Лох

Loh

З моїх дитячих спогадів: я хворію, на вечір мама приносить мені небачене, неймовірне, що заклично пахне і дуже-дуже смачне. Мисливські сосиски. Мама – терапевт у поліклініці, вдумливий лікар. Її пацієнт – робітник на ковбасної фабриці, в цеху, що виготовляє ковбаси для київського партійного начальства.Через кілька років я починаю фіксувати частину розмов моїх батьків приглушеними голосами … Так я дізнаюся про закриті розподільники для високого партійного і державного начальства (ближній до нас – у дворі гастроному на розі Великої Житомирської та Володимирської), про пошивні ательє, спеціальні шевські майстерні, аптеку по вулиці Пушкінській, абсолютно закриту лікарню у Феофанії. Окреме життя у слуг народу, цю фразу мій батько повторює дуже часто. Він, член КПРС і фронтовик, який закінчив війну в поваленому Берліні, до цієї особливої життя не допущений.

Радянська і партійна номенклатура завжди жила окремо. Окремо харчувалася, одягалася і взувалася. Окремо лікувалася. Вмираючи, окремо, не змішуючись з простим людом, розміщувалася на кладовищі. У сімдесяті минулого століття черговий радянський «неповерненець» Михайло Восленский видав у Німеччині, потім у Франції сенсаційну книжку. «Номенклатура» Восленського систематизувала уривчасті знання західних совєтологів про реалії життя начальства в СРСР. Там же була викладена історія створення номенклатури як правлячого класу в СРСР. Раніше Михайло Восленский був вельми поінформованим професором історії в дуже спеціальному Університеті Лумумби в Москві, де осягали таїнства науки марксизму-ленінізму міжнародні терористи. Був він, Восленский і членом Президії Академії суспільних наук. Знав багато і багато описав. Ми, громадяни СРСР, дізналися про книгу Восленського з передач «ворожих голосів». Глушили, звичайно, але ми все одно чули, пристосувалися і до цього.

Все це – не звичайні спогади. Це пояснення того, що визначає особливості суспільного і політичного життя у вже незалежній Україні. Традиція, засвоєна і передана тими, хто був частиною радянської номенклатури або прагнув нею стати. Не встигли в СРСР, вихопили шматок пирога в незалежній буржуазній державі. І перший наш президент (втім, і другий), і значна частина молодих управлінців – звідти. Звідти і навички окремого життя, з високими парканами. Тільки без колишньої партійної дисципліни, яка жорстко визначала допустиму «окремість». Зараз – все грубіше, відвертіше. Принцип «ми і вони» ніхто не приховує. Маленькі комсомольські вожді, які тільки починали робити кар’єру, аніскільки не засмучуються про розпад КПРС, вони зуміли розкішно, впевнено реалізувати себе і в інших цінностях, колись – ворожих, чужих. І закриті розподільники їм не потрібні, і спеціальні кравецькі ательє … Втім, їм вже давно не потрібна і лікарня у Феофанії, до своїх сімейних і інших лікарів вони літають на літаках. А Феофанія … це так, символ непорушності номенклатури, не більше того. Тим більше, що оплачуємо її функціонування ми, рядові платники податків, які обслуговуються все в тих же районних поліклініках.

Слуги народу. Корти, конюшні, королівські апартаменти в готелях, нехитрий бізнес, який колись називався злодійством з державного бюджету. А я, наївний, так хотів свободи слова, свободи виїзду і повернення в країну. Сидів у карцерах, голодував … Навіщо? Заради них? Міркував про права людини, захищав слабких і гнаних. А вони – приватизували. Все, і фабрики із заводами, і газові труби, і мене самого, наївного лоха, який більше мільйона доларів різних грантів чесно використав на переклад та публікацію потрібних моїй країні книг. Один з них, колишніх комсомольських лідерів, нині мільйонер і шановний державний муж, кілька років тому сказав мені: «Все просите чужі гроші, Семен Фішелевич? І знову – не собі. Так і життя ваше пройшла. У кишенях-то пусто. Не шкодуєте? »

Вже жалкую. Не про гроші. Про те, що не поїхав, коли був молодим. Не зміг, не захотів. Не зміг залишити могили табірних друзів, самотню маму Валєри Марченка, Лелю Світличну. Звичайно, лох.

Семен Глузман

Джерело: Ініціативна група «Першого грудня»

  1. ОлексаОлекса12-11-2012

    Глузманів – христопродавців помаранчевої ідеї потрібно показово вішати на українських перехрестях!

Leave a Reply