о. Платонід П. Філяс – Перший Довголітній Протоігумен оновленого Чину св. Василія В.

Filyas

“Нарід плакав за ним, як за рідним батьком, а він утішав вірних щирими словами й великою обітницею, що вишле для них з краю більше священиків-місіонерів… ” Ці слова ми вичитуємо з історії Мондерського монастиря, що у Канаді, там Платонід Філяс перебував з місією, де проповідував Боже слово та розбудовував УГКЦ та в пам’яті якого П.Філяс війшов, як людина, яка мала батьківське серце для прихожан.

о. Платонід Павло Філяс був надзвичайно відомим українським церковним та громадсько-політичним діячем у Галичині та за її межами. У його заслуги входять : випуск молитовника “ Гостинець ”, редакція журналу “ Місіонар ”, ним створено “Місійний інститут ім. св. Йосафата”, відкриття Центральної духовної греко-католицької семінарії, у Моравії, а також він був один із творців Української Центральної Ради і конституції ЗУНР.

о. П.Філяс народився 27 вересня 1864 р. в убогій ремісничій сім‘ї в Доброчанині Сокальского повіту. У земельно – майнових та кадастрових книгах 1854 – 1880 рр.. які зберігаються у Центральному державному історичному архіві Львівської області, серед громади Добрячина часто зустрічається прізвище (інколи без подання імен) – Філяс. Це дещо ускладнює спроби детальніше встановити родовід отця – протоігумена Платоніда (Петра) Філяса.

Своє навчання Павло Філяс розпочав у сільській народній школі, а після неї продовжив своє навчання у Львівській академічній гімназії. Батько його був незаможним ремісником-ковалем і не міг удержувати його у гімназії, тому молодий учень цілу майже гімназію удержувався сам своєю працею. Це не стало йому на заваді аби закінчити своє навчання з відзнакою.

Вже під час навчання у гімназії визначився він своїми незвичайними спосібностями і великою працьовитістю та пильністю у науці. Тому для всіх його товаришів і знайомих видалося чимось незвичайним, коли він після закінчення гімназії мав відкриту дорогу до університету, а після його закінчення перед ним відкривалися б двері до найвищих щаблів у тогочасному суспільстві, він покинув світське життя і вступив 7 листопада 1883 р. до Чина св. Василіян в Добромильський монастир. Всі дивувались як такий талановитий і розумний молодець міг зважитися на такий крок, не розуміючи цього, що якраз він своїм великим розумом, не без помочі певно Божої ласки, дійшов до переконання, що на краще проживе своє життя коли посвятить його на службу Богові і працю для Нього. У стінах монастиря отримує він чернече ім’я – Платонід. Опанував він там різні форми діяльності оновленого ЧСВВ – місійну, освітню, виховну, видавничу, друкарську, наукову, бібліотечну.

Після новіціату, П.Філяс продовжив філософсько-богословські студії у Кракові, під час яких робив дописи до церковного журналу “ Рускій Сіон ” та священичого місячника “ Душпастир ”.

Консульта ЧСВВ у 1920-х роках. Сидять (зліва направо) отці Віталій Градюк, Теодозій Галущинський, Платонід Філяс, Мелетій Лончина, (особа четвертого отця не встановлено); стоять: редемпторист (особа не встановлена), о. Порфирій Боднар, (особа третього не встановлена), далі – отці Стефан Решетило, Діонісій Ткачук та Ігнатій Погорецький

 

15 серпня 1889р Платонід Філяс прийняв свячениче рукоположення. Перед молодим священиком відкрилося тепер широке поле праці. То був час, коли молоді, реформовані Василіяни почали переорювати галицький духовий переліг, а на їх чолі став о. Філяс. Почався місійний рух по селах і містах Галицького краю. Залунали нечувані дотепер місійні науки. Мабуть не було такого твердого серця, котрого б не зворушили проповіді отця Філяса та його товаришів-місіонарів.

Перший редактор журналу Місіонар.

