Сильною Україну зробить вчитель

Mariya Hrynyk

Що сьогодні може зробити Україну сильною державою? Якщо проаналізувати запальні заклики політиків, які у розпалі виборчої кампанії просто-таки волають до нас через газети, екрани телевізорів, то від сильної та квітучої України ми всього лишень за крок. І ціна здійснення цієї мрії неймовірно дешева – це наш голос на цьогорічних виборах. Доживемо до виборів, а що – коли вкотре скуштуємо гіркоту розчарування і нашу мрію розтопчуть?! А може, наша біда у тому, що не на тих покладаємо свої надії…

Пригадалися мені слова одного мудреця, який сказав, що держава сильна тоді, коли вона має добрих матерів і добрих вчителів. Це ті два земні ангели-охоронці, які присутні у житті кожної людини. Значною мірою вчитель відповідає за те, яке покоління завтра житиме на нашій землі. На жаль, вікова боротьба українського народу за свою державу триває і сьогодні. І досі актуальне питання нашої мови, національної ідентичності. Створюється враження, що хтось дуже дбає про те, щоб, замість національно свідомих людей, серед українців, як бур’ян у налитому колоссям збіжжі, виростали манкурти. Адже коли люди не дорожать своєю землею, своєю історією, ними легко керувати, у них можна виторгувати все… Тому нині Україні, як ніколи, потрібні добрі вчителі, мудрі наставники, які своїм духом українства можуть надихати нашу молодь, на багатих національних традиціях плекати українську еліту.

Як уже повелося, у першу неділю жовтня у нашій державі відзначають День вчителя. Мабуть, кожному це свято навіює спогади про шкільні роки і про вчителя, який колись, на зорі юності, допоміг розправити крила і обрати свою стежину у мандрівку життя.

Дякую долі, що в моєму житті була вчителька, яка зуміла не тільки дати глибокі знання з української мови, а й сформувати непорушну твердиню національної свідомості. Це вчителька Медвежанської школи – Марія Григорівна Гриник. Вона, як ніхто, вміла відкривати красу і велич української мови. Навчила відчувати її енергетику, зважувати кожний звук на терезах душі та перепускати крізь струни серця. Це від неї я вперше почула, що, як і все на землі, слово живе. І від того, наскільки майстерно ми опануємо його, залежить, чи буде слово гострим лезом, яке завдає глибоких ран, чи цілющим ліком, здатним тамувати найпекучіший біль. Завдяки Марії Григорівні ще з шкільної парти я мріяла поєднати свою долю зі словом.

Їй не треба говорити, хто вона за професією. Про це можна здогадатися з витонченої інтелігентності, голосу, зачіски та навіть ходи. До уроків цієї вчительки вабило усіх. Її можна було, затамувавши дух і втративши відчуття часу, слухати годинами, бо не переповідала шаблонних хронологій і біографій із підручників. Вивчення кожного українського класика розпочинала з «родзинки», якою пробуджувала дитячу увагу і зацікавлення. Ніколи не заглядала у конспекти, не носила стосів паперів. Приходила на урок, і він щоразу був неперевершений: чи то йшлося про сюжет літературного твору, чи про правила українського правопису. Вона не мала навичок дисципліновувати учнів, навіть тоді, коли у цьому була потреба. Марія Григорівна за жодних обставин не змінювала свого спокійного, врівноваженого тону голосу. Коли повчала когось – робила це настільки тактовно, що слова глибоко впиналися у сумління, а в її бесіді не було ні краплі докору чи осуду. Як зазначає відомий педагог Василь Сухомлинський, добрий вчитель готується до уроку все життя. Життя, як багатотомний роман, було записане в її душі. Відтворюючи його у різноманітних літературних образах, вчила пізнавати світ нас, своїх учнів.

Марія Григорівна завжди наголошувала, що людина ніколи не має втрачати зв’язку із своєю малою батьківщиною. Бо як без коріння гине рослина, так і без духовного зв’язку з рідною землею зів’яне людина. Так вчила нас, бо сама по вінця серця залюблена у своє село.

