Заслужена шана і повага людині в білому халаті. У Тетяни Дружиніної – ювілей!

Druzhynina

Заслужена шана і повага людині в білому халаті

Відомий на Дрогобиччині лікар Тетяна Аркадіївна Дружиніна родом із Білорусі (Брестська область, Столинський район). Із дитинства мріяла лікувати людей. Мрія збулася, і сьогодні досвідченому медичному працівнику за самовіддану працю вдячні тисячі пацієнтів.

Після закінчення середньої школи вступила до Столинського медичного училища, яке успішно закінчила в 1976 році. За скеруванням працювала фельдшером швидкої допомоги м.Столинська. Але, мріючи стати лікарем, Тетяна Аркадіївна не зупинилася на досягнутому і в 1978 році успішно склала іспити та стала студенткою Новосибірського медичного інституту. В 1982 р. перевелася в Мінський медінститут, який закінчила в 1984 році за спеціальністю «Лікувальна справа».

У 1984 р. своє життя поєднала з Євгеном, який був родом із Дрогобича. Після закінчення інституту приїжджає з чоловіком у Дрогобич і проходить інтернатуру на базі Дрогобицької центральної районної лікарні.

Після закінчення інтернатури працювала дільничим терапевтом Дрогобицької міської поліклініки. В 1988 р. після спеціалізації була переведена на посаду невропатолога міської поліклініки, а в 1992 р. – на посаду лікаря-невропатолога Дрогобицької центральної районної лікарні.

Близько 30 років Тетяна Аркадіївна присвятила охороні здоров’я мешканців Дрогобича та Дрогобицького району. Приємно згадати, як багато вона зробила в ім’я людини.

Тетяна Аркадіївна завжди упевнено йде життєвим шляхом і готова в будь-яку хвилину підставити своє плече, допомогти в скрутний час. Вона – працьовита, доброзичлива, виважена. Тому їй легко працюється з людьми.

За час роботи в неврологічному відділенні Тетяна Дружиніна проявила організаторські здібності, за що у 1997 році її було призначено завідувачем неврологічного відділення, де працює й дотепер. Вона, лікар-невропатолог вищої категорії, має авторитет і повагу серед друзів, колег, підлеглих та хворих.

Тетяна Аркадіївна від перших днів своєї роботи бере активну участь у громадському житті колективу. Вона була обрана членом профкому міської поліклініки і відповідала за культурно-масову роботу. Неодноразово обиралася членом профкому міської лікарні. Не один вечір відпочинку був проведений за її ініціативи. Тетяна Дружиніна – активний учасник усіх заходів, які проводяться в лікарні.

Найбільша нагорода для неї – повага від хворих, друзів і, звичайно, від сім’ї, коханого чоловіка Євгена та єдиного сина Євгена, який закінчив Національний університет Києво-Могилянської академії за спеціальністю «Юрист». Їхня сім’я поповнилася улюбленою невісткою Оленою (також юрист).

Кажуть, такі люди не старіють завдяки своїй щирості й доброті. Тож Тетяна Аркадіївна застрахована від старості й, дасть Бог, від хвороби та біди.

У день ювілею, шановна Тетяно Аркадіївно, бажаємо Вам міцного здоров’я, щастя і добра та Господнього благословення на довгі літа.

Колектив неврологічного відділення Дрогобицької міської лікарні №1

Здійснення мрій, дорогий наш ДОКТОРЕ!

Нинішній листопадовий день – то особлива дата для цієї красивої жінки із доброзичливим поглядом розумних очей… Тетяна Аркадіївна Дружиніна – добре відомий на Дрогобиччині лікар-невропатолог. А ще – вона щаслива людина… І, можливо, саме тому, що сьогодні так мало серед нас людей, котрі визнають себе щасливими. Спілкуватися з нею особливо приємно…

Щаслива людина живе серед нас у своїй типовій невеличкій квартирі типової забудови сімдесятих, у нашому типовому спальному районі на вулиці Самбірській. Бо там у неї найкращий чоловік і виріс найкращий у світі син. І ще – вона щоранку спішить на свою улюблену роботу. До її скромного невеликого кабінету неврологічного відділення веде чистий і мовчазний коридор, що завжди чомусь нагадує мені туго натягнуту ниточку болю… Вона щаслива, бо щодня її тут чекають, вона тут дуже потрібна, вона тут хоче і вміє допомогти… І я не вперше (та, мабуть, і не я одна) чую від доктора Дружиніної скромні, без будь-якого пафосу слова: «Так, я щаслива людина, тому що люблю свою роботу…»