У модерних часах апостольська праця була не мислена без апостольської преси. Це зрозуміли вже перші нові Василіяни, що вийшли з мурів Добромильського монастиря, серед яких був і о.П.Філяс Тому, маючи перед очима недавній ще світлий приклад, не далекої від них, великої друкарні в Почаєві, на Волині, яка була чинна до 1831 р., вже в 1895 р. відкрили вони при Жовківському монастирі свою друкарню, за якою опісля пішли й інші Провінції. Там зараз розпочали також релігійне видавництво, періодичне і неперіодичне, хоч це була для них зовсім нова ділянка, якою досі ніхто з них не займався. Саме ці отці Василіяни, прихильники народовецького руху, розпочали активну підготовку до видання перших релігійних книжочок. І такою першою ластівкою був василіянський молитовник під назвою «Гостинець», який уклали о. Платонід Філяс та о. Єремія Ломницький. Цей молитовник відразу захопив головним чином молоді покоління й осягнув рекордний наклад 190.000 в наступних 8 виданнях.

Та однак ті ревні місіонері не зупинилися лише на видавництві молитовника. Об’їжджаючи міста і села зі своїми місіями для народу, бачили, що живе слово місіонаря має великий вплив, але з часом забувається. Слово, яке вони проповідували потрібно було записати.

І так одного разу вертаючись з місій до Львова – це о. А. Шептицький, о. П. Філяс, о.І.Тисовецький та ін, які вони відбували по містах і селах, ділилися вони досвідом, раділи з успіхів і радилися, аби їхні досягнення не пропали і щоби запалений вогонь не пригасав. Так і виникла ідея створення журналу Місіонар.

Плани їхні зреалізувалися у квітні 1897 року коли ігумен монастиря Св. Онуфрія, що у Львові, о. Андрей Шептицький провів зібрання отців, на якому було вирішено розпочати видрук заснованого релігійного часопису “Місіонар”. Його поява відбулася 1 травня 1897 року, а його першим редактором став о. Платонід Філяс. Усього за одну ніч він підготував 16 сторінок журналу, а кардинал Семебратович благослови його. Тираж першого – “ Місіонаря ” був накладом у 20 тисяч примірників.

Популярності “ Місіонаря ” сприяв духовний голод на католицькі виданння, а найголовніше – це талановите провадження журналу.

Якщо читати перші річники Місіонаря за редакції о. Філяса, то доходиш до висновку, що людина, яка писала дописи до журналу мала глибокий і ясний розум, великі знання та незвичайно популярний спосіб представлення навіть найскладніших богословських правд.

Тогочасники, які почали випуск часопису, зокрема о.П.Філяс, вбачали у новому виданні допоміжний засіб оголошення засад католицької віри серед побожного галицького люду. Також вони робили все можливе для того, щоб видання стало доступне кожному бажаючому. У порівнянні з іншими подібними виданнями, які випускалися в той час, ціна була незначна – всього два крейцери за примірник. “Місіонар” також міг поширюватися через пошту завдяки старанням о. Андрея Шептицького. Цікавим є той факт , що також тодішній ігумен о.А.Шептицький мав задум розюджувати «Місіонар» безкоштовно, але зійшлися на мінімальній ціні. У вступному слові першого числа цього християнського часопису головний редактор о.Платонід Філяс, ЧСВВ «Місіонар — що то є «у доступній формі виклав зміст і мету часопису пишучи, «Син Божий то був найперший і найбільший місіонер. Місіонарями були святі Апостоли та їх учні. Ми посланці — місіонери Ісуса Христа несемо людям Боже слово, Божу правду і Боже милосердя, для старого і малого, для ученого і неученого, для всіх, що хотять нас приймати і Богові служити. Нехай цей Місіонар іде до всіх вас, любі браття, а ви його читайте ”.

Поява часопису стала помітною подією у церковно-релігійному житті прикарпатських теренів. Блискавичне розповсюдження 20-тисячного накладу, який за висловом П.Філяса “розбігся по ваших селах, як та іскра по сухому листю”, засвідчило успіх нового інтелектуального часопису. Його також високо

