Ярослав Яремко збагатив термінознавство

Tytul Yaremko

Наукові дослідження доцента філологічного факультету Дрогобицького педуніверситету ім.І.Франка Ярослава Яремка щодо виникнення української військової термінології лягли в основу монографії, що містить 404 сторінки. Остаточний варіант праці під назвою «Нариси з історії української військової термінології» став першою розвідкою здійснення комплексної характеристики української військової термінології у нерозривному зв’язку з позамовними чинниками, зокрема з історією українського війська, тяглістю державотворчої традиції.

З професійної точки зору оцінку згаданій праці дали професор, доктор філологічних наук П.Білоусенко та член-кореспондент АПН України, доктор філологічних наук В.Кононенко. Стисло подамо кілька думок із їхніх рецензій.

«У «Нарисах з історії української військової термінології», – зазначає П.Білоусенко, – наскрізно ілюструється думка, що комунікативна відтворюваність є першоосновою будь-якої національної термінології. Як переконливо доводить дослідник, піки розвитку українського військового слова накладаються на етапи державотворення. Залучення людського чинника дало змогу розглянути кожне мовне явище у причинно-наслідкових відношеннях, у зв’язку з історією українського війська. Це потребує міждисциплінарного підходу з притаманним для нього діагностичним і пояснювальним потенціалом. Власне таку дослідницьку лінію і обрав автор монографії, вміло вплітаючи у канву тексту свої соціолінгвістичні, історіографічні, культурологічні й лінгвістичні спостереження.

Монографія побудована на великому фактичному матеріалі, почерпнутому як із історичних, так і лексикографічних джерел, зокрема загальних словників української мови, спеціальних військових та технічних двомовних словників української мови, що були опубліковані в Україні і поза Україною, з різноманітних військових матеріалів – статутів, військових документів тощо. На особливу увагу заслуговують ті військові видання, що малодосліджені чи взагалі донедавна не були в науковому обігу.

Глибокий, компетентний та об’єктивний аналіз найважливіших лексикографічних праць, уміння розглянути мовне явище у широкому соціально-культурному контексті дало можливість досліднику зробити чіткі й переконливі висновки.

Монографія Ярослава Яремка містить цінні теоретичні та практичні узагальнення, що засвідчують вагомий внесок автора в розвиток української мовознавчої думки».

Позитивно охарактеризував монографію автора і В.Кононенко. Він відзначає, що, незважаючи на те, що останнім часом активізувалися дослідження української терміносистеми, однак досі не було комплексної характеристики української військової термінології у тісному зв’язку з багатовіковою історією українських військових формувань. Антропологічна спрямованість «Нарисів з історії української військової термінології» дозволяє, з одного боку, краще пізнати природу терміна й термінології, з іншого – бодай контурно окреслити історично тривалий і непростий шлях українського державотворення. Якраз таку методологічну траєкторію руху простежуємо у монографії Ярослава Яремка.

Багатим і закономірним джерелом поповнення лексичного складу будь-якої мови є запозичення. Установити час, місце, градацію запозичень завжди потрібно, хоч і не завжди можливо. З цього погляду перспективними і доцільними є уточнення дослідника щодо іншомовних впливів на формування української військової термінології, з-поміж яких найпомітнішим був постійний вплив німецької мови, а з середини XVIII ст. – і російської. Із результатів аналізу незаперечною постає роль української мови як посередника на шляху запозичень європеїзмів російською мовою у ХV-ХVІІ ст., хоча донедавна цей факт не знаходив адекватного відображення у лексикографічних джерелах. Для української військової термінології посередником, своєю чергою, ставала польська мова. Прикладом такої багатоступеневої міграції можуть послужити лексеми пушка, петарда, пістолет тощо. Зіставний аспект дослідження на матеріалі близькоспоріднених мов, якими є українська та російська, дозволяє висвітлити національну мовну самобутність військового лексичного складу як на структурному, так і на семантичному рівнях.

У науковій праці Ярослава Яремка переконливо обґрунтовується давність генези української військової термінології, розвиток якої, однак, був не поступальним, а фрагментарним. Сприятливими для розбудови терміносистеми були періоди визвольних змагань та державотворення. Тому принагідно звертається увага на вплив екстралінгвальних чинників, зокрема використовується місцевий матеріал («Псевдонімія ОУН та УПА»), у якому в мініатюрі відбито характер українського руху опору. Не маючи можливості розвиватись еволюційним шляхом, українська військова термінологія як система сформувалась у 20-і рр. XX ст.

Значний інтерес викликають ті розділи монографії, які перегукуються із сучасними проблемами української наукової мови, – «Українська військова термінологія у XX ст.» та «На зламі століть». Вони відзначаються багатим фактичним матеріалом (у т.ч. із раритетних джерел), ґрунтовними знаннями лінгвістичної історіографії та української історіографії загалом, а в результаті – глибоким осмисленням особливостей української військової термінології. Впадають в око висвітлені на різних сторінках авторські роздуми-спостереження, які часто мають філософське підґрунтя. Невипадково у тексті праці актуалізуються ідеї В.Гумбольдта, М.Гайдеґґера, Г.-Ґ.Гадамера, О.Потебні, І.Франка, І.Ільїна, М.Унамуно.

Цікавими є оцінки дослідника основних напрямків у новітній українській військовій термінології: в основі першого – орієнтація на т. зв. «реальну мову», яка сформувалася у радянський період і зафіксована словниками та іншими довідниково-рекомендаційними виданнями 30-80-х років; другий спрямований на відновлення автентичності військової термінології, яка відбиває тяглість українських військових традицій і закорінена у структуру української мови. Дотримуючись тону наукової коректності, автор монографії постійно підкреслює, що оптимальне використання власне українських мовних ресурсів повинно йти поруч із врахуванням досягнень міжнародної практики термінотворення. Всебічний аналіз матеріалу дав можливість Ярославу Яремку зробити чіткі й переконливі висновки, за якими бачимо мовну особистість самого дослідника.
Можна стверджувати, що українське термінознавство збагатилось комплексним багатовекторним дослідженням, яке насичене цікавим змістом, науковим аналітизмом, умілим розв’язанням складних, часто неоднозначно тлумачених питань. Так чи інакше, ця книжка знайде дорогу до «свого» читача».

Відрадно, що наш дрогобицький вчений впевнено заповнив науково-дослідницьку нішу такою потрібною працею.

Володимир ТУРМИС

Джерело: Галицька зоря

Leave a Reply