Щось горить…

Минулого тижня в бюджетній сфері виник чималий скандал. Асоціація міст України (АМУ) надіслала на ім’я прем’єр-міністра Миколи Азарова публічне звернення з проханням вирішити проблему заборгованості комунальних підприємств перед енергопостачальними організаціями за природний газ і електроенергію, яка, за підрахунками асоціації, сягнула 14 млрд. грн. У листі, під яким підписалися 72 міських голови, висловлюється стурбованість із приводу інформації з різних регіонів щодо відключення від енергопостачання об’єктів соціальної інфраструктури та водоканалів. Особливо непокоїть АМУ те, що такі факти почастішали напередодні початку опалювального сезону. Як зазначається, НАК «Нафтогаз України» вимагає від теплокомуненерго (ТКЕ) термінового погашення всіх боргів за минулі роки, лише після чого може йтися про укладання «кабальних» угод та отримання лімітів на газ.

«Субвенції в обсязі 6,9 млрд. грн., виділені урядом у квітні та червні 2012 року на погашення заборгованості, лише частково знімають проблему, — скаржаться прем’єру мери. — Сьогодні з цієї суми профінансовано 2 млрд. грн. і ще 2,3 млрд. розглядаються Мінфіном».

Водночас міністр фінансів України Юрій Колобов у інтерв’ю DT.UA запевнив, що «оскільки держбюджет наповнюється доволі стабільно, це дає змогу повноцінно та вчасно виконувати зобов’язання з перерахування місцевим бюджетам міжбюджетних трансфертів (за даними Мінфіну, за дев’ять місяців поточного року місцеві бюджети одержали  80,6 млрд. грн. трансфертів. Зокрема, дотацію вирівнювання — 38,0 млрд., додаткові дотації — 2,1 млрд. Субвенції на соціальний захист населення становили 31,6 млрд. грн., інші субвенції — 8,8 млрд.).

Хто ж тоді правий, у чому полягає першопричина негараздів і, найголовніше, яким може бути оптимальний вихід із цієї ситуації? Про це ми більш детально розпитали Мирослава ПІТЦИКА, віце-президента з виконавчої роботи Асоціації міст України.

— Мирославе Васильовичу, що все-таки стало головною причиною опублікованого Асоціацією міст України звернення до прем’єр-міністра Миколи Азарова?

— Найбільш нагальна причина полягає в головній проблемі, яка сьогодні постала перед мерами більшості міст України. Це як перейти в опалювальний сезон, який ми вже розпочинаємо, не тільки не розв’язавши старих проблем, а й отримавши цілу купу нових?

Спробуймо розкласти ці проблеми по окремих «поличках». Перша і найактуальніша — це наявність чималого обсягу боргів. Зокрема, як вам уже відомо, за газ — 10 млрд. грн. і за електроенергію — ще 4 млрд. І як ці борги покрити, з яких ресурсів — ніхто не знає, адже місцеве самоврядування цього зробити самостійно не може. А держава поки що мовчить. Зроблено перший крок урядом, але він кволенький. Як зазначається в нашому зверненні до уряду, з 14 млрд. грн. боргів теплокомунальників тільки 2 млрд. поки що списали і ще 2,3 млрд. перебувають на розгляді у Мінфіні, хоча загалом субвенції на погашення заборгованості передбачено в обсязі
6,9 млрд. грн. А решта? Хоча навіть у разі виділення цієї суми у повному обсязі ми матимемо лише часткове вирішення проблеми. Адже НАК «Нафтогаз України» каже: «Поки ви боргів не покриєте, ми не підпишемо з вами угод на поставки газу».

 

Ми справді стурбовані тією інформацією, яка надходить з різних регіонів про відключення енергопостачальними компаніями від енергоносіїв об’єктів соціальної інфраструктури та водоканалів. Особливо непокоїть те, що такі випадки почастішали саме напередодні та на початку опалювального сезону.

— А чому в вашому зверненні до прем’єр-міністра йде мова про «кабальні угоди» з «Нафтогазом» та проблеми з отриманням лімітів на газ?

