місце. У березні 2006 р. обраний міським головою Дрогобича.

Член Головної ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, член Головного проводу КУН. Лауреат премії ім. Д.Нитченка (2002 р.) та Золотої премії Є.Далас (2003 р.) [2].

Кинувши погляд на таку довідку, можна побачити що, значна частина біографії, а це період з 1978 року по травень 1989 року ледь позначена декількома рядками і рясніє білими плямами, з яких зрозуміти вчинки М.Г. та мотивацію не можливо. Спробуємо в хронологічному порядку відтворити за доступними матеріалами що відбувалось у вказаний час.

Дрогобицький журналіст Орест Ліщишин в свому нарисі про М.Г вказує наступне,- “ще в далекому 1977 році Микола Гук, учень 10-А класу СШ № 5 виступив на випускному вечорі і на прикладі своєї репресованої матері затаврував комуністичний режим. А це, зверніть увагу, – період брєжнєвського застою. Тут вам і мужність, і принциповість, і романтизм… “ (Орест Ліщишин “Нарис про Миколу Гука”)[1].

Невже, це могло непоміченим повз увагу КДБ?

Руслан Забілий, Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (Львів) у статті: ”Як КГБ “перевиховував” колишніх повстанців” відмічає, що спецслужба змушена була визнати, що в 1976 р. КДБ на Львівщині зафіксував 18 антирадянських проявів у молодіжному середовищі, а за два наступні роки їх стало вже 54, всього за 1976-1980 рр. – 211. Тому на облік були поставлені всі студенти із сімей бандерівців. Фіксувалися націоналістичні “висловлювання”, поширення серед молоді “ідейно шкідливої літератури”. Проте кількість студентів із оунівських сімей зростала: в 1981 р. у львівських вишах та Дрогобицькому педінституті їх нараховувалося понад 170. Спецслужба застосовувала всі механізми, які мала у своєму розпорядженні, втручалася у будь-яку сферу життя тих, хто потрапив у її поле зору.

В 1981 році для роботи із колишніми повстанцями використовувалися 1362 агенти, з них 373 із числа колишніх підпільників, а 989 – із близького оточення винуватців антирадянських проявів. [13].

Припущення: Антирадянський виступ М.Г. не міг пройти повз увагу КДБ. Скоріш за все дорога у ВУЗ такому випускнику була закрита і він вимушений був піти працювати простим робітником, а потім на службу в армію.

До війська М.Г. був призваний по досягненні ним 18 років, тобто у 1978 році. Тривалість військової служби в ті часи складала, — 2 роки у сухопутних військах і 3 роки на флоті. У біографії М.Г. вказує що до Львівського політучилища він вступив після закінчення служби в армії і закінчив його у 1983 році. Термін навчання у політучилищі -4 роки. Отже, М.Г. вступив до училища під час проходження строкової служби у 1979 році.

Довідка: Львовское высшее военно-политическое училище — Училище осуществляло подготовку офицеров по специальностям: «культурно-просветительная работа» и «военная журналистика» для всех видов, родов войск (сил) вооруженных сил СССР. Срок обучения 4 года. По окончании училища присваивалось воинское звание лейтенанта, квалификация офицера с высшим военно-политическим образованием и вручался диплом общесоюзного образца. В военно-политические училища принимались военнослужащие срочной и сверхсрочной службы, выпускники суворовских и нахимовских училищ, прапорщики и мичманы, а также гражданская молодёжь из числа членов и кандидатов в члены КПСС и комсомольцев, рекомендуемых политорганом или районным (городским) комитетом ВЛКСМ проявивших желание и годных по состоянию здоровья для службы в ВС СССР. Вікіпедія [3].

Отже, у 1977 році -публічний антирадянський виступ, у 1979 — вступ до політучилища з метою одержати військово-політичну освіту, тобто стати політпрацівником.

Чи самостійно вирішив син репресованих стати комуністичним функціонером, поповнити лави тих, хто гнобив його батьків, чи до цього приклалася рука КДБ?

Для вступу до училища необхідно мати рекомендацію політорганів.

Припущення: Особа, яка публічно заявляла про свою опозиційність до радянської влади немала жодних шансів отримати таку рекомендацію. ЇЇ могла отримати людина, яка дала згоду на співпрацю з КДБ. В такому випадку з неї знімали ярлик неблагонадійності, і надавали сприяння. КДБ добивалось від завербованого не тільки агентурної співпраці, а й формування його ідейною людиною. Про це свідчить витяг з Наказу голови КДБ від 4 липня 1983 року за №140 “О введении в действие Положения об агентурном аппарате и доверенных лицах органов государственной безопасности СССР”: “Особое внимание уделяется воспитанию агентов, мировоззрение которых складывалось или находится под влиянием классово-чуждой идеологии, а также выполняющих задания в обстановке непосредственного соприкосновения с противником. Первоочередная задача воспитания агентов, завербованных с использованием компрометирующих материалов или на основе личной заинтересованности, состоит в переводе их сотрудничества на идейно-политическую основу.” [9]. Вступ до політучилища дуже підходить під виконання цього пункту наказу.

Вербування в агенти КДБ в армії є поширеним методом. Подібний факт у своїй біографії описує Олег Тягнибок: “Особіст, який там служив — старший лейтенант Пєршин — шпик, раз мене підкликав і сказав: “Ти ж розумієш — в мене одні вуха й одні очі”. Підсовував мені листочок, щоб я підписав і став “сєкрєтним сатрудніком” — доносити, що в батареї робиться….Він мене переслідував постійно. Після того, як я відмовився, він кричав: “Я тебя отправлю в ЗабВО. А твого начальник а в пехоту переведу”. ЗабВО – це забайкальський воєнний округ. Зрештою, його самого перевели в інше місце. Я щасливий, що нічого не підписував і на співпрацю не пішов” [8].

частина перша

продовження в наступних публікаціях

 Джерела:

1. http://drohobychanyn.io.ua/s98420/de_ne_stoyatime_vistoet

2. http://zik.ua/ua/news/2010/05/13/228465

3. http://ru.wikipedia.org/wiki/%CB%FC%E2%EE%E2%F1%EA%EE%E5_%E2%FB%F1%F8%E5%E5_%E2%EE%E5%ED%ED%EE-%EF%EE%EB%E8%F2%E8%F7%E5%F1%EA%EE%E5_%F3%F7%E8%EB%E8%F9%E5

4. http://sabitov.kz/2011/03/06/zhurnalist-v-voennoj-tochke-terminy-terminy-terminy/

5. http://www.index.org.ru/journal/19/pasko19.html

6. http://flot2017.com/item/history/5148

7. http://ukrlife.org/main/prosvita/org_flot.htm

8. http://bukinfo.com.ua/show/news?lid=18974

9. http://www.lander.odessa.ua/lib24.php

10. http://blackseafleet-21.com/news/6-12-2011_chernomorskij-flotorazdel-kak-eto-bylo

11. http://www.jurnalist.in.ua/rubric746/rubric751/site_2620.html

12. http://www.history.org.ua/JournALL/journal/2010/1/4.pdf

13.http://spp.dp.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=531:–qq–&catid=55:2011-03-10-19-06-02&Itemid=149

14. http://www.versii.com/news/137521/print

15. http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/08/12/51759/

спеціально для drohobych.com.ua                 Михайло Бучко

Leave a Reply