Дрогобицький некрополь

Хоч куди я приїжджав би, спочатку йду на старий цвинтар і вже за першим враженням суджу про все місто… , автор цих рядків – Павло Тичина, які він занотував у свій  щоденник у 1939 році.

Ну що ж ми наслідуємо його слова і відправимося на одне, з найстаріших некрополів Галичини  – Головне Дрогобицьке кладовище , яке  місцеві жителі називають цвинтар на Трускавецькій, від його  розташування по вул. Трускавецькій.

Але перед тим , як пройтися вулицями міста мертвих і детальніше познайомитися з самою  історією кладовища , хотілося перше розповісти про місто , де знаходиться сам цвинтар.

Старовинне українське місто,  яке має назву Дрогобич, розташоване  у передгіррі Карпат. Виникло воно приблизно в ХІ столітті, а перші писемні згадки про давній Дрогобич належать до XIV ст. Існує декілька версій, щодо походження назви міста. Одну з яких записав невідомий автор рукописного путівника понад сто років тому звучить так : “  Про початок нічого не знаємо. Лиш ходить між людьми легенда, начебто недалеко теперішнього Дрогобича існувало місто Бич чи Біч, яке татари знищили. Мешканці переховалися в борах, а по навалі недалеко від першого заснували Другий Бич, з якого постав Дрогобич. ” Ця версія більш притаманна місцевим краєзнавцям. У наукових колах авторитетною є інша версія, щодо походження назви міста, яка запропонована українськими і польськими мовознавцями. Згідно з нею перші різноманітні форми назви Дрогобич слід трактувати як похідні від давньоруського імені Дорогобит. Версія “Бич – Другий Бич – Дрогобич”, котра побутує в краєзнавчій літературі про місто, не знайшла серйозних аргументів.

Так чи інакше, але коли засновувався Бич чи Дорогобит, а згодом і Дрогобич, Підкарпаття належало до Київської Русі, і перший камінь у його основу поклали предки-русичі.

У XII ст. місто широко славилося дорогим тоді промислом – сіллю. Києво-Печерський патерик зафіксував подію під 1106 р.: коли під час усобиці між Святополком Ізяславичем і Давидом Ігоровичем припинився довіз солі з Прикарпаття (з Галича і Перемишля), то її не стало у всій Руській землі. Наступні літописні згадки про руську сіль датуються 1164, 1241 і 1254 рр. Проте дрогобицька солеварня згадується вперше в джерелах XIV ст. Місто було одним з головних постачальників солі у державі. Також з  упевненістю можна сказати, що дрогобицька сіль відіграла досить велику роль у розвитку міста, настільки важливу, що на самому гербі міста зображено 9 топок солі.

Сучасний герб міста Дрогобич

З середини XIV ст. Дрогобич перебував під владою польських феодалів і в основному розвивався, передовсім, як,  ярмарковий і солеварний центр. Після Першого поділу Польщі місто відійшло до Імперії Габсбургів.

В XIX – на початку XX  ст. Дрогобич став центром великого нафтового басейну, який маже повністю був у руках французького, бельгійського та німецького капіталу.

Дрогобич на початку XX ст.

Це невелика історія міста у якому жили і трудилися такі відомі люди як :Юрій Котермак – учений ,педагог і письменник , ректор Болонського університету, професор Краківського університету, перший український автор друкованої книжки, що вийшла в Римі 1483р. Андрій Мельник – полковник армії УНР, голова Проводу ОУН. Зенон Коссак-Тарнавський – автор 44-х правил життя українського націоналіста, а також відомий український  письменник, поет – Іван Франко та ряд багато інших.

Ну що ж, тепер можна і перейти до самого Дрогобицького некрополя.

Перше з’ясуємо, як виникло кладовище.

