Право на ім’я: справи з обвинувачення греко-католицьких священиків у записуванні прізвищ у метричних книгах

Uhkts

У статті йдеться про кримінально-адміністративне переслідування греко-католицького духовенства органами влади Другої Речі Посполитої за записування українських прізвищ у метричних книгах відповідно до правил української граматики.

Позиція священика та Церкви у питаннях мови мала важливе значення, оскільки греко-католицьке духовенство становило чи не найбільший прошарок української інтелігенції Галичини у період 1918–1939 рр. Опрацьовані архівні джерела свідчать, що асиміляторська політика Другої Речі Посполитої викликала активний спротив Греко-католицької Церкви в Галичині. Найактивніші уніатські священики брали участь у виборах до законодавчих органів держави, агітували українське населення за від’єднання Галичини від Другої Речі Посполитої, закликали селян своїх парафій здійснювати спротив органам місцевої влади й поліції.

Одним з методів тиску польської влади у міжвоєнний період на греко-католицьких священиків було притягнення їх до кримінальної відповідальності у 1938 – 1939 рр. за ведення метричних книг українською мовою, або записування до метричних книг прізвищ українських парафіян латинськими буквами, відповідно до українського правопису.

До проголошення ЗУНР метричні книги велися переважно латинською мовою, частково українською. У часи національно-визвольних змагань греко-католицька церква запровадила ведення метрик українською мовою. Проте після поразки національно-визвольних змагань українців Друга Річ Посполита негативно поставилася до зазначеної вище ініціативи Греко-католицької Церкви.

Про це, зокрема, свідчить вказівка секретаріату Львівського воєводства від 21.12.1921 р. № 5364, адресована усім старостам в округах воєводства та міському голові Львова. У вказівці було зауважено, що «У відомостях Метрополичого ординаріату (Греко-католицького – В.М.) від 03.11.1919 р. поставлено вимогу щоб усі греко-католицькі ординаріати вели записи у метричних книгах українською мовою» [1, арк. 1]. Львівський воєвода Грабовскі підкреслив, що вищезазначена вказівка керівництва Греко-католицької Церкви суперечить чинному розпорядженню австрійського міністерства внутрішніх справ від 16.09.1875 р. № 1767, де сказано, що ведення метричних книг має провадитися латинською мовою. Також він посилався на розпорядження від 20.04.1854 р. № 96, у якому католицьким священикам заборонено вести метричні книги руською, тобто – українською, мовою під загрозою кримінального покарання. У своїй вказівці керівник львівського воєводства відзначив, що витяги з метричних книг повинні збігатися із записами до метрик, і їх необхідно виконувати лише латиною. Місцеві адміністративні органи, які тоді називалися староствами, були зобов’язані довести зазначені вимоги до органів Греко-католицької Церкви і контролювати її виконання.

04.12.1930 року президент Апеляційного суду у Львові направив до президентів окружних та голів повітових судів вказівку № 36651/30 про необхідність здійснення суворого контролю за греко-католицькими священиками у сфері ведення метричних книг: «При вирішенні справ метричних воєводський уряд зауважив, що греко-католицькі священики, які ведуть метричні книги, при виконанні записів про народження, смерть та одруження, безпідставно перекручують прізвища так, що їм навіть без вимоги зацікавлених осіб, або навіть усупереч їх волі, надають руське (українське – В.М.) звучання. Священики видають сторонам витяги, які дослівно не відповідають записам у метриках, самовільно змінюють звучання прізвищ, правильно записаних у метричних книгах. Крім цього нагадую, що метричні книги мають вестися латинською мовою і тією ж мовою мають надаватися витяги з книг, інші службові записи (відомості) з книг метричних, які не є дослівними витягами, мають бути виконані польською мовою як державною. Перекручення у вигляді самовільної зміни прізвища особи, яку реєструють у метриці чи витягах з неї, не допускається… У разі підтвердження фактів того, що звучання прізвища осіб у метриках чи витягах не співпадають із записами у метричних книгах, такі документи належить піддавати сумніву і вимагати виготовлення нових документів за кошт винного. Тих, що не підкоряються, необхідно змусити виконати вимогу відповідно до розпорядження про примусове провадження в адміністрації від 22.03.1928 р. (ст. 42-45)» [1, арк. 38]. Треба зазначити, що львівське воєводство клопотало перед Апеляційним судом у Львові про надання допомоги воєводському урядові, староствам та голові м. Львова у боротьбі з такими «незаконними» діями священиків.

