Святенники

Drohobych Marshrutky

Звична історія. Ледве втискуюсь у переповнену бориславську маршрутку. Молодь сидить. Старші люди стоять.

Проїжджаємо повз церкву. Молодь хреститься. Потім студенти й учні знову вдають, що сплять, або так пильно вдивляються у вікно, відвертаючи голови від старих, що нависли над ними, ніби вгледіли інопланетян.

Ця ж молодь носить вишиванки, ходить до церкви, співає українських пісень. Коли ми її втратили? Чому наші діти й онуки стали святениками?

Відповідь до банального проста. Тому що старше покоління – святеницьке. У нас є релігія – нема віри. Маємо владу, яка дбає про власний зиск, а не потреби громади. Школа не виконує своїх функцій: замість виховання дітей на першому місці спостерігаємо виживання – учителів від скрути, приміщень від руйнації. Безробіття спонукає батьків шукати заробітків за кордоном, віддаючи дітей на поталу вулиці.

Підміна понять стала основою міста святеників. Маємо в Бориславі чимало церков і чи не найбільше в Україні мощей святих – а діти не вступаються місцем дорослим у громадському транспорті. Маємо владу, яка знаходиться в руках однієї політичної сили, а, отже, її повноваження аж зашкалюють, – а діти не вступаються місцем дорослим у громадському транспорті. Маємо школу, яка би мала вчителем стояти, як заповідав Франко, – а діти не вступаються місцем дорослим у громадському транспорті. Маємо батьків, які на виборах голосують за партії національно-демократичного спрямування, – а діти не вступаються місцем дорослим у громадському транспорті.

Святеництво. Підміна понять. І нема на те ради.

Якось не витримав. Зігнав з насидженого місця школярку й посадив сімдесятирічну бабусю. Дівча образилося. Маршрутка промовчала. Ніхто не підтримав мій почин. Молоді продовжували нахабно сидіти, старші люди – смиренно стояти.

Будівництво нових церков, залучення мощей святих, нові вибори, – ніщо не змінить святенницький Борислав, допоки люди не заглянуть у власні душі. Бог дав нам випробування. Ми живемо на пороховій діжці і в будь-який момент можемо зникнути з лиця землі. Якби подібна екологічна ситуація, відсутність води, розбиті дороги, масове безробіття були в якомусь європейському містечку, – місцеву владу змели б в один день. Або вона би очолила похід мешканців проти центральної влади. Ми ж мовчимо. Бо святеники…

Анатолій Власюк Тустань
фото drohobych.ucoz.ua

  1. читачкачитачка03-13-2013

    Стаття сподобалася. Нарешті самокритика.Якби ми всі більше дивилися які ми (боязкі, недружні, заздрісні, жадні, продажні, ліниві, хами, ліцемірні ітп), а не шукали зовнішніх причин негараздів – жиди або москалі ітп, може і був би толк. Трохи розсмішило про “..Маємо в Бориславі … чи не найбільше в Україні мощей святих .”, тобто Борислав це щось таке як Київ, Чернігів. Крим або Почаїв….але, не в цьому суть. Дуже часто можно почути, як галичани пишаються собою, які вони правдиві українці, ближче до Європи ітп. Але убога ситуація, депресивна атмосфера (брудні вулиці, розбиті дороги і тротуари, пестра негармонійна забудова, забиті маршрутки, матюки ітп) у таких містечках як Борислав, Дрогобич, Стебник – якось не підкріплює цей “імідж”, навпаки, свідчить про певне гниле ліцемірство і самовихваляння – а так насправді, “справжні українці” не можуть навести лад у себе вдома.

Leave a Reply