— Тому що умови тієї угоди, яку підприємствам теплокомуненерго пропонує сьогодні НАК «Нафтогаз України», дійсно є кабальними. При цьому вона відмовляється використовувати той типовий договір, який було затверджено три роки тому спеціальною урядовою постановою (№1087 від 7 жовтня 2009 року). Оскільки подібні проблеми вже виникали, ми тоді домоглися затвердження Кабміном стандартних умов договорів на енергопостачання державним монополістом підприємств ТКЕ. В тому документі була передбачена, зокрема, і тепловіддача газу, який поставляється. Адже ми насправді не знаємо, яким газом користуємося. Щось горить, а що в тому газі? Мазуту іноді більше, ніж речовини, що має горіти. В Дніпропетровську повітря закачали, і там бабахнуло. Тепер вони вже азот туди качають. Тож до нас доходить зовсім не той газ, який має бути.

Крім необхідної тепловіддачі газу, типовим договором передбачені стандартні штрафні санкції за борги. Зрозуміло, що вони мають бути, але у межах розумного — на рівні облікової ставки Національного банку. Передбачено і ще багато чого. Були спеціально виписані всі стандартні пункти угод. Але ті умови, на яких сьогодні «Нафтогаз» пропонує укладати договори, це є диктатом одного господарюючого суб’єкта над іншим.

Там, наприклад, передбачено: як тільки гроші надійшли на рахунок в Ощадбанку, вони мають одразу в безакцептному порядку забирати їх з рахунків органів місцевого самоврядування. Ви ж пам’ятаєте, як це було? Юлія Тимошенко зробила начебто добре — зобов’язала всі підприємства ТКЕ тримати гроші в одному державному банку — Ощадбанку, який кредитував на значні суми НАК, щоб забезпечити її платоспроможність. І тепер існує домовленість «Нафтогазу» з Ощадбанком, що як тільки прийшли гроші від платників, вони автоматично забираються. Але ж там не тільки гроші за газ! Там ще й заробітна плата тим людям, які працюють, там гроші на ремонт труби. І не можна просто оголювати рахунки теплокомуненерго в такий варварський спосіб. Це й називається — «кабальні умови».

Беручи газ у монополіста, який диктує умови, попри урядову постанову, органи місцевого самоврядування потрапляють в абсолютну залежність за всіма параметрами, адже їх рахунками фактично розпоряджається НАК «Нафтогаз України». От у чому найбільша кабала і полягає.

— З приводу самого тарифу. Борг, як зазначає Асоціація міст, виник передусім через різницю між тарифами і собівартістю. Сьогодні тариф становить 60% собівартості. Тобто фактично має бути піднятий в 1,7 разу?

— У принципі, так. В 2009 році у нас всі міста вийшли на тарифи на рівні собівартості. Але тоді «вхідні» ціни були зовсім інші — вартість поставок газу, електроенергії і таке інше. Мінімальна заробітна плата відтоді зросла, та й ціни загалом за ці роки значно підскочили. Електроенергія подорожчала майже на 30%, газ — майже удвічі. Наші тарифи, обраховані згідно з ціною на газ у 2008 році, — 686 грн. за тисячу кубометрів, а фактична вартість природного газу для підприємств теплокомуненерго сьогодні дорівнює 1309 грн.

— Фактично нормальний шлях тут один — це підняти тарифи до рівня собівартості, а вже потім компенсувати подорожчання громадянам, які цього потребують, адресною допомогою. Але реалізація цього підходу — довга історія. Є якесь інше рішення цієї проблеми?

— У нас була така пропозиція. Навіщо нам цей монополіст НАК «Нафтогаз України»? Давайте створимо спеціальну компанію, яка поставлятиме газ теплокомуненерго та населенню.

— Вона так само стане монополістом для теплокомуненерго…

— Проблему можна розв’язати просто. Адже, як відомо, Україна видобуває 22 млрд. кубометрів газу за ціною в десять разів меншою, ніж ціна російського. Ми пропонуємо: окремо продавати українцям український газ. Цього робити не хочуть. Тому що у великому котлі з маленької дірочки досить гарно капає. А коли це буде подрібнено, стане більш прозорою і зрозумілою звітність, буде легше встановити належний контроль, тоді і «втрати» значно зменшаться. І ціна зовсім іншою буде. Ми ж не проти, нехай держава заробить — не продає газ удесятеро дешевше, а продасть хоча б по 686 грн. за тисячу кубометрів, які закладені сьогодні в тарифи. І тарифи не треба буде чіпати, і держава матиме зиск від цього. А так від монстра-монополіста держава має лише збитки.
30 млрд. грн. завинила бюджету на сьогодні НАК «Нафтогаз України». Це колосальний ресурс. І це наше вирішення проблеми.

