Леонід Гольберг: «На імені Бруно Шульца багато хто хоче отримати хоч маленький хосен»

Holberh

12 липня виповнилося 120 років з дня народження, а 19 листопада — 70 років з дня смерті Бруно Шульца — всесвітньо відомого письменника і художника, який народився, жив і знайшов свій вічний спочинок у Дрогобичі від кулі гестапівця. Ім’я цього видатного сина єврейського та польського народів, уродженця Галичини оповито численними легендами та міфами. А також — скандалами. Про феномен Бруно Шульца та його таланту ведемо нині розмову із відомим дрогобичанином, знайомство із яким відбулося через соціальну мережу Facebook, — заступником редактора Дрогобицької інтернет-газети «Майдан», журналістом та фотографом, знавцем польської та французької мов і культур Леонідом Гольбергом. До певної міри, саме завдяки Леонідові Гольбергу набрав оберту скандал зі зникненням із Дрогобича цінних розписів Бруно Шульца.

— Леоніде, знаю, що коли приїду до Дрогобича і захочу дізнатися про Бруно Шульца, то варто шукати Леоніда Гольберга. Як розпочалися твої легендарні екскурсії стежками Бруно?
— Ну це, можливо, і перебільшення, бо не лише я можу показати подорожньому шульцівський, точніше — багатокультурний Дрогобич. Як розпочалося? Колись, дуже давно, потрапила до рук книжечка з батьківської бібліотеки невідомого мені тоді  Бруно Шульца (одне з перших повоєнних видань його прози). Хоч і не все на той час зрозумів польською, сподобалося. Потім уже більше про цього геніяльного галичанина доводилося чути від покійного вже адвоката Лева Павловича Фріса, який знав і цінував його творчість, від колишніх учнів гімназії (всі вони — корінні дрогобичани), де викладав Шульц, — Едмунда Вернера (батька мого найближчого друга та однокласника), Артура Кліглера, Альфреда Шраєра, Фелікса Вексельберга (так, так, це — батько найбагатшого підприємця Росії Віктора Вексельберга!). До речі, Альфред Шраєр, котрому у травні виповнилося 90, — останній передвоєнний дрогобицький єврей, хранитель пам’яті про давній Дрогобич і про свого колишнього вчителя. Його оповіді теж спричинили до певної міри до того, що став і я знайомити люд тутешній і мандрівний із моїм рідним містом, який великий Бруно називав «особливою провінцією», «єдиним місцем на світі».
Та розповідаю друзям і знайомим не лише про Шульца та його місця, а взагалі про фантастичну мультикультурну спадщину Дрогобицького Пограниччя. Ви тільки уявіть, які постаті так чи інакше пов’язані з містом чи народилися у ньому: Юрій Дрогобич (Котермак), котрого своїм учителем називав Копернік, Мартин Лятерна, Стефан Медицький (автор розписів в унікальній дерев’яній дрогобицькій церкві святого Юра ХV-ХVІІ століть), Іван Франко, великий маляр і друг-однокласник Франка Маврицій Ґотліб, улюблений учень Яна Матейка, і три його брати, теж малярі, Бруно Шульц, поет Казімєж Вєжинський, художник, співець Дрогобича та його околиць у малярстві Фелікс Ляхович, Василь Стефаник, Осип Турянський, Петро Карманський, ілюстратор Біблії Ефраїм Лілієн, голлівудська акторка Елізабет Бергнер…
Узагалі, феномен подібних місцевостей, Пограниччя культур — явище, котре нині досліджують, про яке пишуть у Європі, але на яке ще мало звертають увагу в Україні, хоча саме тут, зокрема на Галичині, — витоки тієї великої європейської культури ХХ сторіччя. Ось про такі місця і постаті намагаюся розповідати.