Робоча територія починається з пам’яті… Як тільки відчиниш двері до відділу, одразу зупинишся поглядом на меморіальній дошці вже майже легендарного дрогобицького лікаря другої половини минулого століття – Наума Яковича Каца. Так, їй дуже приємно, що він стрічає її тут щодня, бо то її учитель, щирий наставник і керівник, який побачив у ній щось таке, що дозволило йому саме її обрати своїм наступником. І вона не тільки свято шанує його пам’ять, продовжує започатковані ним традиції, а й вважає також своїм обов’язком по-родинному турбуватися про його не менш легендарну дружину – Віру Тимофіївну Мочульську.

Молоде подружжя прибуло в Дрогобич по війні із Вінницького медичного інституту – незрівнянної краси вінничанка з довгою русою косою, якій пророкували блискучу кар’єру оперної зірки, і вдумливий молодий юнак, що чудом вижив у страшному воєнному лихолітті та мав із того часу велику мрію – рятувати людське життя. Обоє стали в Дрогобичі знаними та шанованими людьми. Віра Тимофіївна активно вдосконалювала і розбудовувала міське поліклінічне відділення, Наум Якович організував такий рівень лікування і реабілітації в неврологічному відділенні лікарні, що знали про нього не тільки у Львівській області…

Та часточка історії – то і її історія, її перші кроки до своєї мрії поруч із мудрим учителем.

Допомогти, врятувати, повернути до повноцінного життя, вселити надію у найскладнішій ситуації – то щоденна робота пані Тетяни. Про те, що важко – ніколи ні слова. Про те, що має достойних помічників, може розповідати годинами.

Двоє колег – Валерій Володимирович Твердохліб і Юрій Володимирович Ковальський – то її лікарський штат і консиліум на 40 лікарняних ліжок… З рутинною канцелярською роботою нині успішно справляється медреєстратор Мар’яна.

Медсестри, за словами доктора, – найкращі в лікарні. Тут уже й сумніватися не варто, бо, як правило, на лікарняних конкурсах кращого з професії найперші місця дійсно виборюють її чарівні дівчатка – процедурні сестри – Марічка і Оля, не поступаються майстерністю і палатні сестрички: Галинка, Надія, Ніна, Наталя, Ганнуся і ще дві Марічки… Особливе місце між ними належить старшій за званням і віком – Стефанії Лаврентіївні, котра при потребі залишається на посту до ночі і часто навіть у свої офіційні вихідні із власної волі виходить на роботу…

Доктор Дружиніна ставиться до свого невеликого колективу водночас вимогливо, як керівник, і доброзичливо – як до членів родини. Саме в такій атмосфері народжується повага і висока відповідальність за честь колективу. Сюди хочеться приходити, тут хочеться працювати краще, тут хворі часто розповідають, що відчувають полегшення від теплого погляду, від доброго дотику руки… Тут не буває роздратованих чи незадоволених, бо є щоденне розуміння, що тим, хто на лікарняних ліжках, потрібні не тільки ліки, а й звичайна людська підтримка та порада.

Ні для кого не таємниця, що стоять нині в палатах у переважній більшості ліжка вісімдесятих років, ремонтовані вже не один раз… А щодо спеціальних, для важкохворих, то тут частково виручає гуманітарна допомога. А от діагностичне чи лікувальне обладнання… На жаль, надія тільки на спонсорів. Звичайно, посильну допомогу надають вдячні колишні пацієнти – як правило, це ремонт приміщень.

Колектив відділення також вдячний окремим депутатам нинішньої каденції, за кошти яких робили нещодавні ремонти, поміняли кілька вікон у палатах і кілька ліжок. З обладнанням складніше, бо тут кошти потрібні більші.

Іноді негативно впливає на роботу і те, що у відділ, де практично ні дня не буває без випадків, які потребують посиленої професійної уваги з боку персоналу, змушені приймати самотніх, часом не зовсім адекватних людей, котрих нікуди розмістити, бо в регіоні немає хоспісних ліжок.

