“Зять у москалів тримав себе на сухому законі, а тут доганяє все, шо пропустив”

Двоє хлопців п’ють пиво на порозі продуктового магазину в Почаєвичах. Пляшка “Львівського” коштує тут п’ять гривень

— У нас половина села — пияки, — розповідає на автобусній зупинці села Почаєвичі Дрогобицького району Петро, прізвища просить не називати. — Раніше долотний завод працював. Тепер майже всіх позвільняли, от і киряють, більше занятися нема чим. Два тижні назад 65-річний хлоп, Місяць його фамілія, напився. Бєлочка схватила, і він жінку свою зарізав, ударив ножем у шию. Має двох синів. Один художник у Франції, другий у Дрогобичі живе. Ніколи б не подумав, що він таке може зробити. Зараз сидить тут, мають у СІЗО у Львів везти.

Почаєвичі розташовані за 3 км від Дрогобича. Автобус із райцентру їздить сюди щогодини. Є ферма з вирощування овець, проте місцевих туди на роботу не беруть. Більшість селян їздять на заробітки до Росії, Польщі, Італії.

На автобусній зупинці у коробці для сміття лежать три пляшки з-під пива та чотири — від горілки. На лаві сидить чоловік у джинсовому костюмі.

— На зупинці щовечора компанія збирається по 10 чоловік, — говорить. — Хлопці різного віку, від 20-річних до старих. Тіки хтось по домах, а хтось тут на виду. Потім можуть прямо на вулиці спати. Але вони мирні, до людей не чіпляються, проблем мало створюють. От є сім’я Стружаків, мама із сином, то обоє люблять випити.

Заходжу до продуктового магазину біля зупинки. Двері риплять. Половину приміщення займають столики. Під стіною стоїть стара, ще радянська вітрина.

— П’ють хіба по святах, а так люди у нас чемні, — відмахується продавщиця.

— Налий-но мені 100 грам, бо ти зара на обід закриєш, а я випити хочу, — до магазину, спираючись на палицю, заходить літній чоловік. — Запиши мені в борг, як всігда. Череду пас, змерз, утомився, хочу розслабитися.

— Я коли з армії прийшов, то шість років у запої був, — 58-річний Микола Калина прямує через центр села. — А потім ішла хресна моя й каже: “Багато п’єш, сину”, — і перехрестила мене. З того часу як рукою зняло, хіба по святах 100 грам можу собі дозволити. Уже внуків няньчу, а якби не хресна, не знаю, що було б.

За 100 м стоїть іще один магазин з двома наметами “Славутич” та “Львівське”. Продавщиця розказує, що в селі ніхто не п’є. За одним зі столиків троє чоловіків розпивають 250-грамову пляшку “Столичної” за 12 грн.

— Зустрілися, поговорити треба, а шо за розмова без пляшки? — сміється Ігор Мицан, 59 років.

— Я в Росії був на заробітках, то там москалі не п’ють, — додає 62-річний Богдан Винничук. — Хіба ховаються у лісах. Закон такий, що на вулиці пити заборонено. Заробив 7 тисяч, купив внучці комп’ютера. Зять їздив зі мною, у москалів тримав себе на сухому законі, а тут доганяє все, шо пропустив.

— Залежних від алкоголю у нас, може, 10, — запевняє сільський голова Володимир Яріш, 46 років. — П’яних бійок чи проблем серйозних не було давно. На початку минулого року міліція закрила одну точку з продажу самогону. П’ють не через відсутність роботи чи проблеми в житті, а мають якусь генетичну схильність до цього. Думаю, навіть якби працювали, це не допоможе.

Євген БОРІСОВ
Джерело: Газета по українськи

Leave a Reply