Економіка сарани

Hroshi1

Писати про “покращення економіки” за нинішнього уряду – все одно, що бити лежачого.

Павло Жебрівський, народний депутат України, лідер партії Українська платформа “Собор

Країна, вочевидь, увійшла в рецесію. Під нею, нагадаю, мається на увазі падіння ВВП два квартали поспіль. У ІІІ кварталі було падіння ВВП – 1,3%, і в останньому кварталі цього року, схоже, теж не лишилося жодної надії на зростання.

Тож, як дотепно жартували у своїй передвиборчій рекламі регіонали, “стабільність досягнуто, руїну подолано”.

Для прикладу, в жовтні цього року до жовтня 2011 року металургія Донецької області впала на 19,2%. І така тенденція по майже всіх галузях крім сільського господарства і переробки. Але й туди “покращення” неминуче добереться.

Дивлячись на економічну політику уряду, розумієш, що влада зі своїми рефлексами упевнена – чим дужче смикати корову, тим більше вона дасть молока, а харчувати її не обов‘язково. Хоча, незнання економічних законів не звільняє від відповідальності.

У 2006-2007 роках регіонали створили коаліцію із соціалістами і комуністами, назвавши її “антикризовою”, і, як кажуть, наврочили. Історія, як найкращий суддя, беззастережно довела пришелепкуватість тієї назви.

До ВВП “кризи” 2007 року нинішній “стабільності” ще довго бігти.

Але цифри – це лише дерева, за якими важливо не пропустити ліс. Річ у тім, що коли влада говорить про економічне зростання, а ЗМІ це ретранслюють, то треба розуміти, що йдеться про чисті, нічим не підкріплені фантазії.

Річ у тім, що нинішній режим стоїть на двох стовпах – монополізмові і пов‘язаній з нею корупції. Саме через корупцію і монополізм ми протягом останніх двох десятків років слухаємо оповідання про економічне зростання, поки абсолютна більшість громадян мріє про доходи населення в переддефолтній Греції.

Завдяки монополізмові в Україні сформована цікава економіка. Приміром, хімічна промисловість задовольняє потреби внутрішнього ринку на 24%, у той час як 60% іде на експорт.

Те ж саме з машинобудуванням – ця галузь задовольняє 15% внутрішнього попиту, а 77% всього виробництва галузі іде на експорт. Навіть металургія задовольняє лише 58% потреб внутрішнього ринку.

Навіщо олігархам “морщити лоба” над економічною ефективністю, відвоюванням власного ринку, заохочувати виробництво власних автомобілів чи зубних щіток національним виробником?

Якщо набагато легше купити кілька міністрів чи керівників парламентського “оркестру”, і пролобіювати потрібне рішення, задушивши конкуренцію або отримавши неконкурентні пільги за рахунок скарбниці.

Найгірше, що міністрів і депутатів протягом десятиліть продовжувало це задовольняти.

Адже у монополізму є свої принади. Використовуючи монопольне становище значно легше, без особливого напруження мізків керувати підприємствами, викачувати кошти зі споживачів і країни в цілому, стаючи найбагатшими на пострадянському просторі, завдяки країні бідних людей.

Саме тому позаду таких “покращувачів” – випалена земля нашої економіки.

Два принципи – монополізм і корупція – прямо суперечать будь-якій економічній ефективності країни як цілої. Це прямо шкодить бізнес-клімату, та, зрештою, абсолютній більшості підприємств.

Німецький філософ Фрідріх Хайек писав, що “конкуренція втрачає свою конструктивну силу як чинник організації виробництва, якщо її використовувати в урізаному вигляді”.

Бо, як кажуть, приватний сектор – це частина економіки, контрольована урядом, а монополії – частина економіки, не контрольована ніким.

Причому, це вади не лише нинішньої влади. Більшість її попередників також усе влаштовувало. Може, вони були хіба трішки менш нахабними.

Яка альтернатива? Випустити економіку з лещат корупції. Дати максимально сприятливі можливості безперешкодно функціонувати конкурентним бізнесам, починаючи від ларьків і закінчуючи крупними інвестиціями. Нарешті, дати розкритися людському потенціалові країни.