У 80-х роках XVIII століття внаслідок реформ австрійського імператора Йосифа II усі прицерковні цвинтарі, потрібно було закрити з метою запобігання захворюванням, котрі загрожували епідеміями, що в ті часи не раз лютували в краю і в Європі. На виконання розпорядження влади 1790 р. неподалік за містом було засновано один міський некрополь, який згодом став головним. Місце під цвинтар було вибрано пагорбне,  для того, щоб воно не було доступне для затоплення водами потічка Побуку, що тік через місто. Щодо точної дати заснування – це 3 травня 1790 рік. Автор цієї думки польський дослідник, колишній дрогобичанин Єжи Пілєцкі. Він додає, що цей некрополь лише на чотири роки молодший від львівського Личаківського цвинтаря і є приблизним ровесником відомих цвинтарів Повонзкі у Варшаві та Раковіце у Кракові (Польща), Россі у Вільнюсі (Литва), Пер Ляшез у Парижі (Франція). До цього ще можна додати, що дрогобицький цвинтар на 44 роки старший за Байкове кладовище, що у Києві.

Сам цвинтар знаходиться на першому пагорбі від центру міста. Щоб потрапити на нього  потрібно у центральній частині міста знайти церкву Святої Трійці і вниз по  вулиці , яка іменується як Трускавецька,  пройтись пішки і за  хвилин  десять ви потрапите на місце. Піднімаючись  пагорбом до некрополя за паркану, який огороджує “ місце вічного спочинку  ”  будуть виднітися хрести, і стає зрозуміло, що ти рухаєшся у правильному напрямі.

Перш ніж потрапити на самий  некрополь потрібно перейти досить велику і громіздку браму, яка бачила на своєму шляху великі і пишні так і маленькі  і скромні процесії.

Центральна брама некрополя

На надбрамній арці, увінчаній кам’яною скульптурою ангела з хрестом, викарбувано біблійний напис латиною :  “ Corruptibile oportet hoc inducere incorruptionem  ” –  “ Мусить бо це тлінне одягнутися в нетлінне ”. Переходячи браму нас “ зустрічає ” скульптура Ісуса Хреста 

Важкий Хрест.невідома могила(А2)

на могилі невідомого, і після цього, що відразу кидається  в очі –  це капличка Нахліків, розташована в центрі кладовища. Цю каплицю спорудило подружжя Нахліків, а саме – Карл і Кароліна. Вони мали достатньо грошей і спорудили її як каплицю і водночас свою родинну усипальницю. Тому обох поховано в крипті під вівтарем.

Польський поліцай біля каплиці Нахліків.листопад 1932р.

Нахлік – це  родина, яка записана в історії Польщі. Син Кароля І, Авґуст І Нахліка (1812-1878), випускник духовної семінарії в Перемишлі, як парох парохії в Румунії створив базу заколотників і повстанців, якою користувався керівник повстання 1846 року в Галичині Едвард Дембовські. Після поразки повстання внаслідок бунту (вбивства Якуба Шелі) був засуджений на довічне ув’язнення і був ув’язнений австрійцями в знаменитій фортеці в Шпільберґу. Вийшов звідти завдяки амністії. Його чин описаний на двох сторінках у Польському біоґрафічному словникові. Сестра, що мала таке саме ім’я Авґуста, вийшла заміж за чернівецького старосту Фердинанда Сиржистіє. Це дещо дивне ім’я вписане золотими літерами в історію Чернівців – столиці Буковини, міста, яке  на межі ХІХ-ХХ століть мало славний університет з привабливої архітектури резиденцією, і вельми  динамічну польську громаду.

Каплиця Нахліків

 Відразу за каплицею Нахліків збереглися могили народного вчителя, сотника УГА Франца Кічоровського (1879-1935) і його дружини Емілії з відомої стрілецької родини Григорія, Івана та Василя Коссаків. Неподалік спочиває рідний брат композитора, автора славетної пісні-танго “Гуцулка Ксеня” та інших відомих музичних творів Ярослава Барнича.

За для зручності пошуку могил на  некрополі була розроблена його схема, яка наводиться нижче.

Схема Некрополя

 

Візуальне обстеження некрополя дає можливість сказати, що некрополь поділений, на дві частини : на правобічну та лівобічну алеї,  хоча цей поділ є умовним, оскільки алеї не є рівними як видається на перший погляд.

Подальшу розповідь розпочну я з правобічної алеї, яка була більш престижнішою і   “ заселялася ” швидше. Певно це через те, що вона була ближчою до центральної частини міста.