— Однак за електроенергію також є заборгованість на 4 млрд.

— Є й інший варіант — узагалі не платити нам цих компенсацій. Нехай Мінфін одразу платить «Нафтогазу», електропостачальникам різницю в ціні на газ і електроенергію. Від 1360 грн. віднімаємо 680, множимо на обсяги поставок — і отриману величину платимо напряму «Нафтогазу» з державного бюджету. А він нехай продає нам газ по 680 грн., які закладені в тарифи.

— Фактично борги перекладаються з однієї ланки на іншу, але крайніми виходять муніципалітети і сільради.

— Нам, органам місцевого самоврядування, ці гроші не потрібні— ми не хочемо, щоб потім нам закидали, що у нас відкоти і т.ін. Але давайте людям чесно скажемо, що ціна в тарифі на газ — одна, а держава нам продає за зовсім іншою. Бо «Нафтогаз» — це державна компанія, а тарифи встановлює НКРЕ — державний регулятор. І він же й піднімає ціну на електроенергію. І держава піднімає мінімальну зарплату. А в Бюджетному кодексі чітко написано: якщо з вини держави відбулися додаткові видатки з місцевих бюджетів, то держава зобов’язана компенсувати ці втрати. Ми ж не піднімали ціни на газ. Мінімальної зарплати не піднімали. Ціни на електроенергію не піднімали. Держава піднімала! З чиєї вини це сталося? З вини держави. Тому ми просимо державу компенсувати, тому що з її вини органам місцевого самоврядування завдано збитків.

— Якась реакція на це звернення була?

— Нічого не було. Більше того, є й ще одна нагальна проблема. Держава сьогодні забирає у органів місцевого самоврядування майже всі кошти. Навіть якщо там є якісь власні надходження, а вони іноді можуть бути дуже значними. А далі казначейська служба користується ресурсами, призначеними для органів місцевого самоврядування, на власний розсуд, і таким чином реальне виділення відповідних коштів значно затримується. Іноді на місяць, а буває, й більше. Причому йдеться про нагальні поточні потреби. Я вже не кажу про так звані капітальні видатки, фінансування яких, навіть якщо вони передбачені, можна іноді чекати по кілька місяців.

До чого це призводить? Ось лист, який надійшов до нас з Алчевська. Виконавчий комітет Алчевської міської ради заявляє про критичну ситуацію у місті через нездійснення тамтешнім управлінням державної казначейської служби у вересні-жовтні поточного року операцій з перерахування коштів. Станом на 9 жовтня 2012 року на реєстраційні рахунки розпорядників державних бюджетних коштів виділено коштів міського бюджету на суму 1,405 млн. грн., які безпідставно не перераховані управлінням державної казначейської служби міста Алчевськ надавачам товарів і послуг. В зв’язку з цим на адресу розпорядників та одержувачів бюджетних коштів надходять претензійні вимоги щодо розірвання угод та попередження про подачу позовних заяв до господарського суду про стягнення заборгованості, зокрема за відпущений бензин для бригад швидкої медичної допомоги; миючі засоби для прання у закладах охорони здоров’я та дошкільних навчальних закладах, за надані послуги з охорони приміщень і протипожежної безпеки.

Тобто ми сьогодні маємо ситуацію, коли вже попрати білизну нічим у садочку та лікарні, бо казначейство блокує перерахування наших грошей. Я навів лише один лист, але останнім часом такі звернення від органів місцевого самоврядування стають дедалі частішими, і подібні сигнали надходять і з інших населених пунктів.

Ми навіть вирішили узагальнити всю цю інформацію. А щоб спробувати розв’язати проблему казначейського обслуговування місцевих бюджетів, звернулися до органів місцевого самоврядування з проханням до кінця поточного місяця надіслати інформацію про затримки фінансування, їх термін, кількість, загальний обсяг і найпроблемніші рахунки. Зібравши та проаналізувавши ці дані, ми зможемо охарактеризувати ситуацію комплексно, з відповідними цифрами. І більш конкретно апелювати до держави. Сподіваємося, що хоч тоді нас почують.

zn.ua

Leave a Reply