Були роки, коли Тетяні Аркадіївні довелося не раз їздити безрезультатно до Львова, повіривши обіцянкам тодішнього високопоставленого дрогобичанина щодо допомоги з діагностичним обладнанням. Якщо чесно, то вона, доктор Дружиніна, і нині не шкодує за тим втраченим часом, і при найменшій надії знову звертатиметься до тих, хто хоча б чим-небудь допоможе, аби в її пацієнтів було більше шансів на одужання, щоб їм було в буквальному розумінні тепліше і затишніше в лікарняних палатах. Добре, що нарешті працює в лікарні свій томограф. Як іноді це важливо для порятунку людського життя, не потрібно навіть розповідати…

До речі, сама Тетяна Аркадіївна давно, на престижних міжнародних курсах, освоїла методику китайської акупунктури. Але тут, вважає, головним інструментом є не голки, а власна енергетика, ідеальне знання анатомії та відчуття пацієнта. Наважується на це рідко – коли не бачить іншого виходу або коли попросять близькі їй люди. Часто досягнутий результат приємно дивує…

Запитую про найбільшу особисту мрію доктора Дружиніної і чую у відповідь: мати у відділі хоча б одну палату інтенсивної тромболітичної терапії, що нині є звичним у всьому світі. А далі – захоплена розповідь про палату у Львівській лікарні невідкладної допомоги, про аналогічні палати у Вінниці… У неї вже є всі підготовлені документи, якими поділилися львівські колеги, але де взяти для цього кошти?..

Може відгукнуться на цю мрію люди, які мають можливість допомогти?.. А може щось зробимо гуртом, адже це для нас усіх, для порятунку найрідніших і найближчих? Щось мусить об’єднувати нас, дрогобичан – і тих, хто живе в цьому місті, і тих, хто «розлетівся» по всьому світу – щось мусить нас ріднити у тому непростому нинішньому дні – то чому б не така благородна справа?..

Якось вирвалося в розмові необдумано: чи пам’ятаєте випадки, коли вам було дуже шкода? І відповідь: «Таке не забувається, але згадувати надто боляче, не можу…»

– А той хлопчик із Стебника, що майже?.. Пам’ятаєте, коли ми зустрілися якось випадково після роботи? Він вижив?… – Так. Одружився вже…

І подумалося: навіщо я про це? То ж не тільки робота – те, до чого причетна її величність доктор, то її життя… І пацієнти Тетяни Аркадіївни – то також частинка її життя… І воно не завжди забарвлене у колір її улюблених весняних квітів – у колір червоних півоній…

Сьогодні у неї день народження. Вона чарівна і юна, у неї чисті й красиві очі кольору морської блакиті і добрий розумний погляд.

Вона – високопрофесійний, шанований в місті лікар, яка своїм особистим прикладом спонукає друзів до активного й здорового способу життя і є одним із найстійкіших учасників неофіційного дрогобицького клубу моржів.

Як і в усіх красивих жінок – у неї немає віку… Однак життєвий досвід виставив їй сьогодні дві відмінні оцінки за ту нелегку дорогу, яку вона обрала давно, і якою мужньо іде щасливою людиною…

Бажаємо Вам, дорога Тетяно Аркадіївно, активного довголіття, теплого оксамитового сезону, щедрих столичних лелек, і щирої любові усіх Ваших рідних і дорогих людей… Божої ласки Вам і благословення…

А ще – здійснення Вашої мрії і багато-багато врятованих Вами людей…

За все добро, що Вами щедро творено,

Нам вдячних слів сьогодні тут замало…

Ми за життя із Вами разом боремось

І знов черговий раз перемагаємо…

Ми Вас сьогодні хочемо зігріти

Любов’ю щирих слів цих і простих,

Бо Ви одна така у цьому світі

Із серцем, що турбується про всіх…

Хай береже Господь своєю ласкою

І здійснюються всі сміливі плани…

Добра Вам, щастя, і ,звичайно, настрою

На святі, на роботі… (часом з нами)…


Ваші щирі друзі і пацієнтки Ганна ГРИНЧИШИН, Оксана САВРАН, Марія ПРИМ’ЯК

Джерело: Галицька Зоря

Leave a Reply