оцінив митрополит С.Сембратович у Листі до духовенства: “На днях появилося у Львові письмо під заголовком “Місіонар”. Багатий зміст того письма, дух і бесіда його заслуговують на повне визначення, то надається воно якнайліпше до читання і поучення як молоді шкільної, так і старших і повинно находитися в кожнім домі, тим більше в кожній читальні”. А втім, засновники часопису не обмежувалися релігійною тематикою, регулярно торкалися морально-сімейних та інших аспектів світського життя. Історик Церкви Іван-Павло Химка слушно визначив часопис як “нове народне періодичне видання для селянства… Його “місіонерська” діяльність була спрямована на номінально греко-католицьке, але водночас небезпечно зрадикалізоване селянство” . “Місіонарем” постійно опікувався митрополит Андрей Шептицький, допомагав редакції матеріально, друкував на його сторінках Пастирські Листи. Звертаючись до інтелігенції, єпископ називав її природним просвітителем народу. Наголошував, що “жадає рішучо в цілім народі християнського патріотизму… Покликується на патріотизм духовенства, яке любить свій народ не словами, а працею і самопожертвою, жадаючи менше слів, а більше діла-праці для добра народу”. У своєму пастирському листі до духовенства єпископ виклав своє націіонально-релігійне кредо: “Я з діда-прадіда русин. Церкву нашу і святий наш обряд я цілим серцем полюбив і справі Божій я посвятив ціле своє життя ”.

Сидить по центру о.Платонід Філяс, ЧСВВ

 

З 1920-26 “ Місіонар ” мав 50 тис. передплатників. Сучасники, а саме дослідник української католицької преси О. Мох оцінив випуск часопису як появу інтегрально нової католицької преси для народу.

Канадійська місія

Та отець Платонід не зупинився лише на випуску Місіонаря і як читаємо у посмертній біографії : “… його велика, повна любови Бога і ближніх душа, не вдоволилась і тим. Вона рвалася ще до більшої і тяжчої праці. Саме у ті часі почалась еміграція українського народу до Канади. А там наш народ найшовся в дуже тяжких обставинах матеріальних, а особливо моральних. Позбавлення своїх духовних пастирів, деморалізувався та підпадав під згубний вплив всяких сектантів і схизматиків. Повстала велика небезпека, що ціла наша канадійська еміграція пропаде для церкви і українського народу. І отсю небезпеку зрозумів добре о. Філяс. За дозволом своїх законних наставників у 1902 році їде він за море, а саме до Канади. У цю далеку дорогу відправляється він разом з отцями Созоном Дидиком та Антіном Строцьким. Прибудучи на Канадську землю вони стали першими хто відправив служби Божі в українсько- віазантійському обряді. І там серед найтяжчих обставин, з найбільшою самопожертвою вони посвячуються місійно-духовіній праці серед українських заточенців.

Щодо діяльності отця на канадській землі то про це ми дізнаємося з Нарисів Історії Василіянського Чину Святого Йосафата, а саме : “ Про працю о. Платоніда Філяса в Канаді записано мало, бо він тут працював дуже коротко, але те, що про нього записано, свідчить, що він був для канадської місії отців Василіян мужем Божого Провидіння. Зараз по своїм приїзді до Канади о. Філяс осів у Біверлейк, а саме в околиці сьогоднішнього Мондеру. Ось що про нього записав його життєписець: “ Осів він у сьогоднішньому Мондері і звідси почав свою місійну працю. Пішки, волами чи кіньми відвідував наших людей, що ще не раз жили по землянках, христив дітей, катехизував, сповідав старших і їхав далі. Ця праця була тяжка й вимагала великої самопосвяти, але о. Платонід виконував її радо та з любов’ю. При допомозі добрих людей за кілька місяців збудував першу церковцю… на василіянській фермі. У тих околицях увихались тоді “ славні ” серафимці, що баламутили наших людей… Багато тих родин о. Філяс навернув… Коли він довідався, що серафимці збаламутили якусь родину, то він так довго до неї заходив, переконував, молився, аж поки її не навернув… Люди любили о. Платоніда за його побожність, його незрівняні проповіді, його доброту і ласкавість… Для всіх він мав батьківське серце… особливо ж допомагав бідним, залишеним діточкам і безпомічним, допомагав їм, робив для них збірки, заохочував на проповіді (до чинного милосердя) … За два роки побуту в Канаді (1902-1905) о.Платонід здобув собі таку велику й загальну симпатію і любов між своїми і чужими, що пізніше Мондер хотіли’назвати його ім’ям: Філяс…”.