Леонід Гольберг. Фото з архіву

— Які місця Бруно Шульця у Дрогобичі тобі дорогі особисто і чому?
— Непросто виокремити якісь конкретні місця. Але дуже люблю дрогобицькі дворики і старі будиночки (ще не все наша влада, хвора на безпам’ятство і на «бруківкову свідомість”, понищила), те, що ще пам’ятає і Шульца, і Франка. Дуже люблю церкви Воздвиження та Юра з їхніми унікальними розписами (Шульц, як учитель малювання, водив дітей туди на етюди). І не тому, що довелося у цьому відділі Дрогобицького краєзнавчого музею працювати, а тому, що то — дійсно щось дивовижне й унікальне, справді «поема в дереві», як свого часу писав благословенної пам’яті  мистецтвознавець Григорій Никонович Логвин. Ще дуже люблю з гостями здійматися на балкон нашої ратуші (понад 160 сходинок, найвища точка Дрогобича!), звідки відкривається панорама всього мого урочого міста.
— Якщо б тобі довелося провести віртуальну екскурсію для людини, яка абсолютно не знаю ні Дрогобича, ні Бруно Шульца, як би вона виглядала? Що б, у першу чергу, постарався донести?
— Мабуть, спершу говорив би про «півтора міста», як назвав Дрогобич Мар’ян Хемар, польський письменник єврейського походження, родом зі Львова. Адже власне те, що приваблює людей в історії та культурі міжвоєнного Дрогобича, та і міста попередніх епох, — творилося спільно українцями, євреями, поляками, і породило отой феномен, про який уже згадував. Мабуть, і поява таких геніїв, як Франко і Шульц, можлива була лише тут.
Ну, а далі говорив би про визначні постаті, про Ратушу, дерев’яні церкви тощо. А також, як — іноді на ґвалт — змінюється сьогодні обличчя міста, про трагедію місцевого єврейства. Зокрема, про Броницький ліс, де було замордовано у роки нацистської окупації від 15 до 17 тисяч євреїв Дрогобича та околиць. І про те, що пам’ять, як і культура, тут — спільні, бо всі ті люди — дрогобичани. Тому ганьбою є і «зона відпочинку біля стели» — місце для шашликів поблизу могил жертв Голокосту у Брониці, і кнайпа у центрі Дрогобича біля стіни, де розстрілювали гітлерівці дрогобичан (серед яких — й українських підпільників). Говорив би і про те, що у тюрмі НКВД на Стрийській теж не лише українців розстрілювали… Про те, що, на жаль, у нас зараз –— подекуди за большевицьким зразком — намагаються українізувати історію, хоча у Дрогобичі, як і в Україні загалом, вона завше була багатонаціональною.
— Як відомо, 11 років тому стінописи на казкові теми дрогобицького генія Бруно Шульца були віднайдені у колишньому помешканні начальника гестапо в окупованому фашистами Дрогобичі Фелікса Ландау. Бруно Шульц змалював їх у дитячій кімнаті за наказом Ландау. 2001 року німецький кінодокументаліст Беньямін Гайслер віднайшов стінописи під шаром фарби у кладовці дрогобицької квартири Ландау. Коли постав в Україні із небуття Бруно Шульц? Чи саме тоді?
— Ні, повернення Шульца, котрий довго був мало знаний на малій вітчизні своїй, в Україні («нам Прустів не треба» — написали йому 1940 року з однієї з редакцій) почалося раніше, наприкінці 80-х років минулого століття, коли вийшли друком у часописах перші переклади дрогобицького геніяльного самітника українською та російською. Відтак 1992 року з нагоди 100-ліття від дня народження відбулася у Дрогобичі широкозасяжна міжнародна конференція, йому присвячена. Опісля, 10 років тому, у Дрогобицькому державному  педагогічному університеті імені Франка було відкрито полоністичний науково-інформаційний центр імені Ігоря Менька , котрий зайнявся популяризацією мистця. 2003 року у кабінеті, де він працював, відкрито музей. Від 2004 року щодва роки у Дрогобичі проходить Міжнародний фестиваль Бруно Шульца. Цьогорічний у вересні був ювілейним, зібрав гостей та учасників із 18-ти країн Старого та Нового Світу.
А шульцґейт, про який питаєш (твій покірний слуга був одним із перших в Україні, хто писав про це, до того ж — із прикрими наслідками), лише посилив увагу до Шульца (Леоніда Гольберга було жорстоко побито. — Авт.). Ім’я — не твори — зацікавило навіть тих, хто до того про нього не чув, хто не читав його і не читатиме. Багато хто навіть на тому почав спекулювати у надії на імені славетної людини теж отримати хоч маленький хосен. Це триває і нині. Ось уже музей «Дрогобиччина»  і дивним чином ґрант на створення шульцівської експозиції отримав, хоча раніше там Шульц, як узагалі неукраїнська складова культури Дрогобича, був непотрібним, таким, що, на думку багатьох у музеї (керівництва зокрема), нічого не являє собою як письменник і художник. Та от коли грошима запахло…