У правобічній частині цвинтаря, а саме на полі  “A3” находиться могила відомого дрогобицького студента Михайла Смоли (1912-1934). Це був талановитий хлопчина, який уже у гімназійські-шкільні роки проявив свої вміння до журналістики і великі здібності до віршування і малярських справ. Михайло  з перших днів свого навчання у гімназії вступає у Пласт, а згодом і в ОУН, де знайомиться  з Зеноном Коссак, у якого завойовує повагу і той його назначає організаційним референтом повітової екзекутиви ОУН Дрогобиччини. Все свідчило, що він виросте у значного громадського й політичного діяча.

Могила Михайла Смоли

Але в грудні 1932 р. в рамках поліційної акції, пов’язаної зі справою Біласа і Данилишина, Михайла заарештували і цілий рік тримали у в’язницях Львова, Самбора та Дрогобича. Там у нього розвинувся туберкульоз кишечника. Безнадійно хворого, його випустила поліція 16 грудня 1933 р. У лікарні рівно через місяць, на Щедрий вечір 18 січня 1934 р., М.Смоли не стало. Його похорон 20 січня 1934 р. виявився небачено великим.

За оцінками сучасників, у ньому взяли участь 10 тисяч осіб з усіх міст і сіл Франкового Підгір’я і з-поза нього, так що голова траурної процесії вже сягала цвинтаря, а хвіст щойно вийшов від його домівки. Відповідно до прожитих М.Смолою років процесія несла 22 вінки, перевиті синьо-жовтими стрічками, і кілька тернових вінків. Ще довго після похорону люди не розходилися, співаючи стрілецькі й народні  патріотичні пісні. Перо на його надгробку означає , що смерть його не була легкою.

Далі ми перейдем на поле  “B3”,  в якому знаходить масивний кам’яний надгробок зі стилізованим хрестом. Там похований о. Платонід Філяс (1864-1930). Родом він з Сокальщини з села Доброчина. 1882 р. вступив до монашого згромадження отців Василіян у м.Добромилі. Там відбув новіціат разом з А.Шептицьким. Як один з найосвіченіших і літературно обдарованих монахів, висвячений на священика о.Платонід разом з о.Андреєм Шептицьким став співзасновником і першим редактором церковного щомісячника “Місіонар”. Коли була проголошена ЗУНР, цей активний василіянський духівник та ієрарх увійшов до складу Української Національної Ради із законодавчими і контрольними повноваження передпарламенту, яка 9 листопада 1918 р. проголосила Західно-Українську Народну Республіку. Також він був один з авторів Закону “ Про вибори до Сейму ЗО УНР ”. Долю ЗУНРу нам відомо. Після цього  отець взявся за відновлення знищених війною монастирів, духовних навчальних закладів, видавництва і друкарні в м.Жовкві, звільнення монахів Василіян з ув’язнення тощо. Для цього він затратив дуже багато сил і здоров’я.

Місце Спочинку о. Платоніда Філяся.

У його похороні в червні 1930 р. взяли участь митрополит Андрей Шептицький і перемиський єпископ Йосафат Коциловський.

Про наступного “ мешканця ” кладовища лікаря Бронислава Козловського, хотілося би розповісти більш детальніше, оскільки  ця людина колись врятувала життя сотням дрогобичан різних національностей та віри, заслуживши честі дати своє прізвище одній з довгих вулиць міста.

Народився відомий дрогобицький  лікар  15 серпня 1869 р. у Вілянові біля Варшави. В 1892 році закінчив медичний факультет  Львівського університету ім. Яна-Казимира, де набув добрих хірургічних знань під керівництвом професора Людвига Ридиґера (Rydyger), котрий уперше в Га­личині провів операцію резекції шлунка. У 1902 році він обійняв посаду директора дрогобицького шпиталю, від тоді Бронислав Козловський є пов’язаний із містом. Дрогобичани знали Б.Козловського не лише як талано­витого хірурга, але і як доброго діагноста і консультанта в усіх профілях медицини. Тож про нього йшла слава як про справжнього доктора всіх лікарських наук. Йому кілька разів пропонували працю на медичному факультеті Львівського університету, та він відмовлявся, заявляючи: „ Моїм покликанням є лікувати людей у Дрогобичі”.