При невтомній місійній праці, у вересні 1904 р., о. Філяса застала вістка, що його вибрано Протоігуменом Галицької Області ОО. Василіян. У січні 1905 року о. Платонід Філяс залишив свою любу канадську місію, свій Біверлейк, свій Мондер, і виїхав до “ Старого Краю ” : “ Нарід плакав за ним, як за рідним батьком, а він утішав вірних щи­рими словами й великою обітницею, що вишле для них з Краю більше священиків-місіонерів… ”

По відїзді о. Філяса з Канади, праця ОО. Василіян продовжувалася вже на тій певній базі, що її він розбудував — разом з іншими Отцями піонерами.”

Творець Української Центральної Ради.

Вернувшись до рідного краю на о. П. Філяса випала тяжка праця розбудови Чину, але уже власними силами, оскільки оо. Єзуїти передали повний провід василіанам. Найперше о. Філяс приділив багато часу вихованню молодого монашого покоління, обдарованіших братів протоігумен скеровував на вищі студії до Риму, Інсбурку, Відня, плекаючи, таким чином, майбутніх викладачів, письменників, публіцистів, науковців, духовних організаторів українського суспільства.

19 грудня 1906 року о. Платонід Філяс звернувся до всіх членів Провінції у своєму програмному Посланні. В ньому він писав : “ Незадовго скінчиться рік, відколи обняв я в дусі законного послуху провід Провінції… Покликаний на цей уряд вашим вибором … віддаюсь я преважливому ділу мого уряду, це одне поставивши собі за ціль, щоб у Чині нашім не лише утвердити все те, що в нім доброго, але й на будуче запевнити йому сталий розвій у дусі наших св. Правил й установ ”. З цією метою задумав він скликати негайно загальну Капітулу, щоб на ній “обговорити та порішити найголовніші завдання та потреби Провінції ” . І така перша Капітула відбулася і тривала вона з 14 листопада по 1 грудня 1906 року. Завдання, які були на ній поставленні – це наради над Конституціями та скріплення внутрішнього порядку.

У 1911 році протоігуменом о.П.Філясом у місті Бучачі було реорганізовано гімназійний конвікт у “Місійний інститут ім. св. Йосафата”. Метою цього Інституту – плекання місіонерів, які б ширили Боже слово як на рідній землі, так і в країнах поселень. Та щойно Інститут почав розвиватися, як вдарила війна – і на цьому закінчився початковий етап функціонування нової установи.

о.Філяса не зупиняла навіть Перша світова він і далі працював на розвиток Чину. Займаючи у той час становище Генерального вікарія українців-католиків в Австро-Угорщині він у квінті 1915 року в старовинному містечку Кромериж, що в Моравії, яке відоме тим,що під час революції “ Весни народів ” туди було переведено Австрійський парламент, відкриває Центральну духовну греко-католицьку семінарію. До цієї благородної акції залучив він засновника Апостоляту святих Кирила і Методія Антоніна Ціриля Стояна. Ректором семінарії о.Філяс назначив о.д-р. Йосафата Кициловського, майбутнього єпископа Перемишльсько-Самбірської єпархії.

В осінніх подіях 1918 року, коли всім було зрозуміло, що Австрія та її союзник програли війну, у Львові 18-19 жовтня зібралися члени Конституати (Установчих зборів), які утворили Українську Національну раду та проголосили постання Української Держави. Серед творців були й три василіяни : митрополит Андрей Шептицький, Перемиський єпископ Йосафат Кициловський та о. Платонід Філяс. Першим конституцiйним законом, схваленим Українською Національною Радою, став “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-угорської монархії” підготовлений він був Митрополитом Андреєм, єпископами І.Коциловським, Г.Хомишиним та о. П.Філясом. Будучи членом УН Ради отець П.Філяс опрацював проект конституції української держави, а у Першому українському парламенті о.Філяс репрезентував жовківський повіт, відтак працював у Міністерстві освіти та релігії Західно-Української Народної Респібліки.