Народилася у мальовничому куточку Медвежі, на Лісничівці. Ще у глибокому дитинстві босоногим дівчам, бігаючи лісом і прислухаючись до його гомону, відчула неповторність рідного краю, перейнялася його долею і прагнула якомога більше довідатися про його минувшину. Творча праця Марії Гриник ніколи не обмежувалася уроками. Впродовж багатьох років вона – ідейний натхненник культурного життя села: десятки, а то й сотні цікавих заходів проведено у селі та поза його межами. Під керівництвом Марії Гриник у Медвежі плідно працює «Просвіта», у 90-х роках були проведені сільські фестини, які за своєю культурною цінністю та масштабністю стали одним із найпомпезніших свят усієї Дрогобиччини.

Марія Григорівна переконана, що місія сучасників – зберегти невидиму нитку, яка єднає минуле з майбутнім. Згуртувавши учнів школи, їй вдалося в одному з класів зібрати унікальний етнологічний куток, де були розміщені одяг, предмети домашнього вжитку, знаряддя праці, які використовували у Медвежі на початку XX сторіччя. Від старожилів села були записані пісні, що супроводжували різні обряди у селі. Найціннішим доробком, мабуть, є книжка про історію села, яка вийшла друком у 2005 році. Після її написання Марія Григорівна продовжила свою працю – завдяки її ініціативі та старанням з’явилася антологія поетів Дрогобиччини. Працюючи вчителем, вона неодноразово казала про те, що не знати достеменно творчості літераторів України – півбіди, а не вивчати поетичну плеяду Дрогобиччини – насправді ганебно. Марія Гриник упорядкувала антологію, яка сьогодні стала незамінним інформаційним джерелом для вчителів-словесників.

Особливою даниною пам’яті була праця про історію рідного села, адже вдалося закарбувати те, що розповіли люди, багатьох з яких уже нема в живих. Марія Гриник плекає надію, що згодом хтось напише уже про сучасну Медвежу. Адже нитка історії не повинна перериватися і духовний спадок треба примножувати, бо лише він вбереже прийдешні покоління від манкуртства.

Її з великою вдячністю як вчителя від Бога згадують десятки випускників, які пішли з Медвежанської школи із глибокими знаннями української мови та літератури. Від себе додам, що завдяки Марії Гриник при вступі на факультет журналістики Львівського національного університету ім.І.Франка за кількістю балів у рейтингу я була другою.

Уже кілька років як Марія Гриник не працює у школі, пішла на заслужений відпочинок. Дуже шкода, що нинішні школярі не матимуть змоги набиратися мудрості у цієї вчительки. Марія Григорівна завжди любила говорити, що у житті потрібно давати дорогу молодим, адже за ними завтрашній день. Її багатий професійний досвід – підґрунтя, на якому у школі виховуватиметься ще не одне покоління. Ті цінності, які вчителька дбайливо вкладала у серця своїх випускників, вони як «печать духу» понесли у життя.

Леся Ясюра

На фото: Марія Гриник серед своїх учнів.

Джерело: Галицька Зоря

  1. ЯнаЯна10-08-2012

    Я памятаю всіх своїх вчителів із СШ№1. Всі без винятку були вчителями із великої букви Але це було так давно, хоча з теплом їх згадую все життя.

  2. тритри10-08-2012

    Тепер таких вічителів звільняє Радзієвський, бо йому, бач, більше підприємець Лариса подобається, яка незаконно проводила уроки.

  3. Учень школи №1Учень школи №110-09-2012

    І я навчався в школі Франка. То були часи! А вчителі знамениті, бо давали знання- і Ковальська Д., і Варшавська Л. Н., і Цуп. Г. І. і М. І.-хімічка/прізвища не памятаю/,і Бурий -вч фізкультури, і Філіпський А. Г-історик і Ігор Федорович Комар-дотепер памятаю його історію України, а ще -Лідія Дмитрівна Іванишин- найулюбленіша математичка-строга і добра водночас, мову і граматику дала нам Корчинська Лідія Степанівна. Багато з них вже покійні-царство їм небесне і велика подяка за знання і за те, що виховали нас людьми.

Leave a Reply