Практично всі успішні модернізації останнього століття здійснено через ставку на дрібний і середній бізнес. Приміром, 70% сучасної економіки Італії – середній бізнес, що перетягнув країну за пару післявоєнних десятиліть із третього світу в перший нечуваними темпами в 15-18% економічного зростання щороку.

З усіх Центральноєвропейських держав найбільший акцент на дрібному й середньому бізнесі зроблено в Польщі, де цей бізнес контролює понад 65% економіки, у порівнянні з 30% в Угорщині. Як наслідок, Польща виявилася єдиною країною ЄС, чия економіка не впала у кризовому 2009 році.

Заради справедливості слід згадати, що чи не єдиний випадок успішної модернізації у світі “зверху”, через ставку на формування державою крупних, де-факто монополістичних структур, трапився в Південній Кореї.

Але цей випадок унікальний у своєму роді. Він пояснюється крайньою дешевизною робочої сили на початковій стадії, особливостями корейської трудової етики та мобілізацією людської енергії в післявоєнній Кореї. А також крайньою ефективністю і компетентністю прийнятих урядом рішень.

Чи можемо ми чекати такої ж ефективності від нинішньої влади? Яка не може написати закон, щоб раз на тиждень чи, максимум, місяць його не переписувати?

Справа в тому, що корейських економістів свого часу питали: “Якщо ви такі розумні, то чому ви такі бідні?”. А наших урядовців можна питати: “Ви не такі й розумні. Чому ж ви такі багаті?”.

Проте навіть у Південній Кореї, починаючи з 70-их років, влада навмисне розділяє компанії і штучно вживлює конкуренцію в те середовище, де її до того не існувало.

До речі, людський потенціал України коштує трильйони. А влада свідомо розтринькує, знецінює і деградує його, насамперед, через прибивання ділової активності в людей та витіснення населення в еміграцію.

Для прикладу: в Україні бізнесом готові займатися 6% населення, у Західній Європі 10-12%, у США 20%. У Центральній Африці – 2%. Невже тут нема прямого зв‘язку з економічним результатом вказаних країн і регіонів?

А крім того, людський потенціал країни на очах усіх свідомо руйнується через його одурманення телевізором, під приводом копійчаних, у порівнянні із завданою шкодою, прибутків від телереклами.

Завали в економіці найкраще видно через дірки в бюджеті. Саме тому нині ми осмислюємо ситуацію. В іншому випадку з усіх екранів на нас би рожевим сиропом продовжувало литися “покращення”.

Суспільству потрібно чітко й однозначно, без жодних ілюзій засвоїти: за такої політики і оттакої влади жодне стабільне економічне зростання не можливе в принципі. Ніякого розвитку, ніякого зростання сталого ВВП в таких умовах не буває.

Закони ефективності не допускають в природі таких економічних патологій, як нинішній режим. Економіка є мистецтвом задовольняти безмежні потреби за допомогою обмежених ресурсів. І ми знаємо, чиї саме “безмежні потреби” задовольняються ресурсами країни, в першу чергу.

А на “другу чергу”, для країни, як завжди не вистачить.

Сировинні ресурси України під час криз стрімко знецінюються. Як щойно визнав гендиректор “Азовсталі”, “світовий ринок металопрокату обвалився остаточно. Зникли замовлення”.

Хоча, по-правді, металургія України, при всьому її потенціалі, не є ресурсом такого масштабу, що здатен компенсувати масштаб недолугості влади.

Зараз уряд переконує себе, що економіка через кризи попиту розвивається по спіралі. Хоча сама влада бігає по колу, затикаючи дірки, які сама тут же прогризає.

У влади є лише два шанси продовжити життя цієї згубній моделі. Перший – знайти в Україні нафту чи газ і прикрити на певний час наддоходами свою наднеефективність.

Другий – задля тих же цілей почати продавати українську землю. Поки ми пишемо статті, влада тихцем іде ними обома…

Можливість випустити на волю людський економічний потенціал країни, схоже, навіть не розглядається.

Павло Жебрівський, народний депутат України, лідер партії Українська платформа “Собор, спеціально для Української Правди

  1. продовженняпродовження11-29-2012

Leave a Reply