На одній із сесіях УНР, що стосувалися аграрного питання , виступив 4 квітня 1919 р делегат від Жовківського повіту протоігумен Галицької провінції ЧСВВ о. П. Філяс, який висловив застереження, що “держава не повинна бути господарем національного добра, тільки контрольором прав” і закликав подбати про забезпечення духовенства. Теза о. П. Філяса про великі заслуги церкви “коло видвигнення аграрної реформи” викликала заперечення соціал-демократа В. Темницького. А націонал-демократ М. Лозинський, не погоджуючись з висновками протоігумена, пообіцяв : “церкві лишимо також мінімум існування, але не можемо позволити, щоби церква скликувала всю суспільність служити її матеріальним справам”

У законодавчу діяльність отця входить : доопрацювання проекту закону “Основи земельної реформи” співавторів якого був М. Мартинець; Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-угорської монархії – П.Філяс був одним із авторів, хоча Олег Єгрешій дослідник греко-католицької церкви в умовах ЗУНРу ставить під сумнів авторство отця.

Однак ЗУНР проіснувала недовго, після чого Західну Україну окупувала Польща. Отець Платонід взявся за відновлення знищених війною монастирів, духовних навчальних закладів, видавництва і друкарні в м.Жовкві, звільнення монахів Василіян з ув’язнення тощо. Для цього він затратив дуже багато сил і здоров’я.

Могила  о. Платоніда Філяса на цвинтарі  у Дрогобичі

 

Через відчутний фізичний упадок діяльний духівник у 1920 р. добровільно склав із себе обов’язки протоігумена ЧСВВ. Натомість він ще шість років керував Жовківським монастирем ЧСВВ, видавництвом і редагував там “Місіонар”. В час свого життя о.Філясу двічі було запропоновано очолити Чин, але він відмовлявся. Він був чоловіком скромним і покірним, а свій Чин та свою монашу келію любив понад усе.

В 1926 р. отець переїхав до Дрогобицького монастиря ЧСВВ, цілком присвятивши себе публіцистичній діяльності на теми християнської релігії та обрядів.

16 червня 1930 року не стало одного із найвідоміших монахів оновленого Чину. Похорон бл. п. о. Філяса відбувся велично, а саме 18 червня. На цей похорон прибув зі Львова Ексц. Митрополит, давній товариш його місійної праці та Преосв. Епископ Йосафат з Перемишля. Понад 40 священиків під проводом Епископа і величезна кількість людей від­провадила отця на місце вічного упокою.

На закінчення хотілося б зацитувати слова з “ Місіонаря ” за 1930 рік в якому поміщення невеличка біографія Платоніда Філяса : “ … зі смертю бл. п. о. Плятоніда Філяса понесла наша Церква, а особливо наш Чин св. Василія В. велику, невіджаловану страту. Його заслуги на полі релігійного життя нашого народа такі великі що ми не маємо смілости про них наразі говорити…. Хай та коротенька згадка про пам’ять Нього буде тою скромною квіткою киненою на свіжу могилу покійного о. Плятоніда із вдячности за його невсипучу, тяжку працю на церковнім і Народнім полі ”.

Поховано отця у м. Дрогобичі на цвинтарі, що по вул. Трускавецькій.

 

Список використаних джерел :

 

1.  Єгрешій О . Греко-католицьке духівництво в умовах ЗУНР : роль у формуванні органів влади, творенні українського війська//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. -2009-№18- C. 203.

2. Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр// Львів: Інститут українознавства НАНУ, Інститут Центрально-Східної Європи,  — 1998.  — С. 44- 45.

3.Лозинський М.Часопис. «МІСІОНАР» — друкований апостол українського народу (1897-1944)»//Вісник Львів. УН-ТУ Серія журналістики. — 2004. —Вип. 25. —С. 330-333.

4. Митрополит Андрей Шептицький і суспільно-політичні рухи в Галичині на початку ХХ століття / П.Е. Камянский // Культура народов Причерноморья. — 2004. — N56, Т.1. — С. 21-26 — Библиогр. в конце ст. 36 назв. — укp.

5. Нариси Історії Василіянського Чину Святого Йосафата//Видавництво ОО.Василіян. Рим -1992 – С. 424-425.

Ігор Чава, історик, редактор інтернет сайту “Місіонар”

  1. с. Маріяс. Марія10-09-2012

    У всі часи на нашій землі проживали просвітителі-доброчинці, меценати і просто порядні і розумні люди. Чому ж тепер ми не шукаємо “пророка” у нашій Вітчизні, а впускаємо чужих зайд та ще й даруємо їм перепустку в Рай на багато років.?

  2. Athanasius McVayAthanasius McVay06-21-2014

    не Кициловський а “Коциловський”

Leave a Reply