Житейські перепетії колишнього дрогобичанина

Oleh Lemeh

В редакцію електронною поштою прийшов коротенький лист з публікацією з інтернету про нашого земляка Олега Лемеха, який проживав на вулиці Стрийській і з яким автор листа провчився вісім років у школі № 10. Життєва історія колишнього дрогобичанина.

56-річний Олег Лемех, народжений в Україні в місті Дрогобичі, а нині громадянин Фінляндії, лише недавно зустрів свою справжню любов. Жив тридцять років з фінкою, мучився, а коли діти підросли, зрозумів – пора розлучатися. На сайті знайомств побачив Тетяну. Вони майже ровесники – їй 54 роки. Тетяна розумна, інтелігентна і незважаючи на роки, як і раніше красива. І ось адже як буває – закохалися обидва, як підлітки. Зустрілися, а через тиждень зіграли весілля. Навіщо тягнути, роки-то йдуть.

– Навіть не думав, що зможу когось полюбити, – каже Олег. – З нею так добре. Тетяна ласкава, добра, а які вона вареники готує! Не те, що колишня: ту на кухню не заженеш.

Але сімейне щастя тривало недовго. Тетяна подала документи для дозволу на проживання, подружжя запросили на співбесіду в фінську поліцію. Кожному окремо влаштували допит з пристрастям. У підсумку закохані погоріли на дрібницях. У вигляді на проживання росіянці відмовили.

– Я сказала, що машина у нас синя, а чоловік відповів, що зелена. Але за паспортом у неї колір морської хвилі, – розповідає Тетяна. – Заплуталися в питанні про весільну подорож. Їздили на Аландські острови, але ж їх багато і всі з різними назвами. Але головна причина, я думаю, в тому, що ми занадто швидко одружилися.

Олег винить і перекладачку, яка проводила співбесіду.

– Прийшла естонка, мовами особливо не володіє, перекладала погано. Могла щось наплутати, – впевнений чоловік.

Але Олег від своєї улюбленої не відмовився. Оскаржив рішення міграційних служб в суді, але знову відмова. Найняли адвоката. І, здається, ще не все втрачено, як раптом Тетяну виганяють з країни – закінчилася віза, хоча на час судових розглядів їй обіцяли відстрочку.

– До будинку під’їхали поліцейські. Під їх наглядом за дві хвилини зібрала валізу. Посадили мене в вантажний відділ, як злочинницю, і відвезли на кордон, – розповідає жінка.

По приїзду Тетяна тут же зв’язалася з консульством.

– Дізналася, що це була не депортація і я можу виробити звичайну візу, – каже росіянка.

Але незабаром жінку знову чекала відмова. У письмовій відповіді сухо значилося: «Не можна було встановити ваш намір залишити територію держав-членів до закінчення терміну дії візи». Рішення намагалися оскаржити, писали звернення консулам, але без толку.

Історія триває вже півтора роки. Олег намагається якомога частіше приїжджати до дружини в Росію. А Тетяна, щоб бути ближче до чоловіка, переїхала у Виборг. Але роботу за професією вчителька інформатики знайти не змогла, доводиться трудитися в кафе посудомийкою.

– Ви зрозумійте, я б сам до неї переїхав, але у мене будинок, господарство, робота. А ким я в Росії влаштуюся, хто мене в моєму віці візьме? – Нарікає фін.

В черговий раз Тетяна подала папери на візу, але отримувати документи йде вже її чоловік.

– Якщо не видадуть, сяду прямо тут і буду голодувати, – гарячкує Олег. – У мене і плакат є, на двох мовах написав «Поверніть мені дружину!».

Через двадцять хвилин чоловік виходить з будівлі консульства. У візі відмовили знову, але в очах у фіна проблиски надії: нарешті домігся прийому консула. Бесіда відбулася.

– Консул сказав мені написати скаргу, щоб він міг прийняти рішення для скасування заборони в’їзду , – розповів Олег. – Буду писати. Правда, скільки все це триватиме, невідомо. Ми вже так втомилися чекати …

За матеріалами інтернет видань

  1. ІванкаІванка03-11-2013

    Нарешті якісь справжні почуття, а національність ролі не має тим паче в такому віці. Головне- знайти свою половину.

  2. олеголег03-29-2013

    нак1нець ж1нц1 дозволили при1хати до мени

Leave a Reply