Шмат дерева

Femen

Можна не реагувати. Оскільки тієї чи іншої реакції вони хотіли. Як терористи, байдужі до змісту реакції на свої акції: «Лише б говорили, лише б писали!». Тут, у випадку з групою молодих дам з гурту «Femen» – триваючий абсурд. Підозрюю, цілком цілеспрямований абсурд, націлений на жорстку реакцію до себе з боку влади, аналогічну російській в історії з «Pussy Riot».

Реагувати потрібно. Не по-російськи, зрозуміло. Суспільство має захищати себе і від злочинців, і від вандалів-ідіотів. Мені, колишньому в’язню політичних таборів, боляче: дама, яка шукає популярності за всяку ціну, знищила дерев’яний хрест-пам’ятник біля будівлі, де сталінські поплічники катували і розстрілювали тисячі безвинних українців. Дама зовсім не ностальгує за радянським минулим, не є членом  української комуністичної партії, яка  живе під портретами Сталіна. Її особистий вандалізм – протест проти засудження в Москві дівчаток з Pussy Riot … Якісь нескінченні бздури, безглузді, відштовхуючі і завжди цілеспрямовані. І жіночі груди, що нескінченно оголюються, вже давно символізують не жіноче начало і навіть не хіть, а все той же відштовхуючий абсурд. Що ж, акції Femen відповідають країні, де якийсь високоморальна комітет, що складається з цілком сірих чиновників, на гроші українського платника податків глибокодумно вивчає наявність моральної шкоди в популярних мультиплікаційних фільмах.

Розумію: хрест – всього лише шмат дерева. Банальна і не дуже дорога річ. Її легко відновити. За гроші тієї ж групи Femen, наприклад. Але от я не впевнений, чи потрібно відновлювати. У країні, де 9% дорослих дієздатних громадян мають намір голосувати за нащадків тирана Сталіна, за їх демагогію, за їх брехню, немає необхідності відновлювати пам’ять сталінським жертвам. У країні, де всерйоз, без іронії заснований державний комітет з контролю за мораллю, не бачить і не чує тотального імморалізму законодавчої і виконавчої влади, не можна всерйоз говорити про справедливість, людську гідність і інших патетичні категорії. У країні, де учасники антитоталітарного партизанського руху досі фактично є непрощенними  “ворогами народу”, немає сенсу відновлювати зганьблені символи пам’яті про минуле.

У 1974 році в таборі ВС 389/35 на Уралі на стельової балці ветхої табірного будівлі я побачив напис, зроблений у 40-ті роки хімічним олівцем: «25 років каторги, залишилося 12, Максимов А.Гр.» Сталінський в’язень Максимов А.Гр . швидше за все став табірної пилом, з уральських таборів тієї пори зеки не поверталися. Бути може що він, Максимов А.Гр., до арешту мешкав в Україні, тут, в підвалах колишнього Інституту шляхетних дівчат, був підданий тортурам і засуджений «трійкою», а нинішні активістки бензопилою знищили єдину матеріальну пам’ять про нього?

Ми дійсно випадково, незаслужено отримали незалежність. Доля дала нам шанс. Ми, громадяни цієї чималої країни, робимо все можливе, щоб цей шанс залишився нереалізованим. Всі ми, і наші президенти, і наші так звані законодавці, і вельмишановні інтелектуали, які  собою утворили наглядову раду при так званому «моральному комітеті», заляканого … мультиками. Ми хворі, ми тяжко хворі. Подивіться ці репліки ненависті, що залишаються анонімами на електронних форумах, вдивіться в дегенеративні особи всіх цих що феодально володіють нами представників «політичної еліти», подумайте, яке життя чекає в недалекому майбутньому наших дітей і онуків …

Не приховую, сьогодні, дізнавшись про страшну своїм безглуздям акцію групи Femen, я розгубив весь свій колишній оптимізм.

Фото: EPA / UPG

Джерело: lb.ua

  1. ТакТак08-21-2012

    “про ці репліки ненависті” дійсно постійно стикаюся на сайті Дрогінфо. Думаю-чому так хочеться людям виплескувати ненависть і зло на інших. Ми, мабуть, дійсно хворі.

Leave a Reply