Місце розстрілу Бруно Шульца у Дрогобичі…

— Ти є незмінним учасником Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі. Цього року він відбувся вп’яте. Яку має мету і яких змін зазнав за цей час?
— Головна мета — популяризація творчости Шульца й узагалі багатокультурності міста і поглиблення зв’язків і взаємин Дрогобича зі світом. Зміни? Щоразу програма — і науково-літературна, і мистецька, стають більш різноманітними і насиченими. Так само нові яскраві імена з’являються серед гостей та учасників. Цьогоріч це Давид Гройсман — найвизначніший ізраїльський письменник сьогодення, Тарас Прохасько, Олександр Бойченко, Андрій Бондар, Андрій Любка, Юрій Винничук (називаю тих, хто вперше був на фестивалі), видатний фотограф із Єрусалиму Ервін Шенкельбах ( син знаменитого дрогобицького передвоєнного майстра світлини, друга Бруно Шульца), багато цікавих художників, артистів. Зокрема, виступив на нинішнім Шульфесті культовий гурт «Даха Браха», учасників якого пощастило запізнати і показати їм місто.
— Частина розписів Бруно Шульца була викрадена і нині перебуває в Ізраїлі. На твою думку, чи такою мала бути їхня подальша доля? Загалом, чи належно пошанований феномен Шульца у самому Дрогобичі? Про його поцінування, приміром, у Польщі годі говорити…
— Доля поліхромічних розписів мала би бути іншою. Хоча невідомо, що було би з ними, якби тодішня влада міста їх не продала. Бо останнім часом стрімко нищиться культурно-історична та архітектурна спадщина міста. Мабуть, і розписи були би втрачені. Та тут основне інше. Оборудку було здійснено так, що і поважна інституція Яд-ва-Шем (Ізраїльський офіційний меморіал, присвячений жертвам Голокосту. — Авт.) сильно підіпсула свою репутацію, і влада — обгидилася. Бо створене у місті має належати містові і в місті залишатися.
Щодо пошанування, то вже цього року до цього державні структури долучилися, хоча ще не вповні так, як мало би бути, бо постанову ВР уряд практично зігнорував. Але процес уже невідворотній, і Шульц присутній в українському культурному просторі, повернувся він також до рідного міста. І з кожним фестивалем ситуація ставатиме кращою.
Принагідно зауважу, що вже багато років поспіль 19 листопада, у трагічну річницю загибелі Бруно Шульца від кулі гестапівця, на тому місці, де був застрелений мистець, відбувається екуменічна молитва. А у місті — з ініціативи полоністичного центру — різноманітні мистецькі заходи у пам’ять про видатного дрогобичанина. Цьогоріч заходи будуть ювілейними: минає 70 років з того дикого або чорного четверга (того дня на вулицях Дрогобича гітлерівці винищили 265 євреїв).


Автопортрет Бруно Шульца

— Казкові малюнки Бруно Шульца стали для багатьох мистецтвознавців символом підневільної творчості у роки Голокосту. Увесь світ Шульцової дійсності будується на Дрогобичі, і це була його остання і найвища правда. Це унікальний Дрогобич зробив унікального Шульца чи навпаки — місто мало щастя бути прихистком цього генія?
— Оті ілюстрації казок братів Грим — лише краплинка у мистецькій спадщині Шульца, адже він був ще і дивовижним майстром графіки. Ну, а проза справді інспірована рідним містом, котре було Всесвітом Великого Бруно. Гадаю, все ж тільки у Дрогобичі міг народитися такий непересічний чоловік.
— Як нині живе єврейська громада Дрогобича? Чи існує вона, чи плекає свої традиції та історію?
— Громада існує, щоправда, вона нечисельна — близько 200 людей. Молоді мало, багато змішаних родин. А з людей, які мають ще довоєнне коріння, — лише один Альфред Шраєр. В’язень трьох нацистських концтаборів, жива легенда,чудовий музикант, який ще і концертує зі своїм тріо всією Європою. Заслужений діяч культури Польщі, кавалер офіцерського Хреста Заслуги Республіки Польщі та відзнаки міністра культури та національної спадщини Польщі «Глорія Артіс». Тільки от досі не удостоєний звання почесного громадянина, на відміну цілої низки колишніх активних членів і служителів КПРС.
Є у громаді і такі, як я, народжені вже тут, у Дрогобичі. Проте,  моя родина походить зі Сходу теж, і була мішаною.