Склеп де спочиває Броніслав Козловський

Про Б.Козловського можна згадувати не лише як про відомого лікаря, але і як про мецената. На його кошти у Дрогобичі була збудована лікарня для інфекційно хворих людей. Також він щедро фінансував розвиток курорту Трускавець, реставрування дрогобицького парафіяльного костела Св.Бартоломея, а також численні культурні заходи.

 Філантропічна риса характеру доктора виявилася і в такій формі його діяльності : він щопонеділка (здавен у той день у Дрогобичі про­водився ярмарок) вів безоплатний прийом убогих хворих із сільської місцевості. Поїздка селян на торг своїми воза­ми давала можливість привозити до доктора рідних чи сусідів, котрі хворіли. Крім прийому таких хворих у своїй квартирі, Козловський виходив на Ринок і оглядав нерухо­мих просто на возах.

Оперував Б.Козловський багато. Щороку робив кілька (сім – вісім) резекцій шлунка, чимало герніотомій, холецистек-томій, апендектомій, ампутацій кінцівок, операцій з приводу кишкової непрохідності, гінекологічних операцій. При Козловському в хірургічному відділенні протягом року виконували близько 800 операцій. Післяопераційна смерт­ність складала 3-4%.

Одне із найстаріших поховань на некрополі датоване 1808 роком 

Про добродійність Б.Козловського ходили легенди. Розповім про один із фактів милосердя.

Багато років у дрогобицькому шпиталі працював черговим фірманом енергійний, добропорядний хлопець із села поблизу Дрогобича Степан Михальчак. Доктор довіряв йому навіть інтимні таємниці (Б.Козловський, якому симпатизувало багато дівчат і жінок, не одружувався – присвячував себе тільки медицині.) У будь-яку годину доби фірман знав, де перебуває хірург, міг швидко його розшукати і привезти до лікарні. Та окремим шовіністичним чиновникам з дрогобицького магістрату не подобалося, що візник-українець обслуговує поляка Б.Козловського. Вони кілька разів викликали Михальчака до себе й вимагали, щоб той переніс свою метрику до костела і став у такий спосіб римо-католиком. Степан відмовився – і тут же був звільнений, позбувшись немалої як для селянина зарплати.

Через кілька місяців, перед Великодніми святами, уже жонатий Михальчак, узявши зі собою сир, масло, яйця, виру­шив із села до Дрогобича, щоб це продати й купити щось м’ясного до пасхального столу. Біля ратуші почув: „Стефанє, цо ту робиш?”. Це звертався до нього Бронислав Козловський. Михальчак розповів йому про своє теперішнє життя, про нестатки. Доктор сказав Степану, що поважає його за те, що не зрікся своєї віри, повідомив, що незадоволений новим візником-поляком, не довіряє йому своїх таємниць. А відтак запровадив Степана до найкращого єврейського магазину одягу й підібрав для нього чорний костюм-трійку, який і сам носив. „Це тобі подарунок до Великодня за твою чесність, національну порядність і трудолюбність. І не смій цей костюм продавати. Почувай себе хоч у великі свята як великий пан”, – звелів добрий патрон. Коли Михальчак відмовлявся узяти дорогий подарунок, – мовляв, у селі подумають, що він десь украв такий панський „анцуґ”, то доктор його по-батьківськи ще й насварив.

Десь у середині 1934 р. доктор Б.Козловський почав хворіти. Та, як і раніше, щоденно приходив до шпиталю, хоч важко було піднятися на другий поверх високими східцями.

Вулицями «міста» мертвих

Помер „наш добрий доктор” (так називали його майже всі дрогобичани) 16 лютого 1935 ро­ку. До того в Дрогобичі нікого, мабуть, так багатолюдно не проводжали в останню дорогу. У жалобній процесії грали два найкращі у місті духові оркестри. А ввечері після похорону електричні ліхтарі Дрогобича були затінені чорним крепом.

Розповідаючи про Головне Дрогобицьке кладовище, не можна не сказати про людину, яка доклала багато зусиль для розвитку знаного у Європі міста–курорту Трускавця – Раймонда Яроша 1875-1937рр.(поле Г2). Він був багаторічним дрогобицьким бургомістром, маршалик  Дрогобицького повіту.