Унаслідок у 1938-1939 рр. низка греко-католицьких священиків були засуджені судами Другої Речі Посполитої за те, що записували прізвища своїх парафіян до метричних книг в українському звучанні [2, 3, 4–7]. Вони були обвинувачені відповідно до ч. 1 ст. 287 Кримінального кодексу Другої Речі Посполитої, прийнятого у 1932 р. [8, s. 334], за внесення неправдивих відомостей щодо обставин, які мають юридичне значення.

В обґрунтуваннях вироків суди зазначали, що греко-католицькі священики як службові особи при реєстрації актів громадянського стану в метричних книгах вносили нібито неправдиві відомості щодо обставин, які мають юридичне значення. Це здійснювалося у спосіб внесення (записування) у рубриці «nomen et conditio» книг народжених  прізвища у родовому відмінку латинськими буквами в українському звучанні, наприклад:
1) написано Lużeckyj замість правильно (на думку суду – В.М.) Lużecki;
2) написано Wolańskyj замість правильно (на думку суду – В.М.) Wolański;
3) написано Jaworskyj замість правильно Jaworski (на думку суду – В.М.) [3, арк. 3].

До справ були долучені витяги з метричних книг тієї місцевості, де той чи інший підсудний був парафіяльним священиком. Таких «перекручень прізвищ» в одній справі проти греко-католицького священика могло бути чотири [7] або більше ста, як, наприклад, у справі проти священика Степана Чеховського [6]. Зауважимо, що це суттєво не впливало на призначення покарання підсудному. У першому випадку священика Миколу Тимківа було засуджено до 6 місяців тюремного ув’язнення із відтермінуванням покарання впродовж 3-х років. В іншому разі С. Чеховського було засуджено на 10 місяців тюрми з відстрочкою виконання вироку на 5 років. Крім цього, винні повинні були виплатити судові витрати у розмірі від 20 до 100 злотих.

В обґрунтуваннях вироків суди першої інстанції (окружні та гродські суди) зазначали, що греко-католицькі священики навмисне перекручували польські прізвища, записуючи їх в українському звучанні. Діяли вони не дивлячись на те, що ті ж прізвища раніше вже були записані у метричних книгах у «правильному» польському звучанні, наприклад: Lużecki, Wolański, Jaworski. Обвинувачені греко-католицькі священики хоч і не заперечували сам факт, однак вини своєї не визнавали. Вони посилалися на те, що виконували записи відповідно до заяв сторін, які хотіли, щоб прізвища дітей були записані в українському звучанні.

У справі проти Юліана Татомира адвокат підсудного звернувся до суду з проханням залучити до справи свідків, які могли підтвердити, що їх прізвища звучать так, як їх вніс до метрики підсудний. Вказані прізвища закінчуються на «ський» та «цький», і вони як батьки вимагали саме так записати прізвища дітей. Прізвища свідків – аргументував адвокат Іван Рогуцький – належать до української народності і їх слід записувати відповідно до вимог української граматики, яка затверджена шкільною адміністрацією. Захист просив залучити експерта з академії наук у Кракові для підтвердження того, що українською мовою прізвища повинні закінчуватися на «ський» та «цький», і що перед введенням чинного правопису прізвища звучали «ский» та «цкий».  [4, арк. 36]. Слід зазначити, що згаданий священик уже був раніше переслідуваний за «антидержавні виступи» органами прокуратури тогочасної Польщі [9, арк. 35].

Інший підсудний, священик Микола Єднак мотивував свої дії тим, що «на парафії ніколи не було особи під прізвищем Ольховєцкі (польською Olchowecki – В.М.), а був Вільховецький (Wilchoweckyj – В.М.), і таке ж прізвище подав у заяві про хрещення батько дитини»  [2, арк. 4]. Підсудний священик Микола Тимків під час судового процесу пояснив, що видавав свідоцтва про народження не на основі метричних книг, а на підставі «status animarum», оскільки «за дорученням духовної влади мав обов’язок вказати прізвища в українському звучанні» [5, арк. 7].

Такі аргументи не були взяті судом до уваги. У своїх рішеннях суди  дотримувалися тієї думки, що священики як службові особи мали б знати, що зміна прізвища може відбуватися лише відповідно до вимог адміністративного процесу. На думку суду, підсудні усвідомлювали те, що записи до книг актів громадянського стану мали бути підтверджені обставинами, які базуються на документах, а не на довільній та суперечливій заяві батьків, і тому діяли, свідомо «українізуючи» польські прізвища. Відтак, у судових вироках було встановлено, що такими діями священики завдали шкоди публічним і приватним інтересам особи, наразивши зацікавленого на можливе непорозуміння щодо свого походження [3, арк. 4].

У п’яти з шести судових справах, які розглядалися в окружних судах з обвинувачення українських священиків у порушенні ч. 1 ст. 287 Кримінального кодексу Другої Речі Посполитої 1932 р., прокуратура вносила апеляцію на судові вироки у зв’язку з тим, що покарання, на думку прокурорів, не відповідало скоєному злочину і було занадто м’яким. У чотирьох випадках, коли суд призначав винним покарання у формі ув’язнення на строк від 2-х тижнів до 9 місяців із відтермінуванням виконання покарання, прокуратура наполягала змінити рішення окружних судів і негайно привести вирок у виконання. У справі проти священика Юліана Татомира прокурор Самбірського окружного суду своє подання обґрунтував так: «…суд недостатньо вивчив справу і тому не побачив тих дій, які можна кваліфікувати за статею 96 КК «Про зраду держави». Війна за мову, за школу, чи якісь того роду права, є очевидним злодіянням, бо не про ті права йдеться. Боротьба за ті права є тільки для вигляду, є засобом для створення духу ненависті, що є приготуванням до війни, а її розв’язання було би рівнозначним з втратою частини держави. Саме це є ціллю таких елементів, як обвинувачений священик. Хоч це і виглядає як незначний і позбавлений загрози струмок, який обплутує маси, насправді має мету – у відповідний момент створити хвилю конфлікту» [4, арк.15].

У справі проти Юрія Малицького, греко-католицького священика містечка Борщів Борщівського повіту (Чортківський окружний суд), прокурор обґрунтував подання про апеляцію на вирок суду, послуговуючись наступними аргументами. На переконання прокурора, дії священика були запланованою акцією греко-католицького кліру, вороже налаштованого до польської держави: «Вже кілька років частина кліру систематично діє в керунку знищення і затирання слідів польського походження серед тих, які виросли у польськості і втратили її через плановану акцію ворогів. Яскравим свідченням цього є злочинна діяльність ворожого до Польщі греко-католицького кліру, який у метриках змінював і змінює чисто польські прізвища. Така діяльність підриває фундамент консолідованості, яка є найміцнішою бронею перед ворогами внутрішніми і зовнішніми» [3, арк. 14].

У справі проти Юліана Татомира прокурор зауважив, що виникає питання про те, що є причиною невдоволень українського населення. «Треба врахувати – зазначає прокурор – для хлопа на селі священик є справжнім авторитетом. Священик використовує свій вплив на селян для своїх антидержавних цілей. Священик впаяв у хлопа незадоволення Польською державою і будить сепаративні настрої, роздмухує ненависть до польської держави і готує ґрунт для революції» [4, арк.13]. У справі проти Миколи Тимківа, яка слухалася в окружному суді Коломиї, прокурор заявив, що «лише «гострі» репресії і невідкладне  виконання покарання зможуть втримати священиків від подальших злочинів» [5, арк.9].

Наведені цитати є характерними для усіх обвинувальних актів прокуратури і можуть свідчити про вкрай негативне ставлення органів державної влади до греко-католицьких священиків. На судових слуханнях прокуратура зазначала, що такі факти (записування українських прізвищ в автентичному звучанні) були масовими і ця акція здійснювалася греко-католицькими священиками на догоду світським політикам й мала націоналістичний характер. Нами опрацьовані матеріали судових справ про засудження греко-католицьких священиків із Коломийського, Самбірського, Чортківського, Борщівського та Теребовлянського повітів. Кількість судових справ із обвинувачення греко-католицьких священиків за ч. 1 ст. 287 Кримінального кодексу Другої Речі Посполитої є доволі значною, а їхня географія охоплює усі три воєводства Східної Галичини. Існує реєстр кримінальних справ, порушених у 1938 та 1939 роках проти уніатських священиків, обвинувачених у веденні метричних книг українською мовою. Він налічує 122 кримінальні справи. Найбільше таких кримінальних справ було відкрито органами окружних прокуратур у Золочеві – 35, у Стрию – 11, у Львові, Самборі, Чорткові по 7 таких справ [10].

1.    ЦДІА України у Львові. – Ф. 205. Оп. 1 справа № 10. – 76 арк.
2.    ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 1106. – 13 арк.
3.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 1107. – 14 арк.
4.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 1108. – 113 арк.
5.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 1109. – 11 арк.
6.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 1110. – 7 арк.
7.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 1111. – 5 арк.
8.     Makarewicz J. Kodeks karny z komentarzem / Juljush Makarewicz. – Lwòw, 1932. – 364 s.
9.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 839. – 177 арк.
10.     ЦДІА України у Львові. – Ф.205. – Оп.1, справа № 410. – 6 арк.

Володимир Марковський, здобувач кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ,

спеціально для  nbb.com.ua

Leave a Reply