Леонід Гольберг. Фото з архіву

— Ти був у Калуші. А передвоєнні Калуш і Дрогобич були дуже схожими: це два містечка з численними єврейськими громадами. Що побачив спільного у сучасних Калуші та Дрогобичі?
— Коли говорити про сучасні міста, то Калуш вражає тим, що про нього дбають. Дрогобич же тупо і безглуздо знищують і засирають, перепрошую. Калуш — чисте, охайне місто, ніби і не в Україні. Й мер тамтешній, пан Насалик, заслуговує на добрі слова. І головне — не рагуль. Шкода тільки, що мало я бачив старого Калуша, якого (так, принаймні, здається) не так багато збереглося. Та оті довоєнні будинки, які траплялися на око, нагадують наші. Тільки у більшості фасади відремонтовані, а у нас вони сипляться і занепадають. Бачив і рештки єврейського цвинтаря. Теж, на відміну від нашого, не справляє враження руїни. Добре би було, щоб він був у Калуші законсервований і збережений надалі. І взагалі сподобався мені маленький, гостинний і привітний Калуш. Одного дуже шкода — не мав можливости реального знайомства з редакторкою “Вікон”, найяскравішою журналісткою і кобітою прикарпатського міста (Сміється. — Авт.).
— Якби нині зустрів Бруно Шульца у Дрогобичі, то про що б поговорили?
— Мабуть, подякував за його дрогобицький мистецький і літературний дивосвіт, і попросив показати найулюбленіші закапелки та закамарки у нашому рідному для Майстра і для мене Дрогобичі.
— Дякую, Леоніде, за цікаву розмову. Запрошую до Калуша! Обов’язково знайду у книгарні рекомендовану тобою книгу творів Бруно Шульца  у перекладі Юрія Андруховича.

Розмовляла Оксана ГУЗИНЕЦЬ-МУДРИК, редактор

Довідка. Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року у Дрогобичі. Був наймолодшим з дітей Якуба Шульца, власника крамниці з тканинами, і Гендель-Генрієтти, яка походила з родини дрогобицьких торгівців лісом і власників тартаку. 1910 року здає вступні іспити на будівельний відділ Львівської Політехніки. Багато читає і малює. 1923 року виїжджає до Варшави. Виконує там ряд портретів на замовлення. Кілька його робіт показано на «Виставці праць єврейських художників» у Вільні. 1928 року у Трускавці експонується виставка рисунків, графік та олійних робіт Шульца. Його звинувачують у порнографії і вимагають закриття виставки.
У травні 1930 року Бруно Шульц виставляє свої роботи в одному із залів Львівського Салону, також виставляється у Кракові на виставці єврейських художників. У грудні 1933 року дебютує у Wiadomosciach Literackich оповіданням «Птахи». У той самий час видавництво «Rój» публікує «Цинамонові крамниці», згодом — «Санаторій під Клепсидрами».
У листопаді 1938 року отримує Золотий Лавр Польської Академії Літератури.
1939 — Остання публікація за життя Шульца — стаття «Зоф’я Налковська на тлі своєї нової повісті».
1 липня 1941 року німецькі війська повертаються до Дрогобича. Школи закриваються, Шульц втрачає роботу. Початок німецьких репресій проти євреїв. Шульц потрапляє під опіку Фелікса Ландау, який залучає його до малярських робіт — виконує стінопис у дитячій кімнаті на віллі, де мешкав Ландау, і в казино гестапо (ці роботи не знайдено)
Відбувається переселення євреїв до гетто, Шульц з родиною переселені до одноповерхового бараку. 1942 року Шульц хоче переховати свої рукописи та рисунки, для цього формує їх у кілька тек і передає особам поза гетто. Хворий, виснажений, голодний, перебуває у глибокій депресії. Друзі з Варшави допомогли йому виробити фальшиві арійські документи і готується його втеча з Дрогобича.
19 листопада 1942 року вирішує тікати з Дрогобича. Пішов по хлібом, і дорогою до Юденрату, на розі Чацького та Міцкевича потрапляє під «дику акцію» місцевого гестапо проти євреїв. Гине набруку рідного міста від кулі гестапівця Карла Гюнтера.

Джерело: Вікна

 

  1. вироквирок11-22-2012

    Я думаю, що радзік заробив значно більше. Встид і ганьба на голови його дітей і внуків! Злодій !

  2. крапкакрапка11-22-2012

    Газета підтримує його повторне обрання на мера!

  3. ДрогобичанкаДрогобичанка11-22-2012

    Леоніде, а вартувало б згадати і покійного Івана Гнатюка, котрий переклав твори Бруно Шульца, і мешканців дрогобицьких сіл, де в роки війни трудився Шульц і де його уроки малювання донині пам’ятають. І багатьох, хто намагався донести до дрогобичан правду про Бруно Шульца, хоча б покійного Філіпова.. А взагалі – інтерв’ю цікаве.

  4. Юрко НОТОЦОЮрко НОТОЦО01-17-2013

    Бруно Шульц був галичанином!
    Моя Галичина.

    http://www.youtube.com/watch?v=exWHurHtQ4c

Leave a Reply