Р.Ярош був дуже колоритною особою і в Дрогобичі, і в Трускавці, де він володів основними лікувальними закладами.

На його заслуги припадає, те що у 1912р. Трускавці  будується новий залізничний вокзал, який відповідав своєму призначенню і розмірами, і архітектурою, що дало змогу для зручного сполучення зі Львовом, Віднем, Варшавою. За часів Р.Яроша у Трускавці будуються багато нових віл також на зміну газовим лампам прийшло електричне освітлення. Модернізуються водолікарні, запроваджуються новітні засоби лікування. За часів правління Роймонда Яроша починається “європеїзація” Трускавця. 1913 року за великі успіхи розвитку курорта – його лікувальної бази, благоустрою і будівництва – Трускавець було нагороджено великою золотою медаллю.

Р.Ярош випадала нагода приймати у Трускавці найповажніших гостей, серед яких були посол США, президент Туреччини, президент Естонії Констянтин Паау та ін.

В день його похорону всі вуличні ліхтарі міста були заквітчані  чорними креповими стрічками.

На кладовищі є і спільні могили. Одна з них це могила вояків ОУН-УПА. До років Незалежності України могила була закинута сміттям і ніщо не вказувало, що там є людські поховання.

Спільна могила воїнів УПА

Це радянський режим робив свідомо і будь-якими методами хотів приховати від людей останнє місце спочинку місцевих героїв. Та дрогобичани берегли у пам’яті історію цієї братської могили. З повстанням Незалежної України, могилу повстанців було відновлено і на її місці споруджено високий з рожевого граніту пам’ятний “козацький” хрест.

Також на цвинтарі поховані й майстри-каменярі. Виконані ними надгробки вражають високим мистецьким рівнем. Одним з цих митців був уродженець Дрогобича Ігнаци Лобос (1874-1940). Він студіював архітектуру й скульптуру у Львові та Відні. До клієнтури Лобоса належали знатні й маєтні дрогобичани, в тому числі й художник і письменник Бруно Шульц. Він особисто розробив проект гробівця для своїх батьків і доручив Ігнаци Лобосу втілити його в камені.

Надгробок Роботи І.Лобоса, в якому похована бабуся каменяра Ельжбет Лобос 

 Гробівець вийшов настільки гарний, що майстер-каменяр вирішив побудувати такий самий і для своєї родини.

Закінчуючи розповідь про Дрогобицький некрополь хотілося би пригадати слова Т.Шевченка з   “ Розритої  могили ” : І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає… Цим словам уже більш ніж півтора століття, але вони є актуальними і до сьогодні адже   досить часто на некрополі новітні варвари  вчиняють   святотатські дії, що зводяться до розбиття кришок гробівців, фотографій, різьблених написів і композицій на хрестах, самих хрестів. Але ж хіба це відбувається на одному некрополі? Ця проблема торкається майже усіх некрополів України. Бо блукаючи по головному Некрополі України – Байковому кладовищі, я і там бачив акти вандалізму, розбиті склепи та й графіті на могилах. Прикро, бо немає сьогодні ні   “ москаля ” ні  “ ляха ” ні “ німця” , а слова Кобзаря, і далі доводиться цитувати. Не тільки ті варвари, які руйнують могили, а і ті, які їх не бережуть , адже недаремно сказано, що людина помирає тричі: перший раз – коли зупиняється її серце, другий – коли пропадає пам’ять про неї, третій – коли час зрівнює могилу із землею. Цивілізовані нації свято шанують і доглядають некрополі своїх предків, бо воскресають лиш там, де є могили.

Одна із алей некрополя на День усіх святих

ФОТОГРАФІЇ РОЇКА О.

Ігор Чава, історик, редактор інтернет сайту “Місіонар”

  1. ТетянаТетяна11-17-2012

    Дуже цікава стаття. Люблю Дрогобич)

  2. ЗорянаЗоряна12-17-2015

    чомусь не відкриваються фото(

  3. SvichkaSvichka12-17-2015

    Фотографії в статті вставлені у вигляді посилань на інший сайт, який зараз не працює. Ми попросимо автора статті надати всі ілюстрації. Дякуємо Вам за увагу до сайту. Адміністрація